Чи повернуться кошти Павла Лазаренка в Україну?
Нещодавно в "Українській правді" під заголовком "Азаров влаштує Тимошенко проблеми у Америці?" з'явилася стаття Сергія Лещенка, присвячена проблемі повернення в Україну коштів колишнього українського прем'єра Лазаренка.
Поділяючи стурбованість автора долею згаданих активів, не в усьому можна з ним погодитись в розставлених акцентах.
Тема повернення грошей Лазаренка в новітній історії України, у зв'язку з її заяложеністю та відсутністю протягом багатьох років кінцевого результату, вже давно нагадує історію з золотом Полуботка. Разом з тим, гроші Лазаренка - не фантастика, а реальність. Чим це підтверджується?
Якось не дуже помітно в середині 2000-них років в інформаційному полі промайнули деякі документи американської юстиції, які показують справжню картину корупції та морального падіння колишнього прем'єр-міністра України і його оточення.
Багато хто з наших співвітчизників навіть не підозрює про існування цих документів. А дехто хоче, щоб вони взагалі ніде більше не згадувались у зв'язку з небезпекою, яку вони несуть для відомих політиків.
Ці папери дають повну відповідь про те, чи існують таємні банківські рахунки та гроші Лазаренка, звідки вони отримані і де були сховані колишнім керманичем уряду України.
Саме про це йдеться у одному з документів Департаменту юстиції США, який кілька років тому було офіційно опубліковано в українській пресі:
Але про це іншим разом. Адже предмет нашого обговорення вужчий - можливість повернення цих коштів в Україну.
Чи є перспектива повернення арештованих активів Лазаренка в Україну і що для цього треба зробити?
Насамперед, треба враховувати елементарні положення українського законодавства про конфіскацію майна. Так, конфіскація майна за українськими законами може бути застосована як додаткова міра кримінального покарання лише за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину.
Закон також передбачає спеціальну конфіскацію предметів, які були використані як знаряддя злочину або якщо вони були об'єктом злочинних дій, наприклад, гроші як предмет хабара.
За Європейською Конвенцією 1990 року про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, до якої приєдналась Україна, конфіскація означає покарання або захід, призначені судом після розгляду справи стосовно кримінального злочину чи кримінальних злочинів, результатом яких є остаточне позбавлення власності.
Безсумнівним є той факт, що відносно Павла Лазаренка в Україні обвинувального вироку суду не існує, бо кримінальна справа за його обвинуваченням українським судом не розглядалася.
Таким чином, конфіскація активів Лазаренка за вироком українського суду на сьогодні неможлива, оскільки такий вирок відсутній.
Тобто зараз українська влада з цих причин не може звернутись до тих же Швейцарії, США, Ліхтенштейну, Литви, Антигуа і Барбуда, острова Гернсі з вимогою конфіскації активів Лазаренка на користь України з посиланням на рішення українського суду про проведення такої конфіскації.
Отже, залишається використовувати сприятливі для України особливості законодавства інших зацікавлених держав стосовно конфіскації незаконних доходів, зокрема закони Сполучених Штатів Америки.
Так, у США цивільний процес у порівнянні з кримінальним процесом дає можливість конфіскувати більший обсяг активів, включаючи ті, які не фігурують у пред'явленому Лазаренку по кримінальній справі обвинуваченні.
Процес доказування злочинного походження активів значно простіший, ніж доказування у кримінальному процесі вини особи у вчиненні злочину. І головне, американський закон передбачає можливість повернення потерпілим коштів після їх конфіскації.
Проте і це не так просто. Адже Україна пропустила терміни подачі претензій на активи Лазаренка до американського суду в рамках розпочатого Департаментом юстиції США у 2005 році цивільного процесу про конфіскацію його активів.
Ще у 2006 Україна втратила можливість звернення з власними претензіями на активи Лазаренка до Федерального районного суду федерального округу Колумбія, хоча українська влада була повідомлена про процедуру та терміни подачі таких претензій.
