Із чого б мала почати Тимошенко сьогодні?
Нинішня ситуація в суспільстві нагадує давній анекдот про ювілей старого актора, котрий усе життя грав в одному театрі. В день свого 80-річчя він мав вийти у другому акті й, наблизившись до головного героя, сказати: "Вітаю вас, сер!"
Театр був переповнений, перший акт пройшов у очікуванні другого. Коли на сцені мав з'явитися ювілянт, напруження публіки досягло апогею. Нарешті він вийшов у лівреї камердинера, злегка похитуючись від хвилювання, став перед актором, котрий грав графа, і... завмер.
Пауза дещо затягувалася. "Граф" вже нервово м'яв серветку на столику поряд із кріслом. Суфлер у будці шепотів так, що за ним вже й перші ряди партеру "шепотіли" на весь театр: "Вітаю вас, сер!"
А ювілянт стояв мовчки...
Вже не лише шановані особи в партері, а й у ложах першого ярусу "шепотіли" так, що вітер гуляв подихом зали. А старий актор мовчав. Шипіння навпіл із реготом частини глядачів, перейшло у голосне скандування загального хору: "Вітаю вас, сер!" Але й це не змінило ситуації.
Аж врешті, якийсь студент з гальорки не витримав: "Та привітайся вже з тим сером, хай йому грець!".
Зала вдячно вибухнула радісними оплесками, і спектакль пішов далі...
Звичайно, Юлія Володимирівна не має нічого спільного зі згаданим персонажем, якого заціпило від хвилювання. І цей задовгий вступ наведено лише для того, щоб нагадати, що не менше половини українського суспільства напружено чекає на слово й активний крок своєї лідерки, якій ця частина ще хоче вірити.
Адже третина населення України голосувала на президентських виборах за Тимошенко. Та й значна частина "противсіхів" вже кусає лікті. "Ющенківці" недобрим словом згадують свого лідера - минулого гаранта, який за допомогою їхньої наївності цілком свідомо проклав дорогу гаранту нинішньому.
Нинішньому, котрий почав із того, що зґвалтував Конституцію, гарантом дотримання якої він мав би бути. І котрий уже зробив перші кроки на шляху перетворення України в Малоросію.
А Юля мовчить.
Мовчить, хоча подальший розвиток нинішньої антиукраїнської "п'єси", що написана в Москві, уже відомий для значної частини публіки.
А тому необхідно терміново втрутитися в процес ліквідації незалежної української держави, і рішуче стати на захист її суверенітету та територіальної цілісності.
Для цього необхідно здійснити три важливі кроки:
1. Створити загальноукраїнську громадську організацію. Наприклад, "Українську солідарність", як дієву мережу громадян на місцях, об'єднаних спільною метою та спільним баченням шляху до неї.
2. Утворити потужну систему інформаційного забезпечення, на основі патріотичних та порядних журналістів та їхніх об'єднань. Це необхідно для проведення чесної інформаційно-роз'яснювальної роботи. Згадаймо колишнє, але нині дуже актуальне гасло "Ні - брехні!"
3. Винести на загал новий варіант Конституції, яка насправді повинна стати Основним законом прямої дії, де кожна стаття повинна вміщувати також і санкції за її невиконання.
Адже для того, щоб навести суворий, але чіткий та справедливий порядок у державі, треба спочатку дати можливість громадянам цієї держави свідомо прийняти зрозумілі умови такого порядку.
Треба запропонувати народу не загальні фрази декларацій-обіцянок, а проект, який уміщує опис досконалої конструкції державного устрою, та чіткий порядок його функціонування й забезпечення такої досконалості.
Це має бути основоположний документ України, у якому не лише декларуються права громадян, а й чітко визначено механізм гарантованого забезпечення цих прав.
Тільки тоді це буде Конституція, яку можна шанувати...
Критично оцінюючи всі відомі варіанти Конституції, з діючою включно, слід звернути увагу на "дрібничку" - значення форми дієслів у цьому дуже офіційному документі.
Бо в будь-якому законодавчому акті - а в Конституції особливо! - саме за дієсловами має стояти певна, чітко визначена дія. Тобто конкретика виконання обов'язків не лише пересічними громадянами, а й тими громадянами, котрі мають статус службових та посадових осіб, а отже, репрезентують собою відповідальність державних чи недержавних інституцій.
У діючій Конституції конкретики щодо виконання обов'язків і відповідальності немає взагалі.
Натомість, широко використані формулювання сталінських часів. На кшталт "Кожен має право.., Ніхто не може бути.., Не допускається.., Держава створює умови.., Охорона здоров'я забезпечується.., Держава сприяє розвиткові.., Держава забезпечує умови.., Народне волевиявлення здійснюється.." тощо.
Це не Конституція, а хвалебна пісня про те, як у нас усе чудово й прекрасно.
Нинішня Конституція, яку чомусь усі називають законом прямої дії, не вміщує жодного формулювання, у якому було б чітко вказано, хто - яка державна інституція чи посадова особа, і що - які конкретні дії, заходи в Україні повинні здійснювати в інтересах громадян.
