Нериторичні запитання про Степана Бандеру
Чи варто новій "об'єднаній і благополучній" Європі копирсатися в брудній білизні ХХ століття? Та й чи потрібна Україні правда про історичні постаті та події, які стільки років були покриті пластом брехні й міфів радянської доби? Чи ж варто озиратися в минуле, шукаючи причин, що призвели до найбільших трагедій людства?
Замислюючись над цим, згадуються слова Джорджа Вашингтона. Він сказав, що оглядатися варто лише для того, аби узяти корисні уроки минулого й скористатися досвідом, навіть якщо він гіркий.
Прислухатися до слів першого президента Сполучених Штатів не завадить хоча б тому, що саме він став провидцем і передвісником нової об'єднаної Європи. Це він сказав, що колись за прикладом Сполучених Штатів Америки постануть Сполучені Штати Європи.
Втім бачимо, що в новій Європі третього тисячоліття знову пробують будувати взаємини на протиставленні чи домінуванні однієї нації над іншою.
На жаль, сучасна Європа позначена ідеологічними кліше та фальсифікаціями ХХ століття. Вона намагається приховати помилки й злочини, які призвели до найбільших катастроф цивілізації - двох світових воєн.
Проте не так легко стерти з пам'яті трагічні сторінки цілих народів.
Ідеться, передусім, про погляди на історію України через оцінку діяльності УПА, та одного з її провідників - Степана Бандери.
Чому на Заході ще й досі не визнано цього героїчного українського Руху опору?
Відповідь на це запитання дає відомий британський історик, автор "Історії Європи" Норман Девіс. Він також вважає, що представники західної еліти звикли дивитися на Східну Європу винятково очима Москви. Навіть за часів Другої світової, Сталіна, тирана й убивцю, у США сприймали лише як ворога Берліну й мужнього борця з фашизмом.
Доля тих народів, які мали на шиї й Гітлера, і Сталіна, для "старої" Європи незрозуміла.
Напередодні Другої світової війни Захід загравав із цими обома диктаторами й був ініціатором провальної "політики замирювання". Результатом цієї політики стали Мюнхенський договір, пакт Молотова - Ріббентропа, Фінська війна тощо.
А після війни той самий Запад без особливих заперечень сприйняв основні догми й твердження Москви. Згідно з ними, якщо українці кажуть: "ми боролися проти Сталіна", то їх автоматично зараховують до профашистського табору.
На Заході, через прагматичний підхід, досі не можуть збагнути, що можна підняти людей на повстання одночасно проти двох могутніх тоталітарних імперій - націонал-соціалістичної Німеччини та інтернаціонал-соціалістичного СРСР.
Націоналістичне підпілля за всіма прогнозами було приречене, адже українські партизани йшли на очевидну смерть.
На думку Нормана Девіса, заклик ОУН-УПА: "ні Сталіна, ні Гітлера!" заслуговує на повагу. Не тому що він був не дуже реалістичний. А тому що він був "шляхетний і основотворчий".
Чи потрібне українцям визнання УПА й Степана Бандери героями?
У часи нацистського й радянського тоталітаризму УПА було армією без держави.
Минуло майже 20 років, відколи на карті світу з'явилася незалежна українська держава. І зараз українське суспільство пробують переконати, що не потрібно визнати своїх героїв. Парадокс...
Ті, хто всім єством ненавиділи цю державу, служили в каральних органах НКВС-КДБ, боролися зі всіма проявами українства, зараз отримують державні пенсії, нагороди й привітання із днем Незалежності та Перемоги.
А воїни УПА, зусиллями яких постала врешті наша держава, є гнаними у своїй країні.
Сама біографія Степана Бандери свідчить про абсурдність звинувачень на його адресу.
Його визнання Героєм України потрібно не для родини Бандери, і не для нього самого. Це визнання потрібне передовсім для теперішнього й прийдешнього покоління українців.
Без визнання національних героїв Україна ніколи не стане повноцінною державою.
В українці мають зрозуміти, що Богдан Хмельницький ніколи не стане героєм для Польщі, Іван Мазепа - для Росії, а Симон Петлюра - для Польщі й Росії.
Але це ніколи не применшить їхнього значення для нашої держави.
Що ж виявила резолюція Європарламенту, яка ухвалила своє рішення щодо Степана Бандери?
