Безперспективність об'єднання української опозиції

"Бог не об'єднує різне по суті, Бог лучить спільне по духу".
Дмитро Донцов

"Залишимо чвари! Чи ж не йде на нас грізна хмара військ Ксеркса? У цей важкий час, коли Україну роздирають зовнішні та внутрішні вороги - прийшов час об'єднатися навколо творення майбутнього для нашої держави. Згода будує, а незгода руйнує. В єдності сила!"

Подібні слова останнім часом усе частіше лунають із солодкоголосих вуст активістів української опозиції.

Гасло об'єднання проходить чіткою ниткою ще під пером невідомого автора "Слова о полку Ігоровім". Воно було популярним і в добу козаччини, і під час політичної нестабільності часів УНР.

Воно не втратило своєї актуальності й у даний час.

Після поразки на виборах експомаранчевої коаліції, гасло об'єднання стало ідеєю-фікс її лідерів. Ідея ця намагається матеріалізуватись в Національний комітет захисту України. Але ті пародійні спроби й хиткі принципи, з якою її втілюють, викликають лише співчуття й сором.

Сучасні представники демо-ліберальних кіл вважають, що саме об'єднання є тією панацеєю, "бальзамом на душу", чудодійними ліками, які допоможуть опозиції отримати перемогу над "військами Ксеркса", здобути всезагальну підтримку української нації. Мовляв, об'єднання позбавить Україну всіх проблем і негараздів та виведе державу з політичної прострації й економічної кризи.

Прихильники об'єднання вважають, що потенційно можливі союзи й унії вгамують соціальне розпорошення, впорядкують політичний хаос, натомість створять стабільність і добробут. І чим більша кількість одиниць стане під прапор об'єднання - тим ефективнішими й швидшими будуть результати.

Українські політики проповідують будь-яке об'єднання, приймаючи у свої лави всякого, хто буде їх підтримувати й на все погоджуватись.

Подібні міркування мають логічне виправдання і певне пояснення. Навіть один із законів діалектики - про перехід кількісних змін у якісні, - стверджує, що кількість із часом переростає в якість.

Але, чомусь, протягом усієї нашої історії таких змін не відбулось, і навіть зараз цього ми не спостерігаємо.

Мабуть, через те що в будь-якому законі є виключення. І в даному випадку, саме українське політиканство є тією сферою, яка не піддається впливу діалектичного трактування. Можливо й через те, що механічне гуртування елементів навколо певної ідеї перетворює таке єднання лише на збільшення кількості, але не на створення якісного й активного колективу.

Що можуть знайти спільного між собою в політичному об'єднанні різні типи людей: чесні й шахраї, судді й злочинці, ентузіасти й ледарі, волюнтаристи й угодовці, альтруїсти й егоїсти?

Ось, що з подібного приводу писала одна з європейських газет у середині ХХ століття: "Об'єднання, об'єднання, об'єднання! Але з ким? І на ґрунті яких ідей? Певно, що можна об'єднати в однім уряді - послів і сенаторів, що прагнуть стати міністрами, і що належать до різних партій. Але не можливо об'єднати в країні - громадян, які хочуть скріпити національну оборону, і тих, що її хочуть знищити; прихильників ладу й прихильників безладдя".

У свою чергу, світова історія свідчить, що зміни творили не масові зібрання й об'єднання - а окремі одиниці й невеликі групи, які були натхненні вірою й завзяттям.

Для прикладу, подібну ситуацію вдало ілюструє біблійна історія судді Гедеона, якого Господь вибрав для війни з медіанітянами. Пророк зібрав велике військо для боротьби з наїзниками, але після ряду випробувань і відбору Господь сказав Гедеону, що лише трьома сотнями люду врятує він євреїв, і подасть ворога в їхні руки, усі інші нехай повертаються по своїх домівках.

Із цього приводу Дмитро Донцов у своїй статті "За який провід" пише: "Так переміг Гедеон не кількістю, а якістю людей, відбором найкращих, які не боялися великого діла, не тужили за домівкою, не дбали за вигоду, думаючи лише про справу. Якість перемогла, не кількість, відбір, не "об'єднання", не мішанина всіх".

Після кожної поразки, у часи потрясінь і руїн, заклик до об'єднання був головним політичним маніфестом. Він лунав на будь-якому виступі із трибун різноманітних з'їздів і зборів, у радіо- і телеефірах.

Зі слів опозиційних політиків, будь-яке об'єднання добре й конструктивне, і чим більше, тим краще.

Але чи справді це так? Мабуть, що ні.

