Слово не на захист російськомовних

"Так что, господа, выход только один: мы должны показать проклятым бандеровцам, что ничуть не хуже владеем украинским, чем они - русским.

Неужели слабо?" - Олександр Михельсон _ Понеділок, 12 липня 2010 .

Декілька днів тому, на одному із телеканалів відомий регіонал Ківалов договорився до того, що нібито, Хартія про мови має перевагу перед Конституцією України. Не треба бути  юристом, щоб знати, хоч яка міжнародна угода, чи документ який ратифікується Верховною Радою України не можуть суперечити Конституції, тобто у всякому випадку Конституція, як основний закон, має вищу силу перед будь-якими іншими законами, в тому числі і перед Хартією.

До того ж Хартія у Європейських структурах писалася для того щоб захистити вимираючі мови, але ж ніяк не російську в Україні. І є дивним, коли Ківалов використовуючи Хартію нав'язує думку громадянам, що в Україні є п'ятдесят відсотків російськомовних і вони мають право на другу державну, або регіональну російську мову, оскільки так склалося, що в країні є російськомовні.

Очевидно одною з найбільших проблем у нашому державотворенні, є не розуміння російськомовними громадянами що таке політичний українець.

Соціологи часто говорять про соціальні групи, коли кожна людина належить до багатьох соціальних груп: друзі дитинства, шкільні товариші, знайомі по роботі, члени громадських організацій, партій, друзі за вподобаннями тощо.

І у кожної людини, у кожній групі, є своя розмова, спілкування, справи, домовленості і таке інше. Спрощене поняття політичної нації означає теж умовно велику соціальну групу людей-громадян, які ставлять перед собою завдання збудувати сучасну, міцну, сильну державу, де усі мають те, що потрібно для пристойного життя.

 Притому, усі в цій групі, мають дотримуватися писаних і не писаних (моральних) законів. Кожен громадянин повинен володіти державною мовою, у даному випадку українською, бо держава називається Україна, а титульна нація українська, так само як німецька у Німеччині, французька у Франції і так далі.

Не треба ставитись до української державної мови з презирством чи не повагою, усі хто живе у Німеччині чи у Франції не зневажають німецьку чи французьку а користуються ними у стосунках з державою, державними установами і відомствами, на вулицях і в просторі країни. Потрібно знати українську історію, поважати українську культуру тощо.

Бути політичним українцем не означає, міняти прізвища, національність і тому подібне. Ніхто ні в кого нічого не вимагає, усі залишаються на своїх місцях, міняється тільки свідоме ставлення кожної людини до своїх прав і обов'язків, кожен громадянин має зрозуміти що він є частинкою української держави, яка у свою чергу, чекає від нас позитивного ставлення.

Україна наша спільна домівка, про яку маємо спільно і індивідуально подбати, або, хоча б не боротися проти неї і не шкодити їй. Українець є той - хто визнає себе українцем, незалежно від походження та будь яких інших відмінностей.

Якраз українська влада мала би проводити роз'яснення і пропаганду державної ідеології.

Натомість маємо владу, велика кількість представників якої, ведуть пропаганду на користь сусідньої держави,  і прийшли до влади на антиукраїнських гаслах. І це стосується також, намагання законсервувати статус так званих російськомовних громадян. Саме ця категорія, в основному, виборців і обрала теперішню проросійську владу піддавшись лицемірним обіцянкам.

В результаті чого, маємо "пробиті" кулаками депутатів від ПР "Харківські угоди по ЧФ" що продовжують дестабілізувати ситуацію у Криму, зокрема у Севастополі, де гімном російськомовних стала пісня: "Севастополь, Севастополь - город русских моряков, Севастополь, Севастополь - неприступен для хахлов".

Договір про "дешевий" газ в наслідок якого маємо підвищення оплати за газ на п'ятдесят відсотків, що потягне за собою підвищення і на інші комунальні виплати. Маємо і на Заході і на Сході проблеми з поверненням ПДВ, посилився податковий тиск на малий і середній бізнес. Зросла кількість безробітних, збільшилися ціни на продукти а зарплати "стоять на місці"  а то і зменшилися. Помічаємо небувалу корупцію і імітацію боротьби з нею.

