Податкова війна
В кошмарних снах - перевірки самих себе організовуючих податківців, неможливість оскарження штрафів, повернення державою підприємцям сплачених штрафів за рішенням суду (фантастика!), касові апарати, бухгалтерія, кримінальні справи та перевірка податківцями білизни в квартирі.
І це все - на "перший погляд". Без "заглиблювання" в тенета нового Кодексу. Глибше - ще страшніше.
Для уряду - картина діаметрально протилежна. Оцінка - піднесено-схвальна. "Реформи, як і обіцяли - розпочали. Стабілізуємо. Створимо робочі місця. Усе для ветеранів і інвалідів".
При цьому уряд стає на бік народу, і вустами Миколи Азарова коментує: ми змусимо поганих підприємців стати кращими й працювати на народ! Як у всьому цивілізованому світі. При цьому "жити краще стане ветеранам і пенсіонерам, вагітним жінкам і дітям. За яких, у першу чергу, дбає уряд і президент".
Тобто народ і уряд - одне ціле.
А підприємці - окремий, часто досить недобрий для уряду сегмент суспільства. Який приховує податки від народу й хоче наживи на людях. Добрих і поганих. Але - наживи.
Великої й безконтрольної. Фактично краденої в простих людей.
Тому уряд і "закручує гайки". Для блага ж простих людей!
Усе просто й логічно? Отже, народу ясно й зрозуміло: проти податкового кодексу виступають погані, непатріотичні підприємці. І приймати його треба для суспільного блага, навіть під крики й прохання про помилування.
Однак давайте спробуємо відсторонено подивитися на цю проблему. Зі сторони народу. Зі сторони Українського Народного уряду, який, до речі, буде презентовано на прес-конференції в "Укрінформі" 30 червня 2010 року.
Отже, питання перше.
Хто в нашій країні відповідає за створення робочих місць?
Можливо зраджує пам'ять, але я не пам'ятаю, щоб підприємці зобов'язувалися перед народом створювати робочі місця й забезпечувати ріст заробітної плати. Вони не обіцяли суспільству відповідати за те, щоб люди працювали, годували свої сім'ї й наповнювали податками державну скарбницю.
Тоді хто залишається?..
Залишається тільки уряд України. Уряд Миколи Азарова під керівництвом Віктора Януковича. Який і є відповідальним за те, працює народ чи спивається, їде на заробітки до Італії чи Сибіру, пасе худобу чи вирізає її.
За створення робочих місць в Україні відповідає уряд.
Суха констатація, без сумнівів.
Тоді які інструменти використовує уряд для створення робочих місць?
У цивілізованих країнах таким інструментом є створення державних підприємств у стратегічних галузях, де приватний капітал не може бути використаний. Такими галузями є військова промисловість і армія, зброя й наркотики, токсичні матеріали та оборона, велике машинобудування та енергетика. Усе те, що не може бути віддано одній людині через загрозу для всього суспільства.
Це - у цивілізованих. А в нашій?
При повальній і бездумній "прихватизації" із молотка пішли всі підприємства, незалежно від їхньої спеціалізації. Лишилося тільки розібратися з Укртелекомом та Укрзалізницею, і - умивати руки. "Мавр зробив свою справу..."
Отже, при повальній приватизації уряд працевлаштовує тільки армію, міліцію, спецслужби, адміністрації, Верховну Раду та кабмін. Разом із сотнями тисяч помічників для тих, хто ніколи й нічого не виробляв, крім управлінських рішень.
Тоді логічним є пошук урядом партнерів у питаннях зайнятості населення та виробництва необхідних для повсякденного життя людей товарів та послуг.
І першим серед партнерів-помічників уряду в цьому є приватний бізнес. Саме партнерів, а не злочинців, які обкрадають народ.
Уряд сьогодні, оголошуючи свою програму діяльності, має чітко наголосити, наприклад, таке: "Просимо приватне підприємництво взяти на себе наступні зобов'язання: виробництво трусів дитячих - 2 мільйони штук, черевиків дитячих - 1,2 мільйони штук".
І далі - все найнеобхідніше, що потрібно суспільству.
Обмеження - обговорюються. Підтвердженням серйозності намірів стає держзамовлення на товари або плата за послуги, які бізнес робитиме за уряд.
