По кому виє сирена

Вважається, що ідіотизм - це хвороба. Але іноді ідіотизм може бути прекрасною виграшною стратегією. Принаймні, коли це - ідіотизм влади.

На цей рахунок є такий чудовий вислів - "ідіотизм зашкалює". Ті, хто вживає цю фразу в побуті, випускають з поля зору простий факт: те, що "зашкалює" зазвичай псує шкалу. І надалі ця шкала вже не відображає реальних показників. Принаймні, після кількох "зашкалів".

2 серпня до Черкаського обласного офісу партії "Батьківщина" прийшла міліція. Міліція сказала, що офіс заміновано, тож там треба провести обшук.

Обшук провели, виявили, що "мін нєт", але також виявили стоси агітаційних листівок. Листівки були без вихідних даних, і міліція їх вилучила.

Взірці листівок можна бачити на блозі Володимира Цибулька. В цих папірцях ішлося про те, що нинішня влада спочатку обіцяла не підвищувати ціни на газ для населення, а потім узяла та й підвищила.

Іншими словами, влада чи то збрехала, чи то виявила цілковиту некомпетентність в окремо взятому питанні.

Ще позавчора ці листівки, до речі, висіли по всій вулиці Михайлівській у центрі Києва, якою я (на замітку бандитам, що прикидаються правоохоронцями) зазвичай ходжу з роботи додому. Листівки, до речі, були так собі.

Як уже сказано, міліція ці листівки арештувала за "відсутність вихідних даних". Тут є одразу два моменти: один - цікавий, другий - пришпильний.

Цікавий момент полягає в тому, що закон не забороняє зберігати будь-які папери, навіть якщо вони не мають вихідних даних. І автор цих рядків, і його читачі можуть запросто і вдома, і на робочому місці зберігати хоч сто тисяч примірників листівок (брошур, газет, тощо) без жодних вихідних даних.

Саме по собі це не є й не має бути предметом цікавості правоохоронців.

Згадані листівки зберігались, як я розумію, в офісі "Батьківщини". Їх не клеїли на стіни - вони тихенько лежали й повільно отруювали атмосферу офісу свинцевими випарами типографського шрифту. Ну і за що ці листівки були арештовані, я перепрошую?!

Пришпильний момент полягає в тому, що міліція виявила дивну вибірковість. Наприклад, наприкінці червня подібні ж "незаконні" документи розповсюджувались не десь там у провінції, а... на засіданні Кабінету Міністрів України.

Це були брошурки, в яких прославлялось правління уряду Миколи Азарова. Те засідання Кабміну саме було присвячене його, Кабміну, "стоденці".

Колега Сергій Лещенко з УП на тому засіданні побачив лише російськомовні примірники брошурок. Автор цих рядків, натомість - лише україно- та англомовні.

Але жодних вихідних даних на тих агітках, які бачив я, не було. І є серйозна підозра, що їх не було і на тих, що бачив Сергій.

Агов, міліціє, де ви були в той час?!

Їдьмо далі. Читачам УП добре відомий той спосіб, за допомогою якого нинішня влада вирішила закритись від преси. Спобіг, скажімо відверто, досить тупий - але за українських умов досить дієвий.

Все елементарно, Ватсоне. За законом, ЗМІ повинні з низки питань надсилати до органів влади офіційні запити. Так ось, останнім часом ці запити повертаються до ЗМІ з класичною резолюцією в стилі "дапашліви".

Одна з найвідоміших резолюцій виглядає так: "Згідно зі статтею 37 закону "Про інформацію" не підлягають обов'язковому наданню для ознайомлення за інформаційними запитами офіційні документи, які містять у собі конфіденційну інформацію та інформацію, що стосується особистого життя громадян".

Нагадаю, ішлося не про "особисте життя громадян", а про приватні інтереси президента України, які можуть і повинні перебувати в центрі уваги мас-медіа.

Втім, за наших умов у таких випадках марно посилатися на рішення Європейського суду з прав людини, які стисло і зрозуміло викладені тут.

У таких випадках влада глухне. Різко. Їм закладає нашорошені вушка, і сірка починає текти з їхніх вушних отворів.

Втім, подібні намагання можновладців приховати від публічної уваги їхні (можновладців) витребеньки ще можна було зрозуміти. Хоч і не виправдати. Але ідіотське рішення черкаської міліції переповнює будь-яку чашу терпіння.

Адже воно означає, що коли я, як журналіст, спіймаю будь-якого можновладця на банальній брехні - як це зробили автори згаданих вище листівок - то ризикую отримати три роки за "втручання в діяльність державного діяча".

Хлопцям (і дівчатам) у владі навіть не спадає на думку, що є значно простіший спосіб уникнути подібних матеріалів у ЗМІ: досить просто не брехати. Та/або не верзти відвертих дурниць.

Чимось ця ситуація, їй-Богу, нагадує ситуацію з Анною Герман, яка спочатку твердила, що в дитинстві її вчили, нібито Ісус Христос походить з Галичини - і вона в це вірила.

А потім заявила, що "пожартувала", а потім - і це головне - вся тема перейшла на журналістку, яка зробила ці кумедні заяви пані Герман публічними.

Після чого всі заговорили, чи мала право журналістка публікувати цей матеріал  - і "раптом" перестали замислюватись над тим, чи мала право державний чиновник пані Герман верзти такі відверті нісенітниці в очі іноземцям.

...Безумовно, політична пропаганда в наших традиціях має купу вад. Строго кажучи, вона - вада сама по собі.

Але така крайня межа ідіотизму, як у випадку з "газовими" листівками, вказує на певну тенденцію. І в цьому сенсі мені зовсім не цікаво, що ці листівки виробив зневажуваний мною особисто "Комітет порятунку" чи навіть особисто Юлія Володимирівна.

Я ж кажу: вся річ - у прецеденті. Бо, як співав товариш Бутусов на слова містера Кормільцева, "найдуться и те, кто придет за тобой".

І тут уже є тільки два шляхи. Перший - стріляти на ураження, якщо ті, хто прийдуть не пред'являтимуть ні документів, ні звинувачень. Спосіб, дуже спокусливий для всіляких юних радикалів, але поганий з усіх інших точок зору - від гуманізму до ефективності.

Або ж провести профілактику. Щоб їм не хотілося приходити. Початок такої профілактики - сувора вимога до влади щодо пояснень.

І забудьте, що йдеться про огидний багатьом (і мені в тому числі) БЮТ. Бо, якщо перефразувати класика, у цьому випадку недоречно питати, по кому виє сирена - вона виє по тобі.

Олександр Михельсон, для УП