Про що розповів "Big Mac"

Нещодавно широкого розповсюдження здобула інформація про те, що за методикою "Біг Маку" гривня є другою за недооцінкою валютою в світі. Після неї лише Аргентина.

В США Біг Мак коштує 3,73 долари, а в Україні - 1,84. Таким чином, наша вітчизняна валюта недооцінена на 51%. За цією методикою долар в Україні має коштувати 3,88 гривні.

Так про що розповів Біг Мак?

В цій ситуації ми ніколи не повернемо заробітчан і будемо приречені на експорт робочої сили. Їм завжди буде вигідніше працювати Там.

Працівник за кордоном отримує порівняно з нашим подвійну перевагу: по-перше, він там отримує номінально вищу зарплату, а по-друге, через "дикий" кросс курс, в гривневому еквіваленті вона стає для України "захмарною".

За умови недооцінених трудових ресурсів, ми ніколи не вирішимо питання швидкого зростання ВВП.

Вартість трудових ресурсів є невід'ємною складовою ВВП. Тому, в принципі, питання подвоєння ВВП є реальним. Але для цього потрібно трудові ресурси достойно дооцінити, а валютний курс зробити адекватним.

Чому це не відбувається?

А причину ми зрозуміємо, коли дамо відповідь на запитання: "А кому це потрібно?".

Така ситуація з дооцінкою робочої сили (трудових ресурсів) могла б спонукати капіталістів, які зацікавленні у зростанні купівельної спроможності споживачів.

Генрі Форд свого часу підняв зарплату на конвеєрі в 5 разів вище середньої по країні. А крок свій пояснив тим, що працівник його заводу повинен мати можливість заробити собі на авто.

Власне, ми і відповіли на запитання "Чому це не відбувається?". Тому що основним олігархічним групам, які сформувались в Україні, це не потрібно.

Частина з них - експортери - внутрішній попит їх не цікавить. Тобто їх не цікавить країна, в якій вони живуть і житимуть їх діти. Для таких експортерів цікавий не попит, а дешева робоча сила.

Ще одна група олігархів - імпортери. Можна було б припустити, що внутрішній попит цікавитиме їх. Але вони вирішують ці питання простіше - через присутність у владі. Недостатню купівельну спроможність населення вони компенсують з бюджету, в тому числі, через всеможливі пільги, субсидії тощо.

Здавалось б, хто-хто, а аграрне лобі зацікавлене у високих зарплатах населення - це ж піднімає його купівельну здатність.

Це так, але лише на перший погляд.

Лобі на те воно і лобі, що вирішує питання через протекціонізм, а не організацію виробництва. Наших аграрних баронів цікавить не висока ціна в середині країни (за рахунок пільг і субсидій вони її мають), їх цікавить валютна ціна за кордоном! Відтак дешева робоча сила - теж їх інтерес.

Але може вихід все-таки є, і достойна зарплата, висока вартість трудових ресурсів є предметом особливого догляду наших партій?

Відповідь на це болюче питання знаходиться у питанні риторичному: "А яка з наших партій може похвалитися, що не має в своїх лавах, або "під лавами", експортерів, імпортерів чи представників аграрного лобі?".

При цьому я з великою повагою ставлюсь до власників капіталів, я лише вказую на те, що в нинішніх умовах у них немає мотивацій до високої оцінки найманої праці.

А така мотивація виникає тоді, коли починаєш поділяти погляди згадуваного вже Генрі Форда: "Головне завдання капіталу не в тому, щоб зробити більше грошей, а в тому, щоб робити гроші заради покращення життя".

А які мотивації у самій царині трудових ресурсів? Наскільки їх самих влаштовує існуючий стан? Картина, яку доводиться спостерігати, позбавлена оптимізму.

Наймані працівники стомилися чекати відповідальних кроків бізнесу, вони вже не сподіваються від політиків обіцяної Європи в Україні. В цих умовах вони теж вибирають експорт - експорт праці.

І перш ніж з'являться свої Форди в Україні, вони їдуть до Фордів чужих.

Видатний фізик, математик, інженер, механік, винахідник Герон Олександрійський серед безлічі своїх винаходів зробив і іграшку, яка оберталась за рахунок енергії пару (паровий двигун), який виривався через сопла (реактивний рух).

Фактично розвиток металургії та технологій в тогочасній Олександрії дозволяв створити Герону паровий двигун. Але цього не сталося. Серед головних причин вчені називають наявність дармової рабської сили. Відтак створення парової машини було незатребуваним.

Поки в Україні робоча сила, трудові ресурси будуть недооцінені, про жодну модернізацію не може бути й мови.

Поки життя і здоров'я людини нічого не коштує, нічого не коштують і права такої людини. Реалізацію таких прав ніхто не захищає, бо їх вульгарно купують.

Відтак сподівання змученого народу пов'язані не з "Вашингтоном з новим та праведним законом", а з Вашингтоном на купюрі.

Ми повинні розуміти, що підняття (а не зростання) цін неминуче і необхідне, бо без нього неможлива модернізація економіки, без нього величезна кількість необхідних інновацій залишаються незатребуваними.

Але таке підняття цін повинно упереджуватись підняттям зарплат і пенсій, тоді воно не буде зростанням.

Ми повинні зрозуміти, що будь-які пільги, субсидії і преференції - це кошти з кишені споживача, лише його бюджетної складової. До того ж вони спотворюють мотиваційну картину бізнесу. Замість пошуку нових ідей, бізнес займається пошуком "потрібних людей".

Ми повинні зрозуміти, що тільки там, де дорого коштує робоча сила, там дорого оцінюються трудові ресурси, там з'являється висока цінність життя людини, цінність її прав.

І про це теж розповів Біг Мак: найдорожче гамбургер коштує у Швейцарії - $6,19, Данії - $4,19, а найближчою до України є Шрі-Ланка - $1,86.

Ми повинні зрозуміти, що у співвідношенні супероснов капітали-капіталісти-споживачі формується напруга.

Капітали, через соціальний популізм, спотворений пільгами та преференціями попит, розвиваються гіпертрофовано, вони стають дегенеративними, їх складова, що відображає трудові ресурси, - квола.

Наукомісткі технологічні виробництва деградують, бо запитані такі, де експлуатується дешева робоча сила. Це передумови кризи.

Споживача не влаштовує низька оцінка його внеску у створеному ВВП, його невротизує залежність від дотацій і пільг, замість достойної зарплати і гарантованих прав. Це передумови соціальної напруги.

Капіталістів адміністративна система ціноутворення дезорієнтує, виробничі ризики відтак зростають, стають не прогнозованими, а ця обставина компенсується за рахунок низьких зарплат. Ризики ведення бізнесу покриваються за рахунок найманого працівника. Це передумови конфлікту.

Песимістичну мотиваційну картину підвищення вартості трудових ресурсів можуть змінити президент і Кабмін, якщо, нехай і вольовим рішенням (а спротив буде), сформулюють задачу подвоєння ВВП в реальні строки, шляхом збільшення в рази вартості трудових ресурсів, і, викликаною цією обставиною, модернізацією економіки.

Валентин Ткач, Чернівці, для УП