Протягом 30 передбачених американським законом днів після отримання повідомлення українська влада так і не розродилась документом про свої вимоги щодо коштів Лазаренка, а значить поїзд пішов без нас.
Чому?
Згадаймо, якою була влада в Україні в той час і чим займалась українська прокуратура під проводом Святослава Піскуна, яка, проявивши після "помаранчевих" подій повну безпринципність, закрила кримінальну справу про дачу хабарів на суму понад 86 мільйонів доларів Юлією Тимошенко її дніпропетровському земляку - Павлу Лазаренку.
Незабутній вислів Святослава Михайловича "Я ж і завдяки Тимошенко встав із колін" вже став класикою жанру в історії зрад і зрадництва на українських теренах. Мова йде про ту саму Юлію Тимошенко, яка фігурує у тексті згаданого американського цивільного позову як спільниця Павла Лазаренка.
А саме ці 86 мільйонів доларів складають левову частину коштів, арештованих в іноземних банках, за конфіскацію яких зараз борються у Федеральному районному суді округу Колумбія американські державні юристи, які намагаються довести їх злочинне походження з України.
Цей цивільний процес, предметом якого є конфіскація арештованих активів Лазаренка, триває у названому суді вже близько 5 років.
А тому у будь-якому з нуля розпочатому новому судовому процесі, ініційованому в інших судах США за гіпотетично можливим позовом України сьогодні чи у майбутньому, українська сторона буде відставати як мінімум на 5 років, з перспективою на фініші процесу стати перед фактом вже проведеної судом округу Колумбія конфіскації активів Лазаренка на користь інших суб'єктів, які своєчасно подали свої претензії.
У вищенаведеному повідомленні Департаменту юстиції США чітко сказано: "...усі зацікавлені особи повинні подати претензію і відповідь на позов у межах зазначеного вище часу, бо невиконання цієї вимоги призведе до прийняття судового рішення на користь позивача через неподання документів, а також до відчуження майна, що є суб'єктом позову, та його конфіскації на користь Сполучених Штатів Америки...".
То чи існує вихід для української влади з такого, здавалося б, безнадійного становища? Він існує і є досить простим. І - що дуже важливо в умовах бюджетного голодування - є фінансово не затратним.
Єдина реальна можливість повернути кошти Лазаренка в Україну - проведення активного переговорного процесу з американською владою та через активну співпрацю ГПУ з Департаментом юстиції США для забезпечення необхідними документами і доказами (насамперед злочинного походження коштів Лазаренка з України) задля успішної роботи американських державних юристів в судовому процесі про конфіскацію активів Лазаренка.
Всі інші, у тому числі запрошення за величезні кошти закордонних юристів для цієї роботи, походять з області порожніх фантазій.
Це те, чого хоче американська юстиція від українських колег.
І це створить підґрунтя для прийняття судом рішення про конфіскацію активів Лазаренка і для прийняття надалі компетентними установами влади США рішення про передачу конфіскованих коштів уряду України, що відповідає американському законодавству і практиці його застосування та про що вже заявляли представники Департаменту юстиції США.
Враховуючи відсутність такої активної співпраці з боку ГПУ, про що свідчать інформовані джерела, які підтверджують незадоволення американської сторони пасивністю українських прокурорів, серйозним і ефективним кроком по її відновленню може стати скасування незаконних - на думку багатьох українських юристів - рішень Генпрокуратури про закриття кримінальної справи в частині отримання Лазаренком хабарів на суму понад 86 мільйонів доларів від подружжя Тимошенко, відновлення слідства за цими фактами та надання документів про це американській юстиції.
Чи є реальною, у випадку виграшу урядом США в суді позову про конфіскацію активів Лазаренка, їх передача уряду України, з точки зору законодавства Сполучених Штатів?
Це цілком реально, оскільки параграф 981 (і) (1) (А) розділу 18 Зводу законів США дає право Генеральному прокурору США здійснювати передачу доходів, отриманих від відмивання коштів, які конфісковані у відповідності з розділом 18 параграф 981, іноземній державі, яка прийняла участь в діях, що сприяли конфіскації і вилученню майна.
