Усвідомлення себе

Четвер, 26 серпня 2010, 14:47

Усвідомлення себе, сповідування себе й сміливість буття собою - це основа існування і окремої істоти, і окремо взятої, сформованої нації.

Без справдження в житті цих речей немає Тебе, людино, немає й Тебе, націє.

Кожна сфера існування чи то етносу, чи то нації, чи то держави має бути захищена. Для нашої, української нації, такими сферами є історія, релігія, культура, а в нинішні часи - і відповідні субкультури, мова, економічна діяльність, і, звичайно ж, територія.

Чимало прикладів є в історії, як зникали народи, що нехтували вимогою бути собою.

І навпаки, багато є прикладів перед нашими очима, як на тлі зруйнованих націй інші вибудовують свою, їм потрібну суть .

Деякі чинять це й понині.

Тоді, коли корінне населення захищає свою територію - військово, правово, економічно, свій простір існування, - тоді й здобувається незалежність.

Не ми перші відкриваємо ці сторінки відомих істин. От тільки кожен читає їх мовою свого розуму, свого, переданого предками досвіду. І тоді діє - відповідно до своєї суті, своїх і цілей і свого добра.

Погоджені цілі нації є підставою для миру, злагодженого життя як у державі, так і з сусідами. А їхнє різнення - основою конфліктів і, ясна річ, протистояння.

Цілі та ідеї, що творять єдність в одній країні, не завжди є добром для іншої країни. Інколи, особливо поміж сусідами, буває навпаки. Змагання за виживання й незалежність держав - у політичному, економічному й правовому ракурсах - тривали і тривають без зупину. І в наші дні. І з нашою країною також.

Оволодіти цілями, стремліннями інших - це оволодіти їхнім майбутнім при мінімумі затрат, найефективніше. А оволодіти минулим, історією, релігійним простором - це забрати в поколінь певної нації підставу бути собою в майбутньому.

І одне, і інше спрямовано на поступове знищення самоусвідомлення як нації, так і її складової частинки - особи. Саме такі речі на наших очах в Україні чинять ті, хто не бачить іншого, як бути переможцем у дорозі до своїх цілей. А погоджувати ті свої цілі з іншими в такому змаганні - вони, напевно, вважають за стовідсотковий програш.

Ідеться про досягнення першості будь-якою ціною. Досягнення в кожній сфері існування іншого етносу, з яким ведеться боротьба, щоб остаточно його перемогти й знищити. Як колись нещадно розправлялися з ворогами.

Яка їхня мета? Найзвичайнісінька: мати найбільші шанси на виживання вже тепер, у даному регіоні, у даній частині світу. Прагматизм таких дій, які особливо помітні останнім часом в Україні, вибудовується на даній скінченності часу, особливо для його виконавців.

Найшвидший шлях для реалізації прагматиками своїх цілей - застосовування підміни суті. Така рахуба дає шанс досягти бажаного досить швидко, хоча й неправдивим шляхом. Як тут не згадати про "Іліаду" та дарунок данайців - Троянського коня! Такого коня Україні вже у квітні 2010 року подарували. Новоспечені правителі й оговтатися не встигли, як усе миттєво трапилося.

Вони, щоправда, здається дещо сторопіли, але було вже запізно.

*     *     *

В історії кожного народу звеличуються ті події й ті постаті, що вибудовують його як націю, як державу. Кожен крок у цьому напрямку є кроком до самостійності, до зростання, до самодостатності.

І навпаки, здавання здобутків і ознак державності - це програш. Усвідомлене здавання - усвідомлений програш. А дії певних сил на руйнування таких ознак державності - це війна проти самої держави. Іншими засобами, ніж колись, але це війна.

Не розуміє цього той, хто не може, або ж хто свідомо не хоче.

Більш ніж очевидно, що, наприклад, звеличення постаті Івана Мазепи є засобом, який беззаперечно працює на зміцнення усвідомленості української державності. Адже Мазепа - значима для України, як держави, історична особа, який свого часу належними йому засобами самовіддано розпочав шлях і до нинішньої незалежної української держави. Тож таке звеличення працює й у нинішні часи, причому в масштабі не лише одного покоління. Ім'я Івана Мазепи не може бути не шанованим кожним, хто любить Україну, хто є її патріотом.

