Брати мої російськомовні, напишіть, чого вам ще бракує
Відсутність у російської мови статусу державної компенсується відчутнішою її присутністю в усіх сферах громадського життя порівняно з українською
Українське суспільство складається з трьох великих мовних спільнот: україномовних, російськомовних та білінгвів.
36% громадян у родині спілкуються лише українською мовою, 36% - лише російською, а 27% залежно від обставин користуються або українською, або російською.
Відтак, українську та російську мови в цілому практикують по 63 % громадян.
Це - дані опитування, яке з 12 по 18 грудня 2009 року провело "Українське демократичне коло". За даними компанії "Социс", оприлюдненими в серпні 2010 року, української розмовляють більше 40%.
Україна - дійсно двомовна країна. В цьому я можу погодитися з Партією регіонів, яка присвятила цьому окремий пункт в законопроекті про мову.
Не знаю, чи є двомовність, як твердиться в проекті, нашим великим надбанням, чи навпаки грандіозно втратою, тому що вона склалася не в результаті зустрічного руху двох мовних спільнот, а коштом української. Реалії є такими, якими вони є.
Українсько-російська двомовність асиметрична, оскільки активне володіння обома мовами та двомовна практика властиві переважно етнічним українцям, тоді як абсолютна більшість етнічних росіян надає перевагу вживанню лише російської мови, хоча й заявляє про достатньо високий рівень володіння українською.
Двомовність етнічних українців - перехідний етап від української до російської одномовності. Кількість двомовних громадян збільшується не за рахунок зменшення російськомовних, а через скорочення тих, хто практикує винятково українську.
За паритетної чисельності мовно-практикуючих спільнот - "українофонів" та "русофонів" - за істотної переваги тих, хто рідною вважає українську мову, реальна її присутність у більшості сфер є нижчою 50%, рівно як і нижчою від рівня поширеності російської мови.
Відсутність у російської мови статусу державної компенсується відчутнішою її присутністю в усіх сферах громадського життя порівняно з українською. У цілому по країні в усіх сферах громадського життя, крім освіти, реклами та кінотеатрального прокату, домінує російська мова.
У багатьох сферах присутність української є вкрай низькою - як-то на ринку журналів, в Інтернеті, музичних радіостанціях? або тяжіє до нуля, як-то в бізнес-спільноті, сфері послуг, індустрії розваг та шоу-бізнесі, відеопрокаті тощо.
Ці мої висновки ґрунтуються на статистичних та соціологічних матеріалах, зібраних в Мовний баланс-2, який було презентовано 14 вересня.
40,5% громадян звертаються до чиновників переважно українською мовою, 39% - переважно російською, 16,4% - обома мовами рівною мірою.
Чиновники зазвичай відповідають: 37% - переважно українською мовою, 32,5% - переважно російською, 26,8% - обома мовами рівною мірою.
Такі дані були отримані в грудні 2006 року в ході Всеукраїнського дослідження на 2000 респондентів, яке проводилося в рамках проекту INTAS "Мовна політика в Україні: антропологічні, лінгвістичні аспекти та подальші перспективи".
На Сході та Півдні у сфері спілкування державних службовців з громадянами домінує російська.
Категорично не відповідають дійсності твердження, ніби російськомовні громадяни в умовах чинного мовного законодавства не мають можливості відстоювати свої інтереси перед державою російською мовою.
У навчальному процесі, згідно з даними Міносвіти та науки за 2008-09 роки, в дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах, крім великих міст Сходу та Півдня, переважає українська мова. Це, однак, не означає її домінування в освіті як публічній сфері, позаяк у виховному процесі та позанавчальному спілкуванні навіть в україномовних школах поширеною є російська.
В сукупному обсязі телевізійного мовлення в Україні, яка є частиною провінцією російськомовного "телевізійного світу", однозначно переважає російська мова. Якщо виокремти в окрему підгрупу суто українські телеканали, можна говорити про певний паритет україномовних та російськомовних програм у цілому, хоча прайм-тайм найпопулярніших каналів є здебільшого російськомовним.
Експертна група, яка працювала над Мовним балансом-2, здійснила контрольний разовий замір, в якому титровані українським текстом російськомовні програми вважались такими, якими вони є за звучанням - російськомовними.
До моніторингу були включені 12 телеканалів, які мали на момент проведення найбільшу долю аудиторії. Дослідження проводилося протягом двох днів і охоплювало вечірній прайм-тайм.
Отже, у відсотковому співвідношенні української та російської мов у телевізійному ефірі з урахуванням реклами 55,6% трансляцій припадають на українську мову, 44,3% - на російську. Якщо рекламу не враховувати, то співвідношення істотно змінюється: українська мова - 41,4%, російська - 58,6%.
