Дух, що тіло рве до бою
Ці слова Івана Франка я недаремно виніс у заголовок. Адже тема формування нації, її мети і інструментів, викладена в попередній статті, дала привід критикам закинути наявність меркантильного інтересу в можливому творенні мережі "діаспора - громадянське суспільство". Мовляв, хочете фінансування "потягнути" із діаспори.
По-перше, усі хто стикався з діаспорою, знають, що американська діаспора не надає фінансування в Україну, а російська, навпаки, потребує фінансування з України.
По-друге, мова йшла про надання сприяння переселенню українців з діаспори в Україну, за допомогою мережі співпраці груп самоорганізації громадян.
Що стосується останньої, то тут можуть бути різні форми. Наприклад: українські ОСББ і ЖБК могли б, на взаємовигідних умовах, продати дахи своїх будинків представникам діаспори. ОСББ і ЖБК отримали б кошти на реконструкцію своїх будинків, наприклад, на утеплення стін і заміну комунікацій. А переселенці змогли б на даху будувати мансардне житло. Це значно дешевше, ніж купувати готове.
По-третє, наведу слова Юрія Сидоренка: "Якщо раніше діаспора допомагала українцям і Україні із зовні, то тепер, коли вона стає суб'єктом державотворення, розроблятиме програми з повернення українців на батьківщину.
Українці діаспори розуміють, що теперішня олігархічна космополітична державна влада в Україні не сприятиме поверненню.
Але вони все одне повертатимуться. Бо знають, де знаходиться земля предків, і використовуватимуть для цього міжнародне й українське законодавство."
Тепер повернемося до стану справ в Україні, де діють "два вектори" і точаться дискусії про розподіл.
Якщо проаналізувати впливи Західного й Східного векторів на Україну, то ситуація нагадує часи Мюнхенського пакту, коли Німеччина та СРСР ділили Європу, а "демократичний світ" благословив цей зговір.
 |
Як же протидіяти цьому сценарію?
Для мене ясно, що проблема лежить у площині формування державницької нації.
У нашім випадку з Україною, двох агресорів, начебто, немає. Натомість створено два важелі впливу в Україні, які й працюють на розподіл держави. На наших очах нагнітається напруга між Західним і Східним векторами в Україні, яка має поділити Україну на Західну та Східну.
Чи в інтересах - не нації, не народу, а населення України взагалі - "попасти" на такий сценарій?
Як усі розуміють, кордон по Збручу - не влаштує одну сторону, кордон по Західному Донбасу - іншу. Тому мирно такий розподіл не пройде.
Прихильникам Східного вектору: хочу нагадати наслідки відносно цивілізованого "розводу" в 1991 році: ой - розірвані економічні зв'язки; ой - розділена енергосистема; ой - втрачена кооперація між підприємствами; ой - розділена банківська система; ой - втрачено збут; ой - втрачено поставки; ой - армія; ой - і так далі.
І це при тому, що на початку "розвід" проходив без елементів ненависті. Це вже потім "старший брат" став генерувати цю ненависть, як основу своєї державної ідеології.
А тепер перенесіть усі ті проблеми на ґрунт нинішньої української держави.
Думаю, всі погодяться: можливий розподіл буде значно болючішим і катастрофічнішим.
Прихильникам Західного вектору: хочу звернути увагу на міграцію населення Західної України в Європу на заробітки. Ось яка перспектива уготована для України в об'єднаній Європі. А на фоні катаклізмів розподілу держави, і зауважу - не мирного розподілу, - міграція значно посилиться.
Створення автономних утворень теж не добре.
Усі автономії на пострадянських теренах завжди носять проросійський характер. Вони створюють внутрішню напругу в державах, яка рано, чи пізно, виллється в збройний конфлікт. Так відбувалось в Придністров'ї, Абхазії, Південній Осетії...
На черзі Крим.
І не треба плекати ілюзій, бо у всіх випадках "замовник музики" один і той самий. А значить, один самий і сценарій - випробуваний і надійний.
Хіба такого результату ми всі хочемо?
Єдиний вихід - консолідуватися в образі нової української нації. Однак наявна людська популяція в Україні не хоче становитись нацією, пручається, лінується, краде, п'є, грішить. Але інших людей в Україні нема.
А діаспору - треба ще залучити до процесів в Україні, щоб вона поверталася.
Тому, суспільству потрібні лідери. І тут альтернативі громадським активістам із груп самоорганізації населення немає. Як і немає альтернативи творенню державницької нації.
Пропоную звернутись до джерел теологічного характеру, які пояснюють світобудову. До Біблії.
Розглядаючи людство, як тіло Бога, ми бачимо, що воно ділиться на: роди - це раси, що відрізняються кольором шкіри, формою тіла та ареалом; види - це нації, що відрізняються мовою, вірою та законом; індивідууми - люди, що відрізняються суспільним станом, властивостями та волею.
Через єдність світобудови, можна розглядати націю, аналогічно окремій людині, яка складається з тіла, душі й Духа.
Як істоті тілесній - нації притаманні інстинкти.
Як одушевленій - страсті.
Як духовній - розум.
Одна характеристика може бути слабшою, інша - сильнішою. Тому між націями існують відмінності, як і між людьми.
Виходячи з єдності законів світобудови для всіх її елементів, застосуємо їх до нації. Тобто для нації, як і для всього, притаманні формування і розкладання. Шляхом формування людність проходить еволюцію від ізольовано-індивідуального стану первинної людини до соціального об'єднання - нації.
Очевидно, що ця форма є кінцевою й сталою, як елемент людства. Адже злиття націй в однорідну расу в історії людства не відбувалося.
Шляхом розкладання - відбувається зворотній рух до ізольовано-індивідуального стану людини.
Застосовуючи цей закон Природи до української нації, можемо припустити: українська козацька нація пройшла процес розкладання на індивідуальні елементи й знаходиться на початку зворотного процесу - формування нової нації.
Цей процес має трояку природу :
- неминучість Провидіння, яке виявляється через згоду;
- неминучість реальності, яка виявляється через почуття;
- Воля, яка узгоджується або суперечить цим неминучостям.
Тобто, потрібно досягати згоди в суспільстві, щодо неможливості далі жити за теперішньою моделлю суспільства (реальність), і проявляти відповідну, до згоди й реальності, волю суспільства на зміну обставин.
І це, здається, ось-ось відбудеться
За такими закономірностями буде проходити формування національного суспільства.
І безперспективна боротьба політичних партій - до цього процесу не буде мати ніякого відношення.
Ігор Орел, спеціально для УП
