Вийти за прапорці
Цікава штука - з вовками. Адже вони найрозумніші тварини в лісі. Потужні, витривалі, обдаровані природою настільки, що чують і "бачать" ліс на кілометри довкола себе. Знають все, що в ньому відбувається. Справжні господарі лісу.
Але от убивають їх - достатньо просто.
Невеличкі прапорці, навішені на мотузці довкруж певного сектора, несуть вовкам погибель. Прапорці зазвичай червоні, але вовки ж кольору не розрізняють. І з таким самим успіхом їх би налякали прапорці жовті, зелені, блакитні і навіть білі.
Їх зупиняє - рух прапорців. Вони ледь-ледь гойдаються на вітрі, і просто є - чимось новим. Чимось таким, чого вони не знають.
І саме страх перед ось таким клаптиком тканини й веде їх до погибелі.
"Матьорі" досвідчені вовки, ватажки зграї, легко ці прапорці долають. І бува за ніч до десятка разів намагаються вивести зграю за собою. Але зграя боїться - нового, нестандартного - не йде.
На ранок приїжджають крутелики на джипах. Вовки їх відчувають. Вони відчувають неминучість, але навіть у цей момент - пасують перед прапорцями.
І гинуть. Ватажки, до речі, часто гинуть зі своєю зграєю, хоча могли б і втекти.
На завершення такого дійства влаштовується фото-сесія із трофеями і гулянка.
Так от... Сьогоднішній уряд і влада в цілому мені нагадує зграю вовків, яка тупо йде за прапорцями. На дворі ніч - ранок не за горами. Але ніхто - ніхто не намагається зробити крок. До свободи. Навпаки, починається якесь панічне оспівування прапорців.
Порівняння з вовками - метафора. І, як кожна метафора, вона приречена на неточність.
Однак треба визнати, що регіонали загалом дуже сильна команда. Нам можуть не подобатися персоналії, дії та рішення, але ми не можемо не визнавати очевидних речей.
Не всі в цій команді - вовки. Вистачає там шакалів, приблудних собак, і щенят взагалі підозрілої породи. Але основу команди складають дуже сильні і потужні особистості. Той же Азаров презентує нам чудовий взірець потужного управлінця аскетичного і технократичного типу. Є там і інші цікаві постаті.
Але не вистачає головного - вовка достатньо "матьорого" аби вийти за прапорці. Чи достатньо "буйного", аби зважитись на нестандартний крок.
І повести - за собою.
Ми отримали команду, яка готова дуже чітко та ефективно працювати за схемою. Єдине, що схема ця диктується ззовні - не об'єктивними обставинами, а умовними прапорцями, і тими, хто вже прочищає карабіни на ранок.
Не тільки для уряду. Для всієї України.
Можливо я помиляюсь. Але відчуття таке, що нас свідомо заганяють у Кризу. При чому в кризу - не пов'язану із економічною ситуацією в світі. Кризу, яку ми тут влаштовуємо собі. Власноруч. Саме за рахунок дій уряду.
Загальний принцип каже, що підлеглі не можуть об'єктивно оцінювати дії своїх керівників, бо ті мають доступ до значно ширшого кола інформації, невідомої підлеглим.
За аналогією, ми, звичайні громадяни України, не здатні оцінити об'єктивно дії центральної влади, бо не володіємо всім обсягом інформації, яку знає, скажімо, Азаров.
Існує навіть вже усталена фігура мови: "Ви не уявляєте собі - в якому стані отримав Україну Янукович...". Вона виголошується скрушно, мовляв, навіть не питай.
Але може ви нам все таки скажете, панове, - в якому такому стані ви отримали Україну? (раз) І в якому конкретно стані вона знаходиться сьогодні? (два)
Бо, коли йдеться про серйозну загрозу державі, то скажіть. Зверніться до людей, поясніть. Ми ж не малі діти, нормальна нація. Ми цілком спроможні надати позику власній державі під невеликий процент, чи навіть подарувати їй ті гроші - як колись корейці. Чому ні? Хіба ми гірші за корейців?...
Але для цього ми повинні вам повірити. А ви - пояснити нам, що це таке відбувається!?...
Пригадую, як перед резидентськими виборами різні аналітики давали свої прогнози щодо подальшого економічного курсу України. Зводилися вони до того, що Тимошенко - це буде курс на друкування грошей та дешевий імпорт, читай подальше нищення вітчизняної економіки, а Янукович - це буде курс на друкування грошей і підтримку власних виробників через різноманітні інфраструктурні проекти, читай підтримка - своїх олігархів, але не тільки.
Вибори пройшли, і що ж ми маємо сьогодні?... Дешевого імпорту нема, зате є тотальне і свідоме нищення власного виробника та всієї економіки в цілому.
Причина банальна - в реальній економіці просто бракує грошей. Їх банально - нема. Гроші є лише в комерційних банках, але ніхто їх не хоче позичати. І гроші є під матрацами, але ніхто їх не спішить діставати. Однак під матрацами та в скляних банках гроші є далеко не у всіх.
Цю типову проблему світ вирішує урядовими вливаннями грошей. Вони через деякий час знову застряють в банках, але протягом певного часу допомагають економіці жевріти. При чому, інфляції ніде не спостерігається. Навпаки - дефляція.
Ми ж діємо інакше. Ми беремо і самі урізаємо свій бюджет. На 18 мільярдів гривень.
Хтось уявляє собі - що це означає? Яка армія безробітних і голодних очей стоїть за цим рішенням? Скільки підприємств закриється? Скільки людей почне жити ще гірше? Одночасно підвищуються тарифи, а банкам дають право забирати заставлене у кредит житло. Все це подається нам під соусом "реформ" і кивання на МВФ...