При цьому правила ведення підприємництва, себто закони, є незмінними до повного виконання угод.
Підприємництво, отримавши від уряду чіткий сигнал та зрозумілі правила роботи, через свої громадські організації взяли б зобов'язання стосовно створення відповідної кількості робочих місць, умов праці, навчання людей та соціальні аспекти. І визнали за собою обов'язок сплатити до державної скарбниці податки та збори.
Одним словом - взялися б до організації народу на виконання суспільно-важливого завдання уряду.
Здавалося б - що простіше? Хіба сокира без топорища ...
Але ми - окрема й нікому у світі незрозуміла система. Яка живе за власними правилами.
Поповнення скарбниці в нас розглядається як функція податкової, митниці та каральних органів. Доповіді ДПА та митниці про сплати до бюджету виглядають, як зведення із фронту.
А вони, ці повідомлення, і, справді фронтові. Бо після податкових перевірок більшість підприємств припиняють свою діяльність. Військовою термінологією -"пропадають без вісти".
Жоден уряд часів незалежності не звернув увагу на вирізування великих підприємств до металобрухту! Цукрові й фарфорові заводи, сільськогосподарська техніка й козлові крани - усе це давно стало історією! Під прикриттям недоторканості приватної власності уряд і вухом не повів, щоб протидіяти цьому.
Натомість наш уряд усе більше придивлявся до підприємницької дрібноти, яка щось-таки ще робила. Проти всіх правил і законів - не вмирала.
І Податковий кодекс Миколи Яновича з'явився як апогей. Вища точка зіткнення "інтересів держави", у розумінні Азарова, - та підприємців як паразитів на тілі народу.
А з паразитами добре знають як боротися.
Всюди правні прокуратура, податкова, пожежна, санстанція, екологічні служби, охорона праці, експертні організації, енергонагляд, земельні відділи, і так далі, і тому подібне. За останні сто років - не дарма хліб їли.
Що ж народ отримує сьогодні, крім обіцяної урядом доплати до пенсії ветеранам? На жаль, мушу пояснити українському народові неприємну річ.
За всі податкові навантаження на підприємництво платить простий народ.
Платить через автоматичне підвищення ціни на товари, які змушені робити підприємці для оплати нововведень.
Якщо уряд і ВР підняли акцизні збори на бензин - це підвищить собівартість усієї продукції, яку необхідно купувати для життя. Підвищили плату за користування землею - " віддай, Вася, гроші за дорожчий хліб, сало, горілку, телефон".
Крім того, дозволивши знищення заводів, як ,наприклад, Городницького фарфорового заваду з 200-річною історією, уряд забрав 1000 робочих місць, нічого не давши взамін.
Тепер, притискуючи підприємців під виглядом "упорядкування" діяльності, уряд фактично знищує взагалі можливість працевлаштування людини.
Вислови "візьміть на роботу, бо немає на хліб" стали не рідкістю. Особливо це стосується людей віку більше 45 років. Для великого підприємства це - "відпрацьований матеріал". А для малого бізнесу - прийнятні й потрібні люди.
Взагалі, для боротьби з новим Податковим кодексом не потрібні ніякі демонстрації й мітинги.
Для відміни всіх "беріївських" положень цього документу, приватному бізнесу достатньо протягом трьох годин лишити закритими всі магазини та фірми.
А працівникам пояснити, що за їхнє працевлаштування відповідає уряд. І такий "професійний", весь з "конкретно зсунутою до перенісся серйозністю" уряд - посиплеться як горіхи під час граду.
Бо державна торгівля давно вже не забезпечує народ наш нічим. Тільки заважає цьому.
І насамкінець -порада для громадських організацій підприємництва.
Підприємці, згадайте за власний народ.
Дійте в його інтересах, і наголошуйте на цьому! Пояснюйте людям, що працюєте для забезпечення їх добрими товарами та послугами. Відмовляйтесь поступово від завезення поганих китайських товарів. Просіть підтримки в народу на випуск продукції в Україні.
По-справжньому станьте на бік народу. Станьте його кращою частиною, а не "джиповими поганими хлопцями".
І разом із народом вам не страшний найпоганіший уряд. Навіть із таким Податковим кодексом!
Петро Камінь, товариство "Мале Коло", спеціально для УП