Підтвердженням цьому є деструктивне будування комітетів об'єднання, коаліцій, єдиних фронтів, які опозиційні керманичі зводять на сипкому піску.

Деструктивні вони тому, що їхнє будівництво дезорганізовує громадян своїм підступництвом, чварами й інтригами, які з'явилися першими, ніж сам комітет. Вони пропагують безвір'я й жадобу, хамство та цинізм, конформізм і підлабузництво.

Вони самі настільки погрузли в болоті політичних махінацій, що будь-яке виправдання не здатне відмити від них ганьби й зневаги.

Їхні утилітарні й корпоративні цілі пролазять крізь завісу медових посмішок і ніжних слів.

Їхня віра й сором приховані в тіні цинічного користолюбства й гіперболізованих амбіцій.

Оманливі шашелі руйнують не лише їхні ідеї та думки - вони підточують їхнє нутро із середини.

Лідери теперішньої опозиції не здатні об'єднати націю, запалити в ній віру, показати приклад чесності, мудрості й відваги.

Рятувально-шароварницькі зібрання відгонять своєю політичною імпотенцією й фарисейством, радше нагадують сліпого балакуна, який намагається вказати зрячому дорогу. Вони самі не розуміють викликів сьогодення, не здатні передбачити і завтрашніх проблем.

У той час, як у лікарнях вмирають сотні й тисячі дітей, у злиднях і скруті перебиваються цілі села - вони проводять круглі столи й наради, "піклуючись" про рідну мову й пісню, складаючи програмки дій, пишуть маніфести й декларації.

Хтось із них дорікне, що теперішній хаос - це, мовляв, наслідки роботи теперішньої влади, "рука Москви" чи різних фантомасів п'ятої колони...

А що робили ви, коли були при владі, коли просиджували робочий час у стінах парламенту, уряді, адміністрації президента?

Чому ви не намагались боротись з корупціонерами й бандитами, впорядковувати хаос застою й руйнування? Чому за вашого правління не зменшувався розгул інспірованих закордонних шпигунів і колон?

Тоді, коли ви сновигали владними коридорами чи дрімали за робочим столом - вирішувались долі людей...

"Об'єднання, яке не хоче бути засуджене на безчин, або розвал чи торпедування провокацією із середини, - повинно бути злукою людей, оживлених однаковим, спільним усім духом, з'єднаних на підставі суворого добору, старанного пересівання...Об'єднання повинно й мусить бути. Але об'єднання людей одного духу, гарячої віри й випробуваного характеру! Людей ідеї! Добір кращих!", - пише Донцов.

Це тупцювання на місці, політичне патякання й байдужість до проблем народу - потрібно змінювати кардинальним чином. Але змінювати не з тими, хто вже скомпрометований махінаціями, хабарництвом і політичною непослідовністю, а тими, хто буде діяти, хто власну віру втілить у життя, не дивлячись на підкупи й посади, пропозиції пільг і безтурботного життя.

Недарма наступ військ Ксеркса в битві під Фермопілами стримали не тисячі боягузливих фокидянських пастухів, а декілька сотень вишколених спартанських воїнів, долею яких було служити своїй Батьківщині й віддати їй своє життя.

Україна потребує ретельної політичної люстрації, яка вимете із владних лав "варшавське сміття" і "московську грязь", "тушок" і "тушканчиків", перевертнів і зрадників. Недарма одне народне прислів'я каже, що одна погана вівця все стадо псує.

Тому, люстрація має бути терміновою й докорінною.

"Об'єднати націю, особливо в момент захитаних вартостей, захитаної волі, охлялого чину - особливо потрібно. Але насамперед треба об'єднати її - духовно. Цього не зробить демократія, нездари й комбінатори без думки й без бажань. - писав Дмитро Донцов у 1938 році, ніби дивлячись у сьогодення. - Активна верства, що об'єднає націю, вийде не з вибору, а з добору. Так було, так і буде".

Перспективним буде тоді об'єднання української опозиції чи інших політичних сил, коли стануть разом ті, хто здатен власним прикладом показати готовність боротися з хаосом і застоєм, безчинством та свавіллям.

Об'єднання політичних сил в Україні має обов'язково відбутись.

Але вимога об'єднання - це не самоціль. Воно потрібне лише, щоб збільшити ударну силу загалу, збільшити її вагу. "Війська Ксеркса" зупинять ті, хто випробуваний і загартований, хто готовий жертвувати й терпіти.

Хто здатен боронити свободу й права народу - той, хто на згарищах збудує нове життя.

Олександр Саліженко, спеціально для УП