Легкий хліб політичної попси
Вован: Да откуда ему было знать, твоему братану, чё будет через триста лет?
Хранитель: Он мудр, а мудрым известно не только прошлое, но и будущее. Ты устал после долгой дороги, тебе нужно поспать. А утром я научу тебя говорить по-китайски, это очень просто.
Борис Акунин, "Зеркало Сен-Жермена"
Як відомо, виховувати дітей можливо тільки єдиним способом - власним прикладом. Іншого шляху немає. Тільки так ви можете виховати в дитині ті риси, які б хотіли в ній бачити.
І завжди гарантовано негативний результат, коли ліниві батьки йдуть найлегшим шляхом риторичних повчань, при цьому демонструючи невідповідність своїх слів і повсякденних вчинків.
Коли батьки вимагають від дітей, щоби вони були чесними перед ними, а самі в присутності дітей брешуть сусідам чи приятелям, коли вимагають від дітей щирості, а самі засуджують та перемивають кістки тим, кому півгодини тому схвально кивали та підтримували, - діти їм не вірять.
Вони виростають нещирими, брехунами, інтриганами. Бо діти завжди беруть на озброєння батьківські методи, наслідують їхню лінію поведінки. І не стільки тому, що хочуть бути схожими на батьків. Насамперед тому, що дитина вже зрозуміла, що дорослий себе не обдурить. Її, дитину, може. Себе - ні.
А лохами в нашій країні соромно бути навіть дітям.
Наші політики - це найяскравіший приклад негативної методи у вихованні громадянського суспільства.
Їхній лицемірності немає меж.
Ці вуха не сховаєш під шляхетною сивиною. Їхню пісню не задушиш, не вб'єш.
Бо вона бринить в їхній душі ще з радянських часів.
І позбавитися менталітету радянських керівників вони не можуть. Та й не бажають. Їм зручно, і до вподоби - спілкуватися із суспільством на засадах радянської номенклатури.
Коли народ закликали затягувати паски, а собі в закритих спецрозподільниках не відмовляли ні в чому.
Коли саджали людей за колоски, а собі влаштовували царські полювання в заповідниках.
Коли ветеранам дарували на річниці перемоги пластмасові статуетки з написом: "Ніхто не забутий, ніщо не забуте", а для своїх дач забирали з музеїв картини імпресіоністів та вироби Фаберже.
Ця мила їхньому серцю подвійність стандартів набула в Україні махрового квіту.
Вони закликають малий та середній бізнес чесно платити податки, а самі декларують смішні доходи, які не співвідносяться зі способом їхнього життя.
З усіх білбордів вони закликають нас любити Україну, а самі купують собі на офшорні гроші палаци в Лондоні.
Теревенять про необхідність судової реформи, а самі живуть по принципу: друзям - усе, ворогам - закон.
Але іноді чиновниковій душі, стомленій від рутини затверджених закликів і гасел, хочеться різноманіття. І вони починають оригінальничати, в усю силу канцелярського натхнення.
Втім, карма - то річ нездоланна. Тому й виходить: хотіли як краще, а вср*лися, як завжди.
Але тут, нарешті, вср*лася не невістка, а зять.
Цього разу солірував наш прем'єр. Ми всі в захваті від його оригінального номеру в розмовному жанрі під назвою: "Слухай мене - і успіх не мине".
21 вересня о сімнадцятій дванадцять УП дала інформацію під назвою "Азаров: вчіть китайську".
"Що заважає вам зараз поглиблено вивчити хоча б одну сучасну мову, мову, якою можна спілкуватися - англійську мову, китайську, наприклад", - сказав Азаров.
На його переконання, Китай стає дуже впливовою державою, і знання китайської мови робить людину конкурентною.
Спочатку треба звернути увагу на цільову аудиторію, до якої був звернений цей месідж. Бо якщо ложку акцепту вкинути не в ту діжку меду, враження буде підзіпсоване.
Адже на кожну аудиторію, аби спонукати її до дії, треба направляти цівку певного штибу, оперувати зрозумілими їм категоріями, відповідати в промові їхньому рівню аргументації.
Один мій достатньо молодий приятель, член Партії регіонів, якого вітром керівницької вказівки занесло на це збіговисько мажорів, дітей керівників усіх рівнів відповідної партії, розповів мені, що основним аргументом у дискусіях між учасниками була вдала "розпальцовка". Ну крім, звичайно, демонстрації зовнішнього гламуру.
Ці діти, поглядаючи на своїх успішних батьків, і по сумісництву керівників, уже давно зрозуміли рецепти успіху й правила поведінки в українському суспільстві. А ви, пане Азаров, їм китайський кіл на голові тешете.
Але вони це перетерплять, бо знають правила гри.
Мене ж, пересічного громадянина, цікавить інше:
Дядечку Азаров, дозвольте спитати: яке моральне право ви маєте закликати молодь вчити таку складну мову, якщо самі не в змозі оволодіти більш простішою та наближеною до вашої рідної, тим паче перебуваючи в середовищі її носіїв? Тим паче, що для вас це була не зайва розкіш, а пряма службова необхідність!
Невже молоді регіонали такі дурні, що не бачать цю невідповідність слів і вчинків?
Треба також відмітити, що правильний наголос у китайській мові - то дуже важлива річ. І заклик вивчати китайську мову з вуст людини, яка Івано-Франківську область двічі поспіль називає Івано-Франківською - сприймається як "на тобі, небоже, те що нам негоже".
Мені можуть зауважити: а може, Азаров лише тепер, на схилі літ, зметикував, як важливо бути всебічно освіченим. І бажає нащадкам того, у чому йому важка доля відмовила.
Посилання на старече буркотіння, мовляв, онучку, не будь таким дурним, як твій дід, а то все життя будеш коням хвости крутити - не приймається!
Усе ж таки, пане Азаров, ви досягли у своєму житті певного кар'єрного успіху, посіли високу посаду в нашій державі. Без знання навіть державної мови!
Тож не дуріть нам голови! Не відкараскуйтесь від нас загальними словами. Розкажіть нам правдиві, чесні рецепти цього успіху! Не приховуйте від ваших співгромадян.
Ми теж хочемо бути конкурентноздатними в нашій демократичній, під вашим супроводом, державі!
Але є підозра, що звернення Азарова викликано справжньою турботою про молодих однопартійців. Можливо, скоро уряд Азарова доведе нашу країну до такого стану, що навіть мажорам-активістам "Союзу молоді регіонів України" доведеться піти працювати реалізаторами на ринок "Троєщина".
А там без знання китайської мови, дійсно, вже важко бути конкурентними.
Сергій Левитаненко, спеціально для УП