А поготів, у жодній зі статей нашої діючої Конституції немає й натяку на те, до якої відповідальності і яким чином практично, має бути притягнута особа, котра не виконує конституційних вимог відповідної статті.
Якщо в Основному законі країни, який вважається законом прямої дії, але не вміщує в собі якостей і можливостей для такої дії, не передбачено відповідальності конкретних осіб, тоді хто цей закон буде виконувати?
Тоді це закон про бездіяльність і безвідповідальність. Або, у кращому разі, декларація про добрі наміри...
Тому в новій Конституції, справжньому законі прямої дії, кожна стаття повинна бути юридичною нормою, яка головує над усіма іншими існуючими в державі законодавчими нормами, що стосуються предмету цієї статті.
Будь-яке твердження законодавства не може вважатися дійсним, якщо воно суперечить Конституції.
Кожна стаття повинна мати одну чітку, загальну для всіх статей Основного закону, структуру із трьох частин:
1. Конституційна норма.
2. Державна інституція, на яку покладається безумовне виконання встановлених відповідною нормою положень, і яка є вищою в даному напрямку життєдіяльності країни.
3. Відповідальність за не виконання встановлених відповідною статтею вимог покладається на організацію (посадову особу), яка є вищою в службовій ієрархії даної державної інституції в конкретній галузі.
Таким чином, кожна стаття має бути закріплена за відповідною державною установою, тобто за вищою посадовою особою цієї установи, яка повинна забезпечити безумовне виконання норм цієї статті й нести відповідальність у разі їх порушення.
Конкретний приклад.
50-а стаття чинної Конституції проголошує: "Кожен має право на безпечне для життя й здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація нікім не може бути засекречена."
Написано так - "задля красивої фрази".
Бо як можна реалізувати це право на безпечне довкілля практично? Як отримати відшкодування завданої шкоди? І що робити, коли всупереч цій нормі інформацію буде засекречено? Питання риторичні, бо нинішня 50-а стаття не юридична норма, а безвідповідальна декларація.
Або стаття 56: "Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень."
Ну й що з того?!
Як практично реалізувати це задеклароване право кожного?
Як казав у подібних випадках Ходжа Насреддін, "скільки не кажи: халва, халва, у роті солодше не стане".
Для створення дійсно ефективної демократичної держави її Основний закон має включати не тільки сучасні прогресивні положення, а й механізми гарантованого організаційного та правового забезпечення щодо виконання цих положень.
А передусім, має бути усвідомлене й відповідальне ставлення всіх громадян держави до цього основоположного документу.
Тоді в 50-й статті мав би бути такий абзац: "За дотримання вимог цієї статті повинен особисто відповідати, морально й матеріально, конкретний куратор, у віданні якого знаходиться об'єкт, де відбувся факт порушення здорового довкілля або права громадян на вільний доступ до інформації".
Такий керівник повинен бути покараний, майже автоматично! І не за посадову недбалість, а за порушення Конституції.
Тобто замість покладати на громадянина сумнівний клопіт судитися з об'єднаними корпоративною солідарністю чиновниками, як це відбувається нині, слід змусити самих чиновників розбиратися між собою: хто, що, де, коли, як і скільки нашкодив, і має відповідати.
Тим паче що не пересічні громадяни, не судді, а саме ці чиновники є фахівцями з вирішення проблем, за що вони отримують заробітну платню й повинні відповідати.
Тільки тоді, коли кожну статтю Конституції буде закріплено за відповідним міністерством, відомством, державною установою, управлінням, відділом тощо, а отже, і за конкретною службовою особою згідно з її посадовими обов'язками, коли в цій статті будуть указані санкції за її невиконання - лише тоді Конституція стане Основним законом прямої дії.
А уявляєте собі, скільки тоді інших законів та підзаконних актів виявиться зайвими, на скільки легше стане дихати кожному в цій країні!
Українцям зовсім не потрібно, щоб "покращення життя вже сьогодні" для них зробили чиновники. Громадяни самі покращать собі життя, якщо їм не брехатимуть і не заважатимуть, якщо в державі буде справжній демократичний порядок.
А для цього потрібен зрозумілий проект такого порядку - нова Конституція.
Тому Юлії Володимирівні варто припинити мовчанку та виконати функції не регіонального, а загальнонаціонального лідера, винісши порушені тут проблеми на громадське обговорення.
І можливо, саме цим об'єднати український народ.
Об'єднати для щоденної копіткої й важкої роботи, а не для одного майданного виплеску емоцій.
А щодо проблем кадрової роботи, треба використовувати перевірені часом методи.
Підбирати людей, виходячи з того, що вони вже зробили для України, а не для себе. Частіше проводити ротацію кадрів. Зокрема, надсилати "титулованих розумників" із центру для щоденної продуктивної роботи в глибинці, серед отих "пересічних". Це піде всім лише на користь.
Чого мовчить Юлія Володимирівна, не знаємо. Можливо, стоїть перед вибором.
Але знаємо точно, що її мовчання небезпечно затягнулося.
Олександр Гнєдаш разом із Євгеном Голібардом, спеціально для УП