(Зрозуміло, що через одноразовість та ситуативність заміру, його результат можна вважати таким, що має велику погрішність. Однак в тому, що тенденції він віддзеркалює коректно, можна легко переконатися емпірично).
На газетному та журнальному ринках України переважає російська мова у співвідношенні відповідно 68% на 32% та 90% та 10% - дані Книжкової палати України при Держкомтелерадіо.
Присутність української мови в друкованих медіа забезпечується значною мірою лише завдяки україномовній рекламі, яка є обов'язковою, згідно з чинним законодавством.
У кінотеатральному прокаті в 2008-09 роках переважали фільми, дубльовані українською мовою. Водночас, частка російськомовних фільмокопій становила 28%. (Інформація - від Державної служби кінематографії за 2008-09 роки).
Не відповідають дійсності твердження, ніби громадяни України не мають можливості дивитися в кінотеатрах фільми російською мовою. Реальний вибір полягає між переглядом західної стрічки українською мовою, або російської - російською.
Натомість на українському телебаченні переважають фільми російською мовою звучання, частка яких на 10% вища частки озвучених або дубльованих українською, згідно даних Нацради за 2008 рік. Враховуючи доступ українських глядачів до російських та світових російськомовних каналів, домінування російськомовних фільмів стає ще більш відчутним.
Стосовно поширеності мов на носіях для домашнього кіноперегляду беззаперечним є тотальне домінування російської.
На книжкову ринку Україні цілком переважає російська мова: на 9 книжок російською припадає лише одна українська. (Оцінка Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів).
Відтак, згідно зі статистичними даними, мовні права етнічних росіян, а також тих, хто вважає рідною мовою російську та російськомовних громадян України в цілому забезпечені значно краще, ніж мовні права етнічних українців і тих, хто вважає українську мову рідною та україномовних.
Утім, згідно із соціологічними опитуваннями, переважна більшість громадян України вважає, що достатньо забезпеченими є права як україномовних, так і російськомовних.
Громадяни, які підтримують надання російській мові статусу державної, такої думки дотримуються не в силу реального дискомфорту чи реальних загроз, а про всякий випадок, або на підставі чуток про порушення прав російськомовних, які нібито мають місце в інших регіонах.
Більше половини громадян вважають, що мовне питання, зокрема статус російської мови, взагалі не актуальне - кожен говорить тією мовою, якою хоче, і зараз є багато важливіших проблем.
Лише 7% громадян України відносять мовне питання, а саме проблему державного статусу російської мови, до числа 25 основних життєвих проблем, що їх непокоять. (Опитування Всеукраїнської соціологічної служби за грудень 2009 року).
Однак проблема російської мови, попри очевидну неприоритетність, стала символічно-знаковою при визначенні позиції виборців щодо політичних сил.
Низка озвучених Партією регіонів - від президента до рядових депутатів, включно із законопроектом Єфремова-Симоненка-Гриневецького - пропозицій кладуть в основу мовної політики принцип "все визначає ринок".
Зважаючи на низку обставин, українська мова як соціальне явище є слабшою за російську, її стартові позиції для ринкової конкуренції є значно гіршими. Без спеціальної державної підтримки у вигляді обов'язкових квот її присутності в тих чи інших сферах, українська ризикує за кілька поколінь втратити реальну комінікативну функцію й перетворитися на мертву мову.
Принцип вільного вибору мов учасниками ринку є, звичайно, демократичним і зрозумілим, однак з огляду на український історичний контекст для України він неприйнятний.
Очевидно, доречним є збереження статусу-кво, зафіксованого в компромісному законі про мови 1989 року та нормах інших законів.
Основою мовної політики - якщо для нової влади українська мова є націєтворчою цінністю хоча б не меншою ніж російська - має бути державна підтримка української мови, утвердження її державності в усіх сферах публічного життя, забезпечення виконання нею всіх функцій, властивих мові як соціальному явищу - з одночасними гарантіями вільного розвитку російської та решти мов.
Для цього є вкрай необхідним розширити, або принаймні зберегти квоти присутності української мови, зафіксовані в чинному законі про мови, а також в законах, що регулюють такі сфери як телебачення, радіомовлення, кінопрокат, реклама, масові заходи тощо.
Для України є важливим досягнення компромісу між двома найбільшими мовними спільнотами.
Україномовні повинні погодитися з широкою присутністю в Україні російської мови й усвідомити, що шляху до одномовної України немає.
Російськомовні мають зрозуміти, що час безроздільного панування російської мови минув, що жити в Україні й бути вільним від української мови неможливо, а державна підтримка української мови та втручання держави в мовну сферу необхідні для того, щоб компенсувати негативні наслідки багатовікового упослідження української мови та урівняти її у фактичних правах з російською.