Бюджетний кодекс похоронив бюджетну реформу. Амінь

Деградаційний Бюджет-2010 був першим дзвіночком профанації економічних реформ новим урядом, а Бюджетний і Податковий кодекси поховали будь-які ілюзії здатності й прагнення реформ Азарова і Ко.

Спробую навіть для економічно не підготовленого читача пояснити суть так оспіваного Бюджетного кодексу, який "реформував" бюджетну систему України.

Які головні завдання мав виконати новий кодекс, і що вийшло насправді:

1. Децентралізація бюджетної системи України

Головне й найголовніше завдання, яке мав би виконати новий Бюджетний кодекс на вимогу не лише суспільства, місцевих громад, а й на інституційну вимогу самої бюджетної системи України.

Адже остання за роки незалежності була доведена до небаченої у світовій історії, навіть серед найжорсткіших диктатур, централізації. Сьогодні в центральний бюджет акумулюється 80 %, а в місцеві загалом - лише, відповідно, 20 відсотків доходів бюджетної системи.

А що новий Бюджетний кодекс?

Стаття 29 відносить аж 46 видів доходів знову до центрального, державного, бюджету, серед яких найкрупніші: ПДВ, податок на прибуток, акцизи, мита тощо. А 64-а стаття залишає місцевим бюджетам лише 15 видів доходів, які можна назвати дрібними або дуже дрібними. Крім невеликого за обсягом податку з фізосіб, це переважно різні плати "за ліцензії", "за користування", "за реєстрації" та інші дрібні за своєю суттю місцеві збори й платежі.

У результаті жахливе співвідношення централізації 80/20 не змінено ані на відсоток.

При цьому витрати за навантаженням неадекватні до доходів.

Так, 87-а стаття  визначає 21 вид видатків центрального бюджету, а 91 стаття визначає також 21 вид видатків місцевих бюджетів. Тобто, місцева влада, не маючи достатньо доходів, нестиме відповідальність за виконання витрат. Іншими словами, буде "козлами відпущення".

Не дивно, що цілих 22-і статті Бюджетного кодексу присвячені міжбюджетним перерахункам коштів, трансфертам - дотаціям, субвенціям, і, не дивуйтесь... "додатковим дотаціям".

Але найбільше про безправність регіонів і їхню фінансову залежність від центру говорить пункт 5 78-ї статті: "Податки й збори (обов'язкові платежі) та інші доходи місцевого бюджету визнаються зарахованими до місцевого бюджету із дня зарахування на єдиний казначейський рахунок, і не можуть акумулюватися на рахунках органів стягнення".

Тобто, і без того мізерні кошти місцевого бюджету навіть не можуть знаходитись на рахунках відповідних регіональних відділень держказначейства. Вони повністю перераховуються на єдиний центральний рахунок. А вже звідти треба їх випрошувати в міністра фінансів чи прем'єр-міністра.

Геніальна "децентралізація" і турбота про розвиток регіонів від Партії регіонів!

2. Гарантоване соціальне спрямування держбюджету

Завдання, яке мало б на кодексному рівні встановити гарантовану долю соціальних виплат у структурі бюджетної системи, щоб рівень соціальних виплат не залежав від примх політиків.

А що зроблено в цьому кодексі?

А прошу дуже. Пункт 4 статті 27: "Розміри державних соціальних гарантій, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами, законом про держбюджет та нормативно-правовими актами кабміну".

Тобто, кабмін своїми постановами й листами, своїм же розробленим держбюджетом, та своїми ж економічними законами буде встановлювати "розміри державних соціальних гарантій".

Не Бюджетний кодекс - а саме політики, що керуватимуть кабміном.

А це означає, що завдання соціальних гарантій і їх унезалежнення від політиків виконано в Бюджетному кодексі з точністю до навпаки!

3. Знищення бюджетної корупції - "дерибану" і "відкату"

Дуже болюча українська проблема. Її вирішення було б можливим через механізм установлених у Бюджетному кодексі цільових рамкових співвідношень основних статей бюджетних витрат, які змушений був би виконувати уряд будь-якого політичного кольору.

А що ми отримали? - Оцініть.

Стаття 23, пункт 9: "Перерозподіл видатків державного бюджету на централізовані заходи між адміністративно-територіальними одиницями здійснюються за рішенням кабміну".

Тобто, саме політичне керівництво уряду за своїм рішенням буде "перерозподіляти видатки державного бюджету". Корупції у Бюджетному кодексі дано справжній бій!

Але й це ще не все.

Фінальний акцент. 45-а стаття, пункт 3: "У випадку застосування президентом права вето до закону про держбюджет, Верховна Рада невідкладно розглядає його відповідно до регламенту ВР, і приймає рішення щодо подальшої роботи над цим законопроектом".

Тобто, одна особа, навіть якщо це президент, може зупинити багатомісячний бюджетний процес. Процес, який виробляється від кожного села, селища, району, міста, області, потім проходить бюджетний комітет ВР, перше й друге читання у ВР із сотнями поправок - може зупинити й повернути на початок одна особа, якій щось не сподобається!

Це кричуще перевищення повноважень права вето президента, яке в бюджетному процесі є неприпустимим.

Одним словом, за новим Бюджетним кодексом України бюджетний процес буде "процвітати" за принципами гіперцентралізації та ручного управління!

Але це не дивує.

Особливо, коли знаєш, що розроблявся цей кодекс ще урядом Тимошенко, а "доопрацьовувався" урядом Азарова - двома найавторитарнішими прем'єрами.

Отже, бюджетна реформа вийшла за гаслом "з чим боролись - на те й напоролись".

А про Податковий кодекс далі буде...

Андрій Новак, кандидат економічних наук, спеціально для УП