То ж чи має Україна талант?

Спостерігаючи за однойменним телешоу, чесне слово, іноді сльози на очах від радості та гордості за наш народ. Дійсно, скільки в Україні непересічних, працьовитих, безмежно обдарованих людей!

У той же час, іноді бачачи репортажі з попередніх кастингів у регіонах, не можна не помітити певну кількість курйозних, а почасти сумних і прикрих випадків: зовсім безталанні, але на диво амбіційні та самовпевнені люди намагаються довести професійному журі свою геніальність.

У мистецтві, як правило, професійній критиці та критично налаштованим глядачам вдається поставити заслон перед такими "талантами", та не допустити їх до масової телеаудиторії.

Але ж, виявляється, і для таких "геніїв" не все втрачено. Така думка приходить під час перегляду політичних ток-шоу на кшталт "Свободи слова" чи "Великої політики".

Тут теж часто сльози на очі навертаються. Але вже від сорому та обурення.

Спостерігаючи за абсолютно недолугими, але самовпевненими особами обох статей, що іменують себе політиками, навіть не знаєш, чи то плакати, чи то сміятись. Самі ж "політики" навіть не усвідомлюють, що вони не гордість, а нещастя нації.

Та, як кажуть, в сім'ї не без виродка... Проте хочеться вірити: то - екстремальні випадки.

Великий талант, як і велике злодійство - явища не досить поширені.

А що ж переважна кількість людей, котрі обдаровані й здібностями, і розумом у значно меншій мірі? У чому може бути їхній талант? Та й чи можна говорити про талант народу чи талант держави в цілому?

Не знаю, але хочеться так думати, а відтак і говорити.

Людина - істота колективна. І будь-яка людська спільнота схильна до самоорганізації, саморозвитку та самовдосконалення. Зазвичай, усе саме так успішно й відбувається. Доки така спільнота не підпадає під деструктивний зовнішній вплив.

Ініціаторами та центрами позитивних процесів самоорганізації, саморозвитку та самовдосконалення - є кращі представники цих спільнот, визнані спільнотами елітою.

Очевидно, кількість та інтелектуальна й моральна якість цієї еліти й може бути мірою таланту народу, що народив, виховав та підняв на рівень еліти

саме цих своїх представників.

Оцінка ж якості еліти не потребує спеціальних методик. Вона завжди очевидна, з огляду на місце її народу у світі: за рівнем життя, у сферах економіки, науки, культури, громадянських свобод тощо.

Стосовно України, однозначно негативну інтегральну оцінку її еліті дала історія 19 років незалежності. Років, котрі дійсно стали епохою втрачених можливостей.

Ця тема є благодатною для численних фахівців різних "навколо політичних" наук. Тому ми не будемо в неї занурюватися з допомогою політологічних підходів. Адже великих фахівців із різних "питань" завжди було вдосталь. Натомість завжди бракувало фахівців із реальних відповідей на ці "питання".

Перш за все, дуже злий жарт із нами зіграли наївна віра у дві тези. Перша - "ринок усе відрегулює сам". Друга - "демократія, як більшість її розуміє, є достатньою умовою для побудови ефективної держави".

Якщо на макроекономічному рівні ринок ще більш-менш виконував свої регуляторні функції, то на мікроекономічному рівні, на рівні підприємства, він абсолютно не спрацював. Та його, частіше всього, на великі підприємства просто "не впустили".

Щодо демократії, то це, мабуть, дійсно найменш погана з усіх відомих систем організації суспільного життя, відповідно до відомого висловлювання Черчілля. Але це вірно для розвинутих, стабільних країн.

Принципи та інститути демократичного державного устрою можуть бути ефективно впроваджені та розвинуті на підвалинах міцної економіки та політичної стабільності. Але ж ніяк не навпаки.

Де Ви бачили бідну, корумповану, політично нестабільну, але дійсно демократичну країну?..

