Так НАТО чи ОДКБ?

Відразу після відновлення незалежності у 1991 році Україна почала розвивати відносини з НАТО. Стосунки йшли по висхідній і у 1997 керівники НАТО і України підписали Хартію про особливе партнерство. В 2008 ми мали шанс вступити до організації.

Натомість в Україні утворилася партія, яку назвали "Партія регіонів". Дивним чином програма цієї партії щодо НАТО повторювала програмові засади політики сусідньої держави - Україну в НАТО не пускати, бо це нібито загрожує російським інтересам.

Пам'ятаємо як з біло-синіми кульками депутати від ПР блокували роботу українського парламенту. Вони прагнули не допустити здійснення подальших законодавчих кроків на шляху зближення з організацією. Пропагандисти від ПР зображували і зображують НАТО як агресивний військовий блок часів "холодної війни". Не дивно, що в регіонах традиційно прихильних до ПР відсоток противників НАТО дуже високий.

І які маємо наслідки? Російський президент подякував своїм розвідникам і контррозвідникам за те, що Україна не стала членом НАТО! Інакше кажучи, Партія регіонів, усвідомлюючи це, чи не усвідомлюючи, але успішно виконала чиєсь замовлення і відкинула питання вступу України в НАТО на невизначений термін.

Не так давно світ був двополюсним. Ми жили в одному з полюсів, де почувалися вічно голодними, але захищеними. Та коли український народ на референдумі 1 грудня 1991 року поставив крапку в історії радянської імперії, безпекова "парасолька" СРСР зникла. Потрібна була інша.

Створити свою "парасольку" було важко - тодішні перелякані комуністичні керманичі незалежної держави не знали що робити з ядерною зброєю і Чорноморським флотом.

Та вихід був - існувала надійна, реформована, сучасна і ефективна "парасолька" і звалася вона НАТО. Її і обрали, аж поки влада в Україні не перейшла до Партії регіонів.

Сьогоднішня влада ПР оголосила про позаблоковий статус України. Розумно? На перший погляд, так. Не треба багато виділяти грошей з державного бюджету на оборону, бо нібито ніхто нам не загрожує. Це майже так само як в Японії після війни. Але якщо Японія мала гарантії безпеки, відмовившись від армії, то які гарантії маємо ми?

Нещодавно в Києві пройшла міжнародна конференція Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ), на котрій було оголошено про необхідність проведення широкомасштабної пропаганди діяльності даної організації серед українців. Російську делегацію очолив високопосадовець - заступник голови Держдуми РФ Бабаков, що свідчило про непересічність події.

Цитую "Коммерсант-Украина": "Среди преимуществ, которые получит ОДКБ при сотрудничестве с нашей страной, Бабаков назвал опыт "оранжевой революции", который, по его словам, "был бы полезен для предотвращения подобного сценария в других странах".

...Кроме того, Бабаков подчеркнул необходимость обеспечить "эффективное и прагматичное" участие Украины в ближайшем саммите ОДКБ, который состоится в августе этого года в Ереване: "Думаю, это вопрос решенный".

...В Украине работает представительство Автономной некоммерческой организации "Институт ОДКБ", руководителем которого является министр Кабинета министров Анатолий Толстоухов.

"Нам нужен информационный центр, через который можно было бы продвигать преимущества и перспективы, которые Украина может извлечь из полноценного участия в этом проекте", - заявил народный депутат Валерий Коновалюк (ПР).

Депутат от КПУ Леонид Грач пошел еще дальше, заявив, что "информационно-пропагандистские пункты" должны быть в каждом населенном пункте.

"Необходимо освещать деятельность ОДКБ так же, как раньше освещались натовские программы, - сказал народный депутат Юрий Литвин (блок Литвина). - Хоть это грубо, но правда: нужно прочистить мозги населению и дать понять, что мы хотим, как мы хотим и с кем".

Загальновідомо - Російська Федерація "вибухонебезпечна" країна. Вже тепер там тривають чимало внутрішніх конфліктів. А зовнішні російська влада ініціює сама. В Росії йде війна. Там гинуть люди. Тож навіщо Москві Україна в ОДКБ? Чи не як постачальниця "гарматного м'яса"? Адже якщо якась країна нападе на одну із країн ОДКБ, то захищати її мають усі члени договору.

Ми пам'ятаємо як Росія два роки тому розпочала війну з Грузією. Де гарантія, що як тільки Україна стане членом ОДКБ, завтра ж подібне не повториться? І українці поїдуть вбивати грузинів, захищаючи "вилікую" Росію?

На початку 80-тих років минулого століття комуністична влада Москви розпочала війну в Афганістані. Там гинули українські солдати. А скільки залишилося каліками, психологічно нездоровими людьми? Ми звемо їх "афганці". А як називатимемо тих, хто захищатиме авантюри теперішніх правителів РФ, - чеченцями, кавказцями, китайцями?

Чому ті українські громадяни, хто вірить пропагандистам від Партії регіонів, не замислюються: чому в НАТО вступили країни Прибалтики, Польща, Чехія, Румунія... Вступили і не жаліють, бо почуваються в безпеці - військовій, політичній і економічній.

Заступник голови Держдуми РФ Бабаков краще б розповів, коли Росія, як спадкоємиця СРСР, вибачиться перед українським народом за організований в Україні Голодомор-геноцид 1932-33 років, а також привселюдно визнає його і здійснить відповідні виплати постраждалим. А потім можна буде поговорити і про ОДКБ, і про труби...

Нещодавно 200 німців, які є нащадками нацистів, провели в Києві Марш життя і попросили вибачення у євреїв і українців за розстріли під час Другої світової війни.

"Всім - і українцям, і євреям, чиїх предків вбили нацисти, - я хочу сказати, що мені дуже шкода, і я прошу у вас вибачення", - сказав учасник маршу Ганс Пітер Бестек.

Російській владі потрібно відмовитись від агітації зі втягування України в різного роду авантюри, і зробити так, як зробили німці, - вибачитися за злочини перед українцями. Згадати як давали гарантії безпеки Україні, коли вона передавала ядерну зброю, бо виходить, що треба було зо дві ракети з бомбами таки залишити.

Україна взяла курс на євроатлантичну інтеграцію і ніяка тимчасова влада ПР не змінить цього. Шкода тільки часу.

Якби ми вже були в ЄС та НАТО, то не було б брутальних висловів російських україноненависників, принизливих Харківських угод, проблем зі свободою слова, згортання демократії, значного підвищення тарифів на газ, намагання перебрати українську газотранспортну систему, переписування історії під російську та інших антиукраїнських дій, за які у нормальній країні кидають до буцегарні.

Тож українським громадянам потрібно уважно поставитися до виборів в органи місцевого самоврядування. Та вже готуватися до виборів до Верховної Ради і остаточно перегорнути чорну сторінку української історії за участю Партії регіонів і комуністів.

Юрій Сидоренко, для УП