У кого в Україні реальна влада і як повернути її законному власнику?

Суспільно-політичне життя в Україні, як і у більшості інших держав, складається з видимої частини - того, що ми бачимо на екрані телевізора, та невидимої, що являє собою заплутаний клубок різноманітних взаємостосунків між основними політичними акторами.

Через те дуже часто незрозумілими є місце і природа народження тих чи інших ініціатив, проектів законів та рішень, способи їх лобіювання та просування владними коридорами і, насамкінець, механізми, що супроводжують безпосередньо процес їх ухвалення та втілення.

Це стає джерелом виникнення різного роду теорій - від наукових до конспірологічних, що покликані дати відповідь на питання, які в загальному зведеному вигляді можна сформулювати наступним чином: хто і в якій мірі володіє реальною владою в країні?

За українським законодавством, базовою структурною, одиницею формування влади є політична партія. Зазвичай, в організаційному розумінні, вона являє собою типову ієрархію, властивості якої детально були розглянуті в одній з моїх попередніх публікацій.

Нагадаю основний недолік ієрархічних структур - підпорядкованість Залізному закону олігархізації Міхельса, який об'єктивно обумовлює формування керівного ядра та подальше усвідомленням ним своїх власних інтересів, що у значній мірі розходяться із задекларованими у програмних засадах інтересами всієї партії.

Для максимально реалістичної відповіді на поставлене у заголовку питання спробуємо абстрагуватися та розглянемо політичні партії як організаційні системи, що знаходяться у стані взаємодії між собою та іншими існуючими суспільними системами різного рівня складності.

Після досягнення певної електоральної значимості (схема 1, А), при якій олігархізація керівного ядра вже практично завершилася, партія, за сприятливих умов, потрапляє у владу і підключається до фінансових та ресурсних потоків, які за короткий час на порядки збільшують величину ресурсу, що контролюється її лідерами.

Через деякий час кількість переходить у якість і відбувається метаморфоза - керівне ядро (мала соціологічна група) відділяється від материнської організації і трансформується у структуру вищого організаційного рівня - олігархічний клан, який контролює значні фінансові та людські ресурси (схема 1, Б).

Чому вищого? Тому, що така структура здатна захоплювати існуючі та утворювати нові структури попереднього рівня - партії, громадські організації, підприємства, банки, медіа, тощо (схема 1, В).

Фактично вона стає потужним корпоративним утворенням - складною системою, яка включає простіші підсистеми різного функціонального призначення.

Якщо окрему людину розглядати як перший рівень суспільної організації, то звичайні партії та ГО можна вважати організаціями другого рівня. Відповідно, олігархічні клани є організаціями третього рівня складності.

Легко провести аналогію - якщо за рівнем інтелекту прирівняти людину до гусениці, тоді партія є куркою чи левом, а олігархічний клан - людиною. Очевидно, що гусениця навіть не уявляє, що з нею може вчинити курка, проте сама курка також не може усвідомити можливостей людини.

Навіть розлючений лев, роздерши кілька людей, рано чи пізно буде знищений або потрапить у клітку через те, що йому протистоїть вищий, ніж у нього, інтелект.

Якщо діяльність системи першого організаційного рівня соціуму - людини - в основному спрямована на реалізацію її власного інтересу, системи другого організаційного рівня, в силу ієрархічності, - на реалізацію інтересу найвищого ієрарха або членів керівного ядра, які знаходяться між собою у жорсткій конкурентній боротьбі за найвищу владу у структурі, то діяльність структури третього організаційного рівня спрямована на досягнення колективного інтересу членів олігархічного клану - малої соціологічної групи з обмеженим числом учасників.

Причому, за Логікою колективних дій соціолога Мансура Олсона, саме така група спроможна реально досягнути "загального блага" для своїх членів, на відміну від групи з великою кількістю учасників.

Запропонований аналіз приводить до наступного висновку: для втілення значимих соціальних змін з метою спрямування розвитку країни у позитивне русло недостатньо збудувати ієрархічну партію - організацію другого рівня складності, адже вона не в стані протистояти існуючим організаціям третього рівня - олігархічним кланам при реалізації загальносуспільних інтересів.

Для ефективного протистояння деструктивним діям олігархічних кланів, що спрямовані на отримання максимальних прибутків за рахунок загальносуспільних інтересів, необхідно збудувати структуру вищого, четвертого рівня організаційної складності.

