Знову про Праймеріз
У попередній статті Праймеріз чи ще одна утопія? було здійснено спробу дати оцінку відносно новому для вітчизняних політичних реалій терміну, як, власне, і самій процедурі в інтерпретації наших політиків.
Зокрема повідомлялося, що сприймати праймеріз у вітчизняній модифікації на даному етапі партійного будівництва в Україні інакше як чергову політтехнологію та відносно дешевий трюк, доволі важко.
Списки кандидатів все одно складатиме керівництво партії, а тому сподіватися на те, що вони зазнають суттєвої корекції, внаслідок висловленої громадської думки, не доводиться.
Вже після опублікування матеріалу автор отримав низку повідомлень, які лише підтверджували всю утопічність ідеї праймеріз.
Однак, все по порядку...
Інформація, оприлюднена на сайті Сильної України Сергія Тігіпка, дає зрозуміти (пункт 3), що "учасником Праймеріз може стати будь-який член партії "Сильна Україна". Для цього претендент має з 20 по 31 липня 2010 року особисто надати заяву на участь в Праймеріз в Бюро місцевої партійної організації, або заповнити електронну форму на сайті.
Остаточне рішення про включення претендента в список учасників Праймеріз буде прийнято відповідним Бюро регіональної парторганізації з 1 по 7 серпня 2010 року".
Сам захід відбуватиметься з 10 по 31 серпня 2010 року.
Однак, як виявляється, насправді не все так просто...
Для того, щоб бути претендентом на включення до списку учасників, членом партії бути не достатньо. Необхідно мати партійний квиток, номер якого слід внести в заяву.
Процедура ж отримання партійного квитка є доволі тривалою в часі й їй передує ціла низка проміжних етапів, починаючи з відправлення регіональними осередками особистих даних щодо нових партійців в Київ, та закінчуючи власне друком самих квитків. Як правило, це триває кілька місяців.
Таким чином, виходить, що учасником праймеріз може стати аж ніяк не будь-який член "Сильної України".
Ті, хто, дізнавшись про ініціативу Сергія Тігіпка, вирішили взяти участь у праймеріз й з цією метою вступили до партії, можливості взяти участь у попередніх виборах не мають.
Запропонувати свою кандидатуру зможуть або ті члени партії, які вже тривалий час перебувають в "Сильній Україні", або ті, хто того ж дня, коли була оприлюднена ця ініціатива, тобто 9 липня, з розрахунку на початок праймеріз 10 серпня, миттєво були прийняті в партію.
Якщо ж зважити на те, що у період з 20 по 31 липня необхідно ще й надати заяву на участь в праймеріз, то стає зрозуміло, що лише члени партії, зареєстровані орієнтовно за місяць до 31 липня 2010 року (останній день подачі заяв), зможуть прийняти участь у праймеріз.
Тобто вступити в партію для участі в праймеріз необхідно було максимум до 1 липня 2010 року. Рішення ж про проведення праймеріз було прийняте Тігіпко лише 9 липня 2010 року....
Таким чином, всі новоприйняті члени партії, які вступили в партію вже після оголошення ініціативи спеціально для участі у праймеріз, позбавлені такої можливості.
Звичайно, постає закономірне питання - навіщо партії люди, що захотіли поповнити її лави лише тоді, коли почули про праймеріз? Однак, навіщо було проголошувати, що учасником Праймеріз може стати будь-який член партії "Сильна Україна"?
Це, в свою чергу, дає підстави припустити, що умови проведення праймеріз багато в чому схожі на умови участі у жовтневих виборах - участь мають право взяти лише ті політичні сили, що зареєстровані не менш ніж за 365 днів до дати проведення виборів.
Сьогодні практично всі критикують дану норму закону, однак чомусь не помічають, що праймеріз за своєю суттю опирається на таку ж практику.
Ситуацію доволі легко виправити - варто лише дозволити висувати свою кандидатуру особам, які вже є членами партії, однак з технічних процедур ще не мають партійного квитка.
В протилежному випадку, набагато доцільніше буде взагалі скасувати праймеріз, бо це схоже на черговий виборчий хід, що не має нічого спільного з позитивними демократичними перетвореннями, про які так модно сьогодні вести мову, однак аж ніяк не шлях для висунення найкращих представників громади - людей бажаючих змін й готових їх реалізовувати на практиці без будь-яких дивідендів.
Людей, перед якими вкотре закрили двері.
Постає питання - продовжувати стукати в ці двері й надалі з надією, що колись їх та й відчинять, чи починати самими їх виламувати?
Ігор Дебенко, політолог, Івано-Франківськ, для УП
