Від Лазаренка до Діденка: по кому подзвін?
Найгірший ворог - недобитий ворог.
Татарське прислів'я
Колись прусський генерал Клаузевіц сказав: "війна - це продовження політики, тільки іншими методами". В Україні, дякувати Богові, нема війни. Тому в нас є лише політика, та її продовження - тюрма.
Саме так має бути перефразований вислів генерала для мирних умов: "тюрма - продовження політики, тільки іншими методами".
Звісно, найбільш ризикують потрапити за грати андеграундні опозиційні політики, особливо якщо вони не з так званої "симулятивної опозиції".
Втім, час від часу хтось із представників еліти потрапляє за грати з гучним скандалом. Підручник із політичної історії ще пам'ятає про Лазаренка. А нині "закрили" колишнього заступника голови НАК Нафтогазу Діденка, і ще декількох осіб.
І всі знають, що в реальності йде боротьба "зухвалих ФПГ". Зведення політико-економічних рахунків. А "крадіжка газу" потрібна для дотримання стилю. Як кажуть - "нічого особистого, онлі бізнес".
Про це знають усі, починаючи від суддів і закінчуючи всіма політично заінтересованими пенсіонерами. Багато хто знає, як по прізвищах розшифрувати ці "зухвалі ФПГ". Але, як казав Наполеон, "є речі, про які не говорять уголос".
Тут важливо відмітити, що переслідування відбувається саме з політико-економічних мотивів. Адже суто політичні "посадки" закінчилися після 1991 року, а в період завершення первинного накопичення капіталу політика дуже тісно пов'язана з економікою.
В Радянському Союзі боялися опозиційних філософів. В незалежній Україні бояться опозиційних нуворишів. Такий розклад говорить про те, що нині в сходці українських олігархів - філософії більше ніж у вченій раді інституту філософії НАН України.
Втім, політика завжди буде пов'язана з економікою.
В Україні, як і у всьому світі, мільйон доларів - це ще гроші, тоді як мільярд доларів - уже політика. Усі лукаві гасла типу "відокремимо політику від бізнесу" розраховані на незайманий розум, і в кращому разі є обманом, в гіршому - самообманом. Навіть у США всі найгучніші скандали відбуваються після зміни президентів. Однак їхнім розборкам притаманний правовий стиль та оригінальність самих справ по фінансовим махінаціям.
Цього стилю та оригінальності нам, правду кажучи, бракує.
Усі ці довкологазові розборки десь я вже бачив. Тому все стає нецікавими й прогнозованим.
От дивлюсь телевізор, бачу Діденка за ґратами, і мимоволі згадую картинку з Ходорковським. Чую про метушню довкола "5 каналу" - і згадую "НТВ"... Для повної картини треба дочекатися лише, хто підпишеться на українського Березовського та поїде вести опозиційну діяльність до Лондону, і хто з українських журналістів стане українським Савіком Шустером та виїде розвивати свободу слова в Кишинів.
Тому, поки Тимошенко в Україні, а українська журналістська еміграція не завоювали медіапростір Молдови, - є надія не перетворитися на притухлу кальку російської політичної історії.
Може, Леонід Кучма був правий, і "Україна - не Росія".
А між іншим, сучасні "полювання за відьмами" тільки помножують ворогів діючої вертикалі влади. А виборів же ніхто ніби не відміняв.
Чи може ми чогось не знаємо?..
P.S. Еліти б'ються не з тими, хто визискує суспільство, а за те, хто буде його визискувати.
Олександр Куриленко, спеціально для УП