Основна ознака структури четвертого організаційного рівня полягає у її спроможності досягнути "загального блага" для своїх членів, що складають велику соціологічну групу, внаслідок синхронізації їхньої діяльності, спрямованої на вироблення і реалізацію відповідних інтелектуальних рішень.

Тепер, враховуючи вищесказане, спробуємо встановити, хто володіє реальною владою в Україні. Для цього розглянемо поля зовнішніх і внутрішніх впливів на державну владу та суспільство в цілому, які спрощено зображені на схемі 2.

У нижній частині схеми зображено українське суспільство як систему, що включає вищі керівні органи, середню управлінську ланку та сам соціум.

Очевидно, що значним владним впливом володіють внутрішні олігархічні клани, які через підконтрольні їм партії проводять у вищі владні органи своїх представників та можуть здійснювати різними способами вплив на інших народних обранців і вищих чиновників, наприклад, шляхом підкупу, погроз чи шантажу.

У якійсь мірі вони безпосередньо впливають на саме суспільство через власні корпоративні структури, але основна складова їхнього впливу здійснюється через безструктурне управління суспільством, коли підконтрольні мас-медіа формують з допомогою маніпулятивних інформаційних технологій замовну суспільну думку та необхідні замовникам норми суспільної поведінки.

Не менш очевидно, що значний вплив спроможні здійснювати потужні зовнішні геополітичні гравці, які через підконтрольні їм структури (спецслужби, різного типу корпорації, фонди, банки, тощо) прямо чи опосередковано можуть впливати на внутрішні олігархічні клани.

Крім того, вони спроможні шляхом підкупу чи шантажу безпосередньо впливати на владоможців та народних обранців, а також, через власні мас-медіа, можуть безструктурно управляти всім українським суспільством.

Для повноти картини слід відзначити взаємовплив сукупності медіа та вищих органів влади через створення інформаційних приводів, що також у якійсь мірі формує безструктурні поля впливу в українському суспільстві.

Все описане відбувається на фоні циркуляції інформаційних, фінансових, ресурсних та інших потоків, що поєднують описаних суб'єктів в гігантську мережу інформаційного капіталізму у розумінні Кастельса.

Кожному з рівнів управління - від місцевого чиновника до суб'єкта геополітичної гри - відповідає свій набір мотивацій та інтересів, причому їх набір у суб'єкта управління нижчого рівня завжди форматується мотиваціями та інтересами суб'єкта вищого рівня.

Також з кожним наступним рівнем збільшується часовий проміжок стратегування та інтелектуальний рівень генерованих рішень.

Отже реальна влада в Україні розподілена між суб'єктами управління - організаційними системами, кожна з яких займає фіксований рівень у їх ієрархії, таким чином, що ступінь свободи у прийнятті рішень кожного з суб'єктів нижчих рівнів обмежуються стратегією суб'єкта вищого рівня управління.

Очевидно, що за таких умов у геополітичному розумінні Україна є об'єктом зовнішнього управління і практично неспроможна опиратися зовнішнім впливам у довгостроковій перспективі через те, що її еліти не розрізняють та нездатні критично проаналізувати зовнішні стратегії, а також виробити і реалізувати власні стратегії вищого інтелектуального рівня.

Тому українське суспільство, немов пластична маса, піддається формотворчій волі конкуруючих глобальних гравців, які планомірно ліплять з нього бажану їм інертну сукупність атомізованих людей, що разом складають споживацьке зденаціоналізоване суспільство.

Внаслідок цього наша держава все частіше стає розмінною монетою в процесі збалансування чужих геополітичних інтересів.

Який вихід з цього стану? Як повернути всю повноту влади українському народу, що має на неї виключне законне право згідно статті 5 Конституції України?

Для ефективного вирішення окреслених проблем та перетворення України у повноцінний суб'єкт геополітичної гри необхідно сформувати якісно нову еліту шляхом структурування суспільства в численну множину організацій четвертого рівня складності із системними механізмами захисту від внутрішніх деструктивних процесів та зовнішніх впливів різної природи, що переводять колективні зусилля на досягнення чужих цілей, які суперечать загальносуспільним і загальнонаціональним інтересам.

Головною ознакою нової еліти, структурованої в такі організації, є спроможність генерувати більш складні інтелектуальні рішення, ніж управляючі рішення олігархічних утворень третього організаційного рівня.

Першочергово структури четвертого рівня мають вирішувати задачі з конструювання майбутнього України, стратегування та забезпечення реалізації українського глобального проекту, спираючись на прогресивний світовий досвід та вже існуючі розробки і підручники українських авторів.

Тарас Плахтій, товариство "Мале коло", для УП