Очевидно, що багато хто із цим не погодиться. Однак причини тут виключно технологічні.

"Демократичні принципи" передбачають чітку регламентацію всіх дій і процедур, відповідаючи на запитання "як робити?". При цьому не дуже переймаючись питанням "що і навіщо робити?", та зовсім не турбуючись, "що з цього вийде?". Адже існує абсолютне переконання, що "якщо все робити демократично, то обов'язково вийде щось хороше".

"Недемократичні принципи", скажемо так, дозволяють зосередитись на

кінцевій меті, максимально її осмисливши та деталізувавши. При цьому не дуже переймаючись методами та процедурами досягнення цієї мети.

Вочевидь, талант нашої еліти й мав би проявитися в збалансованому поєднанні "недемократичної" розробки детального проекту ефективної держави - з "демократичними" процедурами втілення його в життя.

У сьогоднішніх же реаліях усе виглядає абсолютно навпаки.

Влада взяла на озброєння демократичне "якщо навести порядок, назвавши його демократією, та багато працювати, то, мабуть, вийде щось хороше", а також недемократичне "не переймання методами та процедурами" з арсеналів "політичної доцільності". І тепер намагається переконати суспільство в тому, що вона "має талант" знати, як має виглядати достойна держава Україна, та як її таку збудувати.

Нажаль, це зовсім не так. Таланту наша влада не має. Але певні, специфічні здібності, безумовно, є. Це дуже яскраво підтверджує чергове програмне послання чергового президента до народу.

Коли б талант був, то народ мав би побачити, як мінімум, конкретно поставлену задачу побудови достойної держави. А, як відомо, правильно сформульована умова задачі містить 50% її майбутнього рішення.

Це, звичайно, не проста задача. І, як кажуть у школі, на багато питань.

Головне з яких: як найкращим чином організувати життя 46 мільйонів громадян України на території в 603 тисячі квадратних кілометрів цієї держави, виходячи з реально наявного природного та людського потенціалу?

Зокрема:

- Який рівень ВВП необхідно виробляти в країні для забезпечення достойного рівня життя народу?

- Які варіанти структури економіки країни здатні реально забезпечити

досягнення такого рівня ВВП?

- Яка програма реструктуризації економіки для цього намічається?

- Який рівень надходжень до бюджету країни є необхідним та

достатнім для повного задоволення його потреб?

- Як забезпечити такі надходження до бюджету, не знущаючись над мільйонами підприємців та не обманюючи тисячі студентів податкової академії, що вони будуть займатися корисною та благородною справою?

- Яка вагомість державних функцій, котрі фінансуються з бюджету, та яка ефективність виконання цих функцій зараз?

І так далі й тому подібне...

Таких запитань може бути багато. Тільки відповіді на такого роду запитання можуть сформувати програму реформ, дійсно необхідних людям, і яку вони, безумовно, підтримають.

Нажаль, нічого навіть подібного ми не почули.

Максимум, що може забезпечити представлена програма, якщо її, звичайно, виконувати, - більш-менш "успішне тупцювання" в українському пострадянському економічному болоті.

Тож, вочевидь, таланту немає. І нема таланту не тільки знайти відповідей, але й поставити такі запитання. Чи хоча б зрозуміти, про що взагалі йдеться.

Такий висновок приходиться робити як відносно влади, так, у такій же мірі, і відносно опозиції.

Та коли діюча влада й не потребує ніякого таланту, адже для досягнення її мети досить і тих специфічних здібностей, котрі вона демонструє, то для опозиції яскравий реформаторський талант конче необхідний. Але його, на жаль, поки не видно...

Однак ми все ж віримо, що наш народ і в питаннях самоорганізації власного життя не безталанний. То ж маємо в подальшому більш ретельно проводити кастинги.

По-українськи вони називаються просто - вибори.

Олександр Гнєдаш, аналітик, кандидат технічних наук, спеціально для УП