Народний Патріарх. Без розпальцовки, кириломобіля та понтів

Про наш Хресний хід

Звичайно, мені хотілося, аби нас було сто тисяч. Але 10-15 тисяч, яким спасибі за те, що зібралися на Хресний хід, ініційований УПЦ Київського Патріархату, - дуже добрий результат, досягнутий без настирливої реклами, якою всі українські телеканали, особливо Перший Національний, супроводжували візит московського гостя.

Ми зібралися завдяки Інтернету та "циганській пошті". Це до Кирила влада звозила людей безкоштовним муніціпальним транспортом, як це кинулися робити в Дніпропетровську після приголомшливого провалу в Одесі, яка, незважаючи на свою проросійскість по суті проігнорувала візит московського гостя.

Нашим автобусам, що їх парафії та прочани винаймали своїм коштом, влада майже в прямому сенсі встромляла палки в колеса. Незважаючи на цілий тиждень цілування влади з московським Патріархом, біси взяли-таки своє й надоумили чинити хай і дрібні, але перешкоди Хресному ходу.

Та Господь сильніший...

В Україні склалася не парадоксальна, а навіть паталогічна ситуація, коли влада, замість того, щоб боротися за власну національну церкву, як це в різні часи відбувалося в Болгарії, Греції, Грузії, Румунії, Сербії, Росії, як це нині відбувається в Македонії, сприяє не лише збереженню, але й посиленню впливу на Україну закордонного центру. Центру, який лише необізнані люди хибно вважають церковним.

Нова влада де-факто і всупереч Конституції надала статус державної Українській православній церкві Московського Патріархату. УПЦ МП вмонтовується в політичну систему Януковича, має стати одним із стовпів авторитарного режиму і взяти на себе відповідальність за все, що вже зробив і колись зробить Янукович - і не лише за праведне, але й за гріховне.

УПЦ Київського Патріархату тримається винятково на прагненні мільйонів українців мати, як це заведено в усьому православному світі, власну незалежну церкву в незалежній державі, на харизмі, авторитеті, організаційних талантах свого доброго пастиря Святішого Патріарха Київського та всієї України-Руси Філарета, многая йому літа.

Наш 81-річний Патріарх пішки, разом з духовенством та вірянами подолав шлях від Володимирського собору до Володимирської гірки.

Негламурний, непихатий, без пальців "веером". Без бетонної стіни охоронців, без кавалькади кириломобілів, без блокування навколишніх вулиць та провулків. Без черги підлабузних малоросійських чиновників, які казати "Москва" навчилися раніше ніж "мама". Без коштовного годинника, котрий, як іронічно написав один мій коментатор, потребує посиленої охорони - щоб не вкрали.

"Новый русский" Патріарх і поводиться як "новый русский". Іноді здається, коли дивишся на всі ці московські понти, що малиновий піджак Його Святості Кирилу пасував би більше, ніж зелена патріарша мантія.

А наш Патріарх - сама простота. І свою квартиру в центрі Києва, кажуть, продав на золото для раки Варвари Великомучениці у Володимирському соборі.

P. S. Звичайно, я шаную право тих своїх співгромадян, які є вірними РПЦ-УПЦ МП, на спілкування із своїм предстоятелем, людиною безумовно інтелектуальною та харизматичною. Врешті-решт, Кирило, хоч і московський, але все ж таки Патріарх, і його статус потребує відповідної пошани від будь-якого православного.

Але чомусь хочеться, щоб Його Святість не зловживав симпатією частини українців, дотримувався елементарних правил поведінки в гостях, і не думав, що ми такі ідіоти, що не здатні відсіяти полову від зерна, побачити, де грішне, де праведне, відокремити мирське від церковного, а політичне турне - відрізнити від пастирського візиту.

Олег Медведєв, вірний УПЦ КП