Польща пройшла схожий з Україною шлях, коли відбулося примирення Армії Крайової й Армії Людової. Без взаємного пробачення неможливо консолідувати державу.
На жаль, постать Бандери стала тим лакмусовим папірцем, який вкотре засвідчив подвійність стандартів у "старій" Європі. Частина парламентарів піддалася провокаційним настроям, а решта показала своє байдуже ставлення до історії й проблем Східної Європи.
Друзі-поляки, апелюємо лише до вас! Згадайте слова вашого видатного земляка Збіґнєва Бжезинського: "Без незалежної України не буде незалежної Польщі"!
Не можна вкотре наступати на одні й ті ж граблі. Будь-яка спроба утвердитися завдяки українцям - лихим бумерангом повертатиметься по Польщі. Цього вчать уроки Першої й Другої світових воєн.
Ідеологи більшовизму - Ленін та Троцький - чудово розуміли, що "без України немає Росії. Без українського вугілля, заліза, руди, хліба, Чорного моря Росія існувати не може".
Не було б падіння Української держави 1918-1920 років - не відбулося б становлення Радянської імперії, співучасника й ініціатора Другої світової війни. Адже саме СРСР сприяв приходу до влади Гітлера, через маніпулювання німецькими комуністами.
Саме Москва зміцнила мілітаристську міць Німеччини.
Німецькі військові проходили таємно військову підготовку й навчання на території СРСР усупереч умовам Версальського мирного договору. СРСР надав матеріальну допомогу нацистській Німеччині у вигляді поставок металу, зерна, нафтопродуктів тощо. Зрештою, Москва використала реваншистські настрої в німецькому суспільстві, і допомогла Гітлеру в розв'язанні війни в Європі.
І першою, хто впала під натиском "коричневої" і "червоної" імперій 1 вересня 1939 року - це офіційна дата початку Другої світової війни, - була Польща.
Саме Радянський Союз мав прийти як визволитель від "коричневої чуми" у Європу й завершити другий етап ідеологічної боротьби, здійснивши "світову революцію".
Не було б падіння Польщі, не сталося б Катинської трагедії...
Російський імперіалізм неможливо відродити без України.
Чому ж ви, поляки, і "стара" "добра" Європа вкотре ігноруєте загрозу, що її несе "оновлена" Росія? Яка не намагається перемінитися, покаявшись за злочини радянського минулого, а пробує вибілити й реставрувати сталінізм та підживлює імперіалістичні настрої в російському суспільстві?!
В Україні знову з'явилися кон'юнктурники на кшталт Табачника, які пробують переписати історію на догоду північному сусіду.
Примирення українців і поляків - це шлях, яким ми мусимо прямувати, якщо толеруватимемо історичне минуле один одного. Але це примирення має відбуватися без зверхності й взаємного приниження.
Адже саме Польща була взірцем примирення для України, коли поляки Армії Крайової й Армії Людової подали один одному руки.
Історична довідка
Степан Бандера 10 років провів у польських і німецьких в'язницях та концтаборах.
З 1936 по 1939 роки - польські в'язниці "Свєнти Криж", поблизу Кельца, у Вронках під Познанню і Бресті над Бугом. З 1941 по 1944 роки - німецька в'язниця в Кракові, нацистський концтабір у Заксенгаузені.
Історія його родини - віддзеркалення трагічної долі більшості українців-галичан. Його батька, греко-католицького священика, закатували в 1941 році більшовики. Зараз триває процес беатифікації отця Андрія Бандери.
Наймолодший брат Богдан загинув у бою з німцями в лавах похідної групи УПА.
Братів Олександра, доктора економічних наук, та Василя, випускника факультету філософії Львівського університету, у 1942 році вбили польські наглядачі-капо в нацистському концтаборі Освєнцім.
Двох сестер, Марту-Марію й Оксану, вивезли в радянські концтабори в Красноярський край. Молодшу сестру заарештували енкаведисти в 1946 році й засудили її до 10 років таборів.
Радянські спецслужби не раз намагалися схилити сестер Степана Бандери до співпраці. Їх навіть спеціальним літаком доставляли в Москву із заслання, щоб вони засудили діяльність брата в обмін на волю. Та жодна з них не погодилася.
Самого Степана Бандеру вбив за наказом Микити Хрущова в 1959 році в Мюнхені агент КДБ Богдан Сташинський.