Шановні, панове регіонали, скажіть, вас люди що - для мальтузіанських реформ обирали, чи для того, щоб ви вирулили ситуацію в економіці?..
Особливо я хочу звернутися до "сильного українця" Тигіпка, який відповідав за переговори з МВФ, та до міністра закордонних справ Грищенка: скажіть, а як це Тимошенко вдавалося брати кредити і не виконувати меморандумів?...
Іще конкретніше.
Усім відомо, що МВФ це - США. За великим рахунком. Тобто, домовившись із США, можна очікувати, що МВФ достатньо тривалий час і досить лояльно буде ставитися до невиконання певних умов меморандуму. Гадаю, Тимошенко десь саме так і діяла.
Що ж відбувається у нас?... У квітні Янукович зробив надзвичайно широкий жест і безпрецедентний подарунок президенту Обамі. Україна відмовилася від збагаченого урану. За це Обома прийняв Янукович особисто і... потис йому руку. І... подякував.
Запитання. А чи не вартував той наш цісарський подарунок чогось більшого? Наприклад, у світлі співпраці України та МВФ?...
Складається враження, що деякі представники української влади просто використовують МВФ як пугало. А насправді, самі свідомо заганяють економіку України в глухий кут.
Про таку логіку певних груп у новій владі можуть свідчити численні заяви щодо планів приватизації. Хочуть тепер приватизувати все, що тільки можна і якомога швидше.
І знову таки, ми чуємо ці заяви попри те, що ФДМ очолює нині дуже достойна людина - Олександр Рябченко. Він неодноразово раніше стверджував, що задача ФДМУ не в тому, щоб бути комітетом з приватизації, а в тому, щоб грамотно управляти державним майном, яке може давати Україні величезні дивіденди...
Пане, Рябченко, де ж це розуміння - тепер?
Виглядає, що під тиском ліберально-олігархічного крила у ПР перемогла лінія не на відродження економіки, а на доведення ситуації до стану, коли влада розведе руки і скаже: "Шановний український народе, через брутальну політику попереднього уряду та непосильні боргові зобов'язання України ми змушені приступити... до термінової і прискореної приватизації української землі. Землі сільськогосподарського призначення"
Власне, цю ідею вже відкрито озвучує речник ліберального крила - Акімова.
І що цікаво, таку її ідею радо підтримують достатньо широкі кола помаранчевих мас, яких нічому не навчила приватизація 90-х, і яких так легко зачарувати дешевими розмовами про "реформи".
"По нашій - не своїй землі". Ось як ми будемо з вами ходити, якщо цей план удасться.
Спочатку ви може будете навіть радіти цим "реформаторським крокам" та перетворенню українських сіл на резервації - без доступу до полів, всіяних рапсом. Лише пізніше, коли справу буде зроблено, вам відкриється, раптом, що у капіталістичній Голландії, яка є лідером з сільськогосподарського виробництва, лише 30% землі знаходиться у приватній власності, а вся інша - у комунальній. Вона здається там в оренду на 50 років, і дає чудові врожаї.
Ви навіть зрозумієте, що взагалі-то часткову приватизацію с/г земель в Україні, можливо, й варто було б провести, але поетапно, без поспіху, продумано. Однак, який буде сенс у всьому тому розумінні, потім - після того як?
Не буде вже ніякого сенсу. Продадуть Україну з потрухами, і винні будемо - ми. А не вони. Не уряд, і не ті, хто повивішував для нас ці дурні прапорці. Тільки ми.
Тому я закликав би свідому українську громадськість зосередитися зараз на економіці. На системній вимозі до уряду та президента - пояснити нам, який є стан речей в економіці сьогодні і які механізми подолання кризи вони бачать?
Це треба зробити зараз, поки до зими ще відносно далеко.
Фактом є те, що бюджет не виконується повсюдно, а казначейство переживає часи ще гірші ніж у листопаді-грудні минулого року, коли всі опоненти Тимошенко дружно пророкували їй колапс.
Тоді колапсу не сталося. Будемо сподіватися, що й цього разу не станеться. Але хотілося б знати напевне. І розуміти - куди ми йдемо.
Бо, якщо нас ведуть до експрес-приватизації української землі а-ля Акімова, то кожен свідомий українець має запитати себе: що він особисто готовий зробити для України?
Бо ми багато чого можемо, насправді. Можемо і грошима скинутися, а можемо і на вулиці вийти. Спектр варіантів - достатньо широкий.
Поки-що ж порада урядові. Шановні, вихід є, він в абсолютно простих речах.
По-перше, треба легко і спокійно зробити ручкою МВФ. Просто поставити їх перед фактом: ми є господарі у власній хаті, а не ви, і робити ми будемо те, що потрібно Україні, а не вам та представництвам іноземних банків, заради яких ми здебільшого і понабиралися тих ваших чортових кредитів.
По-друге, треба відмінити секвестр бюджету, взяти під контроль Нацбанк і розпочати низку потужних інфраструктурних проектів із залученням виключно українських виробників. При цьому, зрозуміло, що жодна така емітована копійка не може йти на прямі виплати людям. Тільки і виключно - на запуск економіки та виробництв.
По-третє, розберіться з командою. У вас там явно ціла група не вовків завелася, а якихось підозрілих... не скажу кого навіть, які співають з чужого голосу і ведуть нас усіх до прірви.
Розберіться з ними, і давайте виходити за ці кумедні прапорці, нарешті!
Ви і ми - разом.
Микола Кульчинський, Рівне, спеціально для УП
