Закон про референдум: як розшматувати, одурити і залишити щасливими
Партія регіонів посилено проштовхує законопроект про референдум. Крім повернення президентові повноважень часів Кучми, цей законопроект може бути використаний і для вкрай деструктивних для держави цілей.
На сьогоднішній день більшість населення не підтримує той конституційний лад, який був встановлений в Україні 2004 року.
Конституція 1996 року справді була значно краща, аніж та, що є сьогодні. Але в неї була одна велика вада: не було створено дієвої системи балансів і противаг. Єдиним балансом залишалася Верховна Рада, яку неможливо було розпустити, і депутати. Яких неможливо було посадити.
За Кучми вона залишилася "вогнищем" опозиційних настроїв, а вся решта органів влади решта фактично були "під президентом".
Тепер же президент Янукович намагається повністю демонтувати систему балансів і противаг. Дивлячись на те, як сьогоднішня влада знищує засоби стримувань і противаг, а це і Верховний Суд, і в цілому судова система, і парламентський контроль, неважко передбачити, як надалі влада ставатиме більш централізованою.
Тому замість ефективної збалансованої влади ми отримаємо монопольну владу з диктаторськими повноваженнями, і, як показала історія з Податковим кодексом і бюджетом 2010 - владу з вкрай сумнівним рівнем компетенції.
Країні дійсно потрібна сильна президентська влада. Але їй потрібен і сильний парламент, який би мав важливі контролюючи функції. Більше того, потрібно створити незалежні агенції для контролю за кадровою політикою - у Міністерстві внутрішніх справ, Генпрокуратурі, в судовій системі тощо.
Нинішня Вища Рада Юстиції, жодним чином не може бути таким органом. Чиновники в Україні потребують додаткового механізму контролю, бо того, який є, не вистачає. Країні потрібна нова гілка влади - кадрова, яка зможе оперативно і додатково контролювати чиновників.
Надзвичайна загроза від закону про референдум полягає в тому, що він створює можливість для "розшматування" країни суперечливими питаннями: мови, вступу до різних союзів тощо.
В законопроекті є одна норма про те, що питання, які виносяться на референдум, не можуть бути спрямовані проти незалежності України. Але не виключено, що ця норма може "загубитися" перед другим читанням.
Крім того, передбачена можливість голосування на референдумі за відокремлення від України частин території в результаті так званого ратифікаційного референдуму. Це теж украй небезпечна річ, яку не потрібно закладати в закон про референдум.
Адже вона створює правові підстави для зміни території та загроз для територіальної цілісності України. Гіпотеза: капітулянтське керівництво країни спочатку підписує угоди про втрату територій а потім ставить і проштовхує питання втрати територій на референдум.
Як свідчить практика референдумів, якщо мати можливість поставити запитання так, як хотіти, то можна гарантовано отримати потрібну відповідь. Тому ждуже важливо обмежити фантазію тих, хто складає запитання.
Дуже важливо вписати норму, відповідно до якої на референдум може виноситися тільки одне питання. Чим більше питань, тим більше маніпуляції.
При всій повазі, далеко не всі громадяни здатні тримати в голові багато відсторонених від їхнього життя речей. Це характеристика людської психіки в усіх країнах, а не лише в нашій.
При цьому має бути дуже тривале обговорення питання, винесеного на референдум. Тобто між прийняттям рішення про референдум і самим референдумом має пройти досить багато часу, можливо, півроку і більше, щоб люди зрозуміли суть питання.
Дуже важливо, щоб питання референдуму було сформульовано максимально просто: можна було б обмежити кількість слів у питанні, скажімо, до десяти чи восьми слів, тому що коли на референдум виносяться заскладні й задовгі запитання, то це, як правило, маніпуляція, що не має нічого спільного з демократією.
Поки що ж створюється потужний інструмент, яким суспільство використовуватимуть, ошукуватимуть, і при цьому намагатимуться переконати, що це і є демократія.
Крім того, варто було б передбачити у законі негативні наслідки референдуму. Тобто якщо влада, яка ініціює референдум і підтримує винесене на нього питання, отримує на референдумі негативний результат, вона мусить піти у відставку.
Це було б дуже вагомим стримуючим чинником проти всілякого роду референдумів, які розділюють країну, та зміцнювало б відповідальність і самоконтроль самих чиновників.
Приміром, у Франції в 1969 році тодішній президент де Голль програв референдум про конституційне розширення його повноважень. Він хотів сам призначати керівників органів влади на місцях та реформувати сенат.
Але 52% французів проголосували проти - і де Голь порахував неможливим залишатися при владі, навіть не маючи законодавчо закріпленого обов'язку іти у відставку. Але то де Голль...
Олександр Палій - політолог, кандидат політичних наук