Букет "покращення життя вже сьогодні" можна продовжити, але для того щоб російськомовні виборці зрозуміли кого треба вибирати на наступних виборах достатньо, бо це "покращення" зачепило усіх "пересічних і не пересічних громадян".

Зрештою кожен російськомовний громадянин України має задуматися за кого голосувати на виборах до місцевого самоврядування 31 жовтня, враховуючи, те що влада партії регіонів намагається усунути від виборчого процесу нові сучасні не корумповані політичні партії.

Прийняття закону про вибори до місцевого самоврядування регіоналами і їхніми сателітами та тушками, і намагання через новий закон про референдум повернути "кучмівські" президентські повноваження, остаточно підтвердило тезу про те, що дані політики вирішили, за рахунок російськомовних громадян, закріпити себе при владі на довгі роки.

Очевидно що голосувати потрібно, де це буде можливо, за тих, перед ким ПР "зачиняє двері": Анатолія Гриценка і його "Громадянську позицію", Арсенія Яценюка та партію "Фронт змін", В'ячеслава Кириленка та партію "За Україну", незабути і про Віталія Кличка та партію УДАР і звісно за Тігіпка з "Сильною Україною", "Єдиний центр" тощо. Врешті-решт, можливо ми побачимо об'єднавчі процеси між тими політичними силами.

Ще російськомовні громадяни мають зауважити кого персонально вони обирають на виборах.

Наприклад, потрібно задуматися чи варто було голосувати за Партію регіонів і їхніх представників, якщо до влади вони приводять таких персонажів як Дмитро Табачник - лютого українофоба.

Хто може сказати якої національності цей "український політик"? - Українець - ні, виключається. Може єврей? - мабуть не один український єврей хотів би висловити йому пару "теплих" слів за антиукраїнську діяльність. То може русскій? Певне що так, бо у Москві його цінять і вважають за свого.

Партія регіонів, яка сьогодні при високій владі, на усіх останніх виборах не набирала і п'ятдесят відсотків голосів, а її представники поводяться в країні так ніби вони набирали усі дев'яносто. "Глушать" свободу слова, під риторикою зміцнення влади намагаються її узурпувати та встановити авторитарний режим. Мабуть регіонали думають, що революцій уже не буде, що народ втомився і таке інше...

Чомусь регіонали, комуністи і їхні покровителі у Москві не враховують те, що в українців є могутня зброя, сильніша за всі російські атомні бомби. Дану зброю озвучив перед виборами президента пан Чикалкін, ця зброя називається - терпець.

Такого "терпеця" немає ніяка інша нація світу. Правда, цей терпець, час від часу зривається, останній раз у 2004 році як урвався, то про партію регіонів майже два роки ніхто не чув. Деякі політичні діячі "накивали п'ятами" так, що не їдуть в Україну і по нині. Люди, громадяни, виборці за тим усім слідкують та спостерігають, і, як кажуть, "мотають на вус", завтра ж спитають.

Якби російськомовні громадяни стали україномовними, то в Україні була б зовсім інша влада, країною керували б українські патріоти, які б у свою чергу не тільки будували але й творили нову Україну.

А багато з тих, російських націоналістів, хто обікрав українських громадян і має високу владу, займалися б не політикою, а іншою діяльністю, наприклад з вилами, скиртуванням соломи у Херсонській області. Бо бути ретрансляторами московської політики багато розуму не треба, не треба і честі.

Тому ініціатива пана Михельсона, як на мене, є позитивною, і було б не погано якби він очолив цей рух. Кажуть, іноземну мову можна вивчити за три місяці, а свою потрібно вчити усе життя. А втім, якщо людина вивчила українську мову недавно, то вона нею напрочуд добре розмовляє, без суржику, літературною співучою і дуже приємною на слух.

Тож вчимо українську мову! Шануймо її, бо вона того варта!

Слава Україні!