Чи знають у Росії більше за нас, або Чи спроможна Росія бути технологічним донором для України?

Нещодавно побачили світ роздуми Леоніда Кучми "Зламане десятиліття". Один із висновків, які він пропонує читачам, полягає в тому, що Україна без кооперації з Росією не зможе вийти з економічної кризи.

Помовчимо. Подумаймо. Згадаймо Генрі Форда.

Легендарний американський капіталіст цілком слушно вважав, що для нормального функціонування суспільства й держави достатньо, аби були максимально високі заробітки й максимально низькі ціни.

Чи спроможний забезпечити це нинішній український уряд? Чи спроможний забезпечити це нинішній російський уряд?

У 1963 році спеціальна комісія Управління з науки й техніки США і Національного наукового фонду США доповідала американському президентові: "Добробут нації та обороноздатність країни зараз визначаються зовсім не сировиною, не мінеральними та іншими природними ресурсами і навіть не капіталом.

Вирішальним джерелом економічного зростання дедалі більше стають знання, а також індивідуальна та суспільна здатність їхнього використання. Носії й генератори нових знань - учені, конструктори, інженери, лікарі, педагоги та інші спеціалісти.

Тому центр ваги в політичному, військовому та економічному протистоянні світових держав дедалі сильніше зміщується в сферу вищої освіти.

Країна, яка не володіє системою освіти, здатною підготувати кадри вищої кваліфікації, неминуче відстане в техніці й технології. У політичному суперництві вона не має шансів на успіх".

Вище керівництво США і їхні союзники зробили належні висновки щодо порад учених.

Уже на той час розвинені держави світу стали витрачати на освіту понад 10 відсотків свого бюджету. СРСР - удвічі менше. Захід зрозумів, що фундаментальні дослідження працюють на світовий загал, а прикладні - безпосередньо на конкретну країну, живлять її.

Наслідки не забарились - через неповних три десятиліття "Верхня Вольта з ракетами" почила одвічним сном.

Чи зробило українське державне керівництво вже в роки незалежності необхідні висновки із цього приводу? - Питання риторичне.

За останні 10-15 років рівень знань випускників шкіл катастрофічно знизився. Нинішні умови вступу до технічних вишів дають можливість абітурієнтам зі знаннями математики й фізики в 125 балів стати студентами.

Але ми наразі не про це.

"Проблема України і Росії - це майже відсутність інноваційних галузей в обох країнах, а світова тенденція свідчить про об'єднання зусиль за пріоритетними напрямками наукових розробок", - констатує віце-прем'єр Володимир Семиноженко.

Так, проблема існує. Це правда. Тільки з ким об'єднуватись? З ким кооперуватись? З Росією?

На наш погляд, задекларована потреба в створенні українсько-російського інноваційного фонду та спільної з Росією наглядової ради з питань інноваційного розвитку не витримує жодної критики. Скоріше нагадує поспішну політичну акцію, ніж добре продуманий, виважений, науково обґрунтований крок.

І справді: наскільки цікавою, з технологічного погляду, для України є Росія? Чи не потерплять українські національні інтереси за такої кооперації?

Запитання далеко не риторичні.

Приміром, підписані нещодавно угоди про будівництво в Україні нових блоків АЕС за російськими технологіями породжують сумніви щодо доцільності такого проекту. Чи не станемо при цьому випробувальним майданчиком для модернізованих реакторів ВВЕР-1000, котрі, з невідомих причин, не були встановлені на Балаковській АЕС у Росії, для якої, власне, розроблялись?

Навіщо й далі прив'язуватись до РФ як монопольного постачальника ядерного пального для вітчизняних атомних електростанцій? Комусь, очевидно, не вигідний контракт із американською компанією "Вестінгхаус" на роботи з адаптації ядерного палива, як складова диверсифікації постачання ядерного палива й технологій?..