Навпаки, заперечення його значимості, применшення його ролі, тим же перейменуванням вулиці в столиці його колись омріяної держави, дозволяє вживати в уми певних представників української нації чужорідну нашій державності доктрину про якесь таке "зрадництво". Що, власне, є безглуздям.

Бо ж хіба прагнення мати свою державу, у якій ти тепер живеш, і неповага до людей, які цього прагнули, віддаючи майже все, а часто й життя - це зрада?!

Цілком очевидно, що в цьому випадку комусь просто йдеться про відданість чужим ідеям, інтересам чужої держави.

Хіба ж багато треба розуму, щоб цього не розуміти?

Тож здається, зрозуміло для всіх, що така дія є свідомо скерованою проти української державності.

Будь-яка перемога в змаганнях за свій рідний край є кроками до самостійності, усвідомлення себе єдиним організмом, є відособленням від ідей чужої державності й уособленням своєї самодостатності. Від історичних моментів, культурних здобутків - до щоденного прояву рішень у державницькому керівництві на користь своєї нації й своєї держави. До захисту своєї культури, а в наші часи і субкультур. Уже не кажучи про мову.

Таким шляхом здобування своєї сутності йде кожен етнос. Іншого в наші часи не дано.

Чи живе таке усвідомлення неминучої, невідворотної потреби патріотично налаштованих громадян в історично запрограмованій самодостатності держави України - в головах та ідейно-проектних рішеннях українських політичних сил? Її бізнесової еліти?

Якщо так, то до таких представників, після короткочасної ейфорії від почуття майже безмежної влади, невдовзі має прийти відчуття всього тягаря відповідальності. А з почуттям відповідальності - і потреба дій відповідного скерування.

Даремного в цьому світі, а тим більше в політиці, нічого не буває. Якщо був час купувати, то неминуче прийде час і платити.

Якщо ж ні, то лещата руху державницьких, самостійницьких стремлінь, укладених впродовж тисячоліття попередніми поколіннями Русі-України майже на генному рівні, - попри всі намагання знищити носіїв цих генів! - і невідворотність шляху становлення повноцінної держави Україна, невдовзі почнуть затягувати всіх, хто навіть несамохіть потрапив до владного прошарку. Уже не кажучи про всіх його "симпатиків" на часі.

Тож Україні, Русі-Україні, залишається єдиний шлях.

Стати СОБОЮ.

Бо як не існує напів-істини, так і не може існувати напів-держава напів-керівників та напів-патріотів, напів-громадян.

Інакше, сама ідея України повинна буде в якийсь макабричний спосіб потерпіти фіаско. І це слід зрозуміти всім діючим акторам цього театру. Це може трапитися, якщо одним або іншим чином не зупиниться розпочатий нині рух руйнування засад її державності. Але тоді фіаско має потерпіти також ідея Європи, ідея Росії, ідея Азії.

Чи готовий світ до таких катаклізмів? Чи він буде заперечуватиме, щоб так сталося?

*     *     *

Світ старий, і не він дає всі відповіді на питання, що їх ставить наше, неповторне життя. Господарями цього життя, що належить нам, у цій країні, у якій наше життя триває, є ми, її громадяни.

А якщо ми справжні громадяни, то, чи маємо право бачити й мовчати, бачити - і не діяти?

З підміною суті, з відібранням історичних назв, зі зневаженням історичних постатей, із захопленням релігійних святинь нашої держави в наше життя приходить кривда. А значить - приходить і зло.

І люди, нехай і різної віри, але люди доброї волі не мають права мовчати, не мають залишатися осторонь. Бо це - шлях для зла.

Пророцькими сьогодні звучать слова англійського мислителя XVIII століття Едмунда Берка: "Єдина річ, яка необхідна для тріумфу зла, - це щоб добрі люди нічого не робили". Цей афоризм був дуже популярним для багатьох письменників у 40-х роках минулого століття, у передчассі Другої Світової війни.

Не менш актуальним, здається, він є й для нас тепер.

Василь Капкан, Вільнюс, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування