Місцеві вибори: підводні камені та ризики
Досить скоро розпочнеться кампанія з виборів органів місцевого самоврядування України, які, з другої спроби, все-таки дозволила проводити Верховна Рада.
Як завжди в Україні, в останній момент були змінені правила гри, і вибори відбудуться за новим законом. Причому новим не лише номінально, але й фактично.
Основні положення даного документу знають, мабуть, усі.
Зокрема, про те, що тепер виборча система буде змішаною, а обирати депутатів ми будемо як за мажоритарними округами, так і за списками партій. Найцікавіше, однак, що й у мажоритарних округах право висунення кандидатів матимуть лише партії, причому тільки такі, що зареєстровані в регіоні більше року.
Спірність даних положень одразу викликала суспільний резонанс. Однак нас має цікавити, насамперед, інше: якими вони будуть, органи місцевого самоврядування, за такої виборчої системи?
Варто відзначити, що український виборець традиційно досить легковажно ставиться до місцевих виборів. Очевидно, дається взнаки радянсько-комуністичне минуле, коли всі чітко уявляли собі, що в державі є лише один правитель, а всі інші - лише чиновники.
Тому, наприклад, вибори президента в нас подія, яка привертає загальносуспільну увагу, а от вибори органів самоврядування, як правило, супроводжуються й нижчою явкою й дуже легковажним ставленням до голосування.
Хоча саме місцева влада, значною мірою, і визначає наше повсякденне життя. Місце влада може продавати та роздавати "своїм" земельні ділянки - часто разом із парками або навіть мешканцями. А може завалити місто сміттям, як це було не так давно в одному з обласних центрів. Або може "гратися" з тарифами на комунальні послуги.
Коротше кажучи, немає такої капості, яку б не могла зробити місцева влада своїм виборцям.
Звичайно, місцеві політики рідко відвідують шоу Савіка Шустера та залишаються малопублічними, але саме вони визначають дуже багато що в державі.
Так от, ставлення українців до місцевих виборів у поєднанні з деякими особливостями законодавства - це страшна сила.
Наприклад, у Києві низька явка в сполуці з нормою законодавства про обрання міського голови в один тур відносною більшістю - віддала місто в лещата відомої "молодої команди". Наслідки цього столиця відчуває до цих пір.
Отже, місцевим виборам слід приділяти найбільшу увагу. Саме вони будуть:
1) перевіркою для нової влади й непоганим індикатором ставлення до неї громадян;
2) тестом для опозиційних сил;
3) показником стану громадянського суспільства.
Не важко здогадатися, що все це є досить важливим.
У законодавстві закладено кілька підводних каменів, які можуть суттєво впливати на характер виборчого процесу. Найочевидніші з них - обмеження права участі для самостійних кандидатів та низки політичних сил.
Нічого дивного в тому, що нова влада обрала саме таку виборчу систему, - немає. Вона дозволяє мінімізувати ризики, щодо формування місцевих рад, які могли б бути в опозиції до уряду.
Будь-яку антиурядову партійну більшість можна компенсувати за рахунок "мажоритарщиків". Останні, як представники бізнесу, будуть не зацікавлені в конфліктах із владою, а тому без найменших проблем вступлять у будь-яку більшість.
Таким чином, головне призначення депутатів від округів, принаймні, у свідомості тих, хто розробляв новий закон, - створення "болота", що дозволить загасити будь-які опозиційні настрої.
Пропорційні ж списки потрібні владі для того, щоб зберегти й посилити власні партійні структури. Депутати, які пройдуть за списками, завдяки системі імперативного мандата будуть міцно прив'язані до "рідної партії".
Крім того, право висунення кандидатів у міські голови лише від партій - непоганий контролюючий механізм по відношенню до мерів, які, очевидно, натяк зрозуміли та стрункими рядами потягнулися до Партії влади.
Для виборців усе це несе в собі цілий ряд потенційних небезпек, які можуть призвести до втрати de facto власних голосів. І небезпеки ці закладені навіть не стільки в законі про вибори, скільки в характері політичних сил на місцях.
В українській політиці, де все купується й продається, приналежність до тої чи іншої партії ще не означає нічого. Можна проголосувати за опозиційного політика, який, згодом, опиниться в проурядовій більшості. Прикладів цього - маса. Тому найбільший потенційний ризик - бездумне голосування за потужний політичний бренд.
Це не означає, що такі "брендові" партії не можна підтримувати. Але виборець повинен розуміти, що чим відоміша є партія, чим гучніше ім'я партійного лідера - тим більша кількість різного роду пройдисвітів, які бажають обміняти грошові знаки на місце в цій партії.
Якщо це настільки очевидно на всеукраїнському рівні, то що вже казати про рівень міст та районів?
Тож якщо немає бажання посадити собі на шию чергових пройдисвітів, голосуванню має передувати ретельне вивчення списків і особистості кандидатів. Від кого б він при цьому не йшов - від "сердешних", "біло-синіх" чи іншої кольорової гами.
Не менша небезпека - "київський варіант".
Це коли певні добродії скуповують голоси в обмін на не надто дорогі "презенти". Брати чи не брати - вибір кожного. Але слід чітко усвідомлювати, що політика - не та сфера, де займаються благочинністю заради благочинності. Як правило, усі ці "дари" або вже оплачені за рахунок кишені виборця через численні бюджетні програми, або робляться з розрахунку на те, що "доброчинці" візьмуть своє з відсотками в майбутньому.
При цьому, часто можна почути обґрунтування бездумного голосування на місцевих виборах. Мовляв, ці вибори нічого не вирішують, а тому можна без проблем продати голос.
Насправді - вирішують, і немало.
Якщо добровільно посадити собі на шию безвідповідальну та корумповану владу, то вона спокійно керуватиме 4 роки, і ніхто її не прибере.
А от якщо уважно поставитись до процесу, показати себе, нарешті, громадянином, добряче все обдумати та спробувати обійти підводні камені та врахувати ризики - ймовірність повторення "київського сценарію" у всеукраїнському масштабі буде нижчою.
Петро Олещук, спеціально для УП