Якщо в Yandex або Google набрати ключові слова "Россия занимает место в мире", то довідаємося, що ця країна посідає 62 місце у світі за рівнем технологічного розвитку - між Коста-Рікою й Пакистаном, 70 місце у світі за використанням інформаційних і комунікаційних технологій. А перше місце у світі - за кількістю авіакатастроф, перше місце у світі з імпорту китайських автомобілів...

Зрозуміло, що сировинні багатства Росії наразі нас не цікавлять. Про інше йдеться.

У цій країні практично не виробляється наукомістка, високотехнологічна продукція. Бо практично не розвиваються відповідні галузі. Найкраще це помітно на "свята святих" російської держави -військово-промисловому комплексі.

Незалежні українські військові експерти мають цілковиту слушність, коли стверджують, що Росія не спроможна бути технологічним донором для України.

І справді. 10 березня 2010 року віце-прем'єр РФ Сергій Іванов поінформував депутатів Держдуми про становище, у якому перебуває російська фундаментальна й прикладна наука. Він, зокрема, наголосив, що ситуація з випуском вітчизняних комплектуючих більш ніж критична: в "оборонці" частка комплектуючих власного виробництва становить 35%, а "на гражданці" - 10%!

На думку Джорджа Фредеріка Джусберрі, експерта з Росії та колишніх радянських республік, працівника дослідного центру CERCES, росіяни насамперед зацікавлені в отриманні західних технологій, оскільки з ряду причин вони не можуть розвинути технології всередині країни. Росія, на думку експерта, є слабкою державою.

Усе логічно. Країна, яка не спроможна виготовити сучасний ноутбук чи сучасний автомобіль, не здатна модернізувати власними силами й власне військо.

Заступник міністра оборони РФ з озброєння Владімір Поповкін змушений констатувати, що для сучасної Росії імпорт озброєння став фатально неминучим. "І закуповувати бойові машини та різноманітне високотехнологічне обладнання ми будемо не в стратегічних союзників, яких у нас просто немає, якщо не вважати Республіку Білорусь, а в тих, хто продасть.

Технічний парк підприємств ОПК, у переваж, безнадійно застарів. Прославлені колись заводи просто фізично не можуть випускати бойову техніку справді нових поколінь"

Міноборони РФ закрило роботи по створенню танка Т-95. Не буде в держзамовленні й БМД-4 - найімовірніше, його замінять італійські бронеавтомобілі IVECO.

У 2008 році російські військовики були змушені закупити в компанії Israel Aerospace Industries 12 безпілотних літальних апаратів. Наразі ФСБ веде переговори з ізраїльською компанією Aeronautics Defense Systems про придбання нової партії БПЛА.

Найскандальніше імпортне замовлення Росії - французький вертольотоносець "Містраль". Тут ідеться й про придбання найсучасніших кораблебудівних технологій, оскільки Росія їх не має.

То чи може нинішня Росія розбудовувати в Україні модерні, світового рівня підприємства й галузі, постачати найсучасніші нанотехнології, надпотужні комп'ютери тощо? Або хоча б ефективно модернізувати вже наявні виробництва?

Інноваційний центр у підмосковному Сколкові на Силіконову долину "не тягне".

Сучасна Росія технологічно виснажена. Ну немає в неї аналогів Apple, Twitter, Cisko і край. І аналога Boeing немає. До речі, не виключено, що саме на заводах цієї американської компанії може розпочатися завершальне складання АН-124 "Руслан" вже як російського літака. Цікаво, чи українська сторона ще володіє документацією й ноу-хау на "Руслан"?..

То, може, Росія за рівнем освіти суттєво випереджає Україну?

Які місця у світових рейтингах займають МДУ, МФТІ, МІФІ, МВТУ? Без коментарів. Може, високим рівнем культури, соціальної зокрема, відома у світі Росія? Помовчимо.

Про яке посилення співробітництва в галузі освіти, та про яку інтенсифікацію студентських обмінів між Росією та Україною треба вести мову?

За знаннями треба їхати на Захід. Учитися нового й перспективного можна й треба на Заході. На цьому неодноразово наголошував у своїх лекціях знаменитий російський історик Василій Ключевський: "На Заході знають більше за нас і навіть для нас можуть багато зробити краще, ніж ми самі. Таким чином, Захід для нас і школа, і крамниця корисних виробів, і своєрідний курс історичних уроків".

Ось так. Не більше й не менше.

І насамкінець кілька слушних порад нашого сучасника, доктора економіки Осипа Мороза зі США:

"Україні необхідний технологічний, науково-фундаментальний прорив. Бо сьогодні на один і той же результат можуть працювати один японець, і багато-багато українців.

Світ разюче змінився. Те, що вчора вважалося головним багатством, - природні ресурси - нині поступається високим технологіям, науковим досягненням.

Потрібно створити атмосферу довіри в суспільстві.

І насамперед довіри до влади, уряду. Йому мають довіряти люди. Бо якщо не вірять свої, то й за кордоном не повірить ніхто, отже, не буде й вкладень. Це просто: коли не вірять банкові - гроші тримають під подушкою.

Корупція - це те, що першим може розвалити державу. Держава має бути сильною. Влада в ній міцною. І єдиною. Все це має базуватись на Законі.

Для держави дуже важливою є фахова адміністрація. Створення її для України - одне з негайних завдань".

Українській владі, якщо вона й справді українська, саме час дослухатися до цих важливих думок. І, врешті-решт, зробити належні висновки.

А щодо кооперації з Росією, то вона цілком можлива й потрібна, навіть попри те, що, приміром, Hewlett-Packard Co, Apple, Canon, Mersedes, Ford - це не візитівки Москви.

І ще. Співпраця з північно-східним сусідом аж ніяк не має шкодити українським національним інтересам.

А вони полягають і в тому, щоб заохотити близько двох тисяч українських учених, висококласних фахівців, яких цінують на Заході, повернутися додому. І вже на батьківщині творити новітні технології, котрі можуть змінити наше життя на краще.

Для цього слід ухвалити чіткі, зрозумілі закони, котрі б стимулювали реалізацію інноваційної моделі розвитку української держави. Вона має визначитися зі своїми пріоритетами, інакше не посяде достойного місця в міжнародному розподілі праці.

Замість постскриптуму

Україні конче потрібні інвестиції, інновації, новітні технології. Насамперед, ясна річ, - західні.

Але при цьому (sic!) українцям слід чинити, думати згідно із загальноприйнятими нормами західної цивілізації, а не по-візантійськи: чітко, по-діловому, чесно, відповідально. Слід наполегливо долати пострадянський консерватизм, опір до змін, ретельно й оперативно опановувати знання, уже вироблені світом.

На жаль, "совковість", набута українцями впродовж семи десятиліть комуністичного тоталітаризму, дуже часто стає причиною непорозумінь між потенційним інвестором і вкрай забюрократизованою держсистемою.

Саме через це український ринок залишила всесвітньо відома шведська компанія "Ікеа", позбавивши нашу державу 2,5 мільярдів доларів інвестицій. Через непоступливість української сторони щодо системи оподаткування найбільший у світі виробник персональних комп'ютерів і принтерів - корпорація Hewlett-Packard Co. - цього року відмовилася від планів будівництва у Львові власного ресурсного центру в Центральній і Східній Європі. А йшлося про дуже "великі гроші"...

Тим часом "Росія запропонувала Україні співробітництво в суднобудуванні", "Росіяни хочуть частку в гідроенергетиці України", "Україна і Росія дописують нафтову угоду", "Азаров поїхав до Москви, щоб "підтягти" співпрацю", "Росія хоче дослідити український авіапром"...

Це заголовки лише кількох повідомлень від 28 червня з рубрики "Новини" на УП.

Є запитання?..

Олег К. Романчук, шеф-редактор журналу "Універсум", спеціально для УП