Для цього повинні бути виконані наступні умови:
По-перше, пряма чи опосередкована участь уряду іноземної держави у конфіскації майна.
По-друге, наявність рішення Генерального прокурора США про передачу конфіскованого майна іноземній державі.
По-третє, згода Державного секретаря США на здійснення передачі.
По-четверте, передача конфіскованого майна повинна бути закріплена у міжнародній угоді між США та іноземною державою.
По-п'яте, сертифікація конкретної іноземної держави у відповідності до законів США.
Як правило, рівень та обсяги майна, що передається, знаходяться у прямому зв'язку з важливістю і рівнем допомоги, наданої іноземною державою. Така допомога включає надання важливих відомостей слідчими органами іншої держави, надання ними важливих документів для судового розгляду тощо.
Добра воля компетентних державних установ США на передачу коштів Лазаренка після прийняття американським судом рішення про їх конфіскацію вже декларувалась американською стороною.
Для перспективи гарантованого отримання цих коштів потрібна лише активна співпраця з боку української Генеральної прокуратури. Адже американці свого слова у таких випадках дотримують, передавши, наприклад, до серпня 2004 року понад 220 мільйонів доларів тридцяти одній країні на визнання факту їх допомоги конфіскаційним розслідуванням у США.
Що стосується "влаштування Азаровим проблем Тимошенко у Америці", то вони вже давно там існують і без якогось впливу керівника уряду України.
Адже Тимошенко, за текстом американського цивільного позову (п.9, п.36, п.38), поданого до Федерального районного суду округу Колумбія від імені уряду США у 2005 році, фігурує як спільниця Лазаренка:
"...Інші спільники Лазаренка, які накопичили багатомільйонні статки завдячуючи своїм зв'язкам з ним, включають Тимошенко Юлію... . Компанія ЄЕСУ перебувала під контролем спільника Лазаренка, Тимошенко Юлії, та інших осіб....
Надалі, впродовж 1996 і 1997 року, Тимошенко та її спільники використали компанії, які перебували під їх контролем, серед інших такі як ЄЕСУ, UEIL і Somolli Enterprises Ltd, для платежів Лазаренку на загальну суму, щонайменше, 162 000 000 доларів США. Лазаренко одержав ці грошові кошти внаслідок свого становища посадової особи України...".
І ці проблеми у США Тимошенко буде не так легко вирішити, як у 2005 році в Україні. Адже прокурорам з американського Департаменту юстиції не знайома класична в Україні прокурорська "поза Піскуна" - на колінах.
І останнє. Знову реанімовано міф про підтвердження Верховним Судом України рішення Генпрокуратури про закриття кримінальних справ Тимошенко.
Схоже на те, що навіть у автора статті - Сергія Лещенка - в добросовісності та прагненні якого до істини немає сумніву, внаслідок багаторічної та всеохоплюючої дезінформації з цього питання склалося хибне уявлення про те, що начебто Тимошенко закріпила рішення ГПУ про скасування її справи у ВСУ і тому існує така позиція Верховного Суду, яка зараз утримує слідчих від поновлення справи.
Що ж тоді говорити про сприйняття подій пересічними українцями?
Насправді Верховний Суд чи будь-який інший суд ніколи не підтверджував законність постанов Генпрокуратури про закриття справи Тимошенко, у тому числі, щодо дачі хабарів Лазаренку на суму понад 86 мільйонів доларів.
Ці лицемірні прокурорські постанови не витримують ніякої критики і є незаконними, винесеними на догоду Тимошенко, яка була на той час піднята на владну вершину хвилями "помаранчевих" подій 2004-2005 років.
Такого рішення суд не приймав і публічні заяви Тимошенко про реабілітацію її судом є її свідомою вигадкою.
Микола Обиход, заступник голови Всеукраїнської громадської організації "Сила і Честь", екс-заступник Генпрокурора України, екс-заступник голови СБУ, для УП