Рятівна демократія
Сьогодні багато хто в Україні вказує на її слабкі сторони. Тут і корупція, і економічні та соціальні негаразди, зубожіння населення, виїзд українців за кордон на заробітки, нав'язаний розкол країни і багато чого іншого.
Але мало хто говорить про сильні сторони України. У першу чергу - про демократію. З підручників політології та ЗМІ знаємо, що демократія - це три незалежні гілки влади, правова держава, громадянське суспільство, свобода слова, віросповідання, свобода вибору, і багато інших свобод. Якою має бути демократія знає чи не кожний український громадянин.
Будь-хто з нас розуміє, що демократія може мати різні форми. Втім, важливі не так форма як зміст - є демократія і свобода в країні, чи нема.
Нещодавно російський прем'єр-міністр Володимир Путін висловився з приводу демократії таким чином: "...Вы можете мне сказать, что такое "западная модель демократии"? Мне один французский политик как-то говорил: на выборах в США - в Сенат, в Конгресс, тем болем, на президентских выборах - без мешка денег делать нечего, бесполезно выходить.
В чем демократия? Демократия кого? Тех, у кого много денег? Вот в США - президентская республика, в Великобритании - монархия. Это все элементы демократии. Какой? Нет единой "западной демократии". Ее не существует.
...Мой хороший приятель - Тони Блэр. Его партия победила на выборах и победила под его лидерством... Потом по внутрипартийным соображениям лейбористы решили, что Блэр должен уйти. Его место тут же занял господин Браун и автоматически стал премьером, первым лицом государства. Без выборов. Это что? Демократия? Да, это демократия. Вот такая - хорошая или плохая, какая есть.
Я очень много дискутировал с американскими коллегами. И говорил: как же так получается, что у вас большинство населения проголосовало за одного человека, а президентом стал другой? В силу системы выборщиков. На что американцы мне ответили: вы туда не лезьте, мы к этому привыкли, так и будет. Мы не лезем. Так почему вы считаете, что вы можете лезть к нам? Мы сами разберемся, что нам делать".
Як на мене, найкращі слова Володимиром Путіним були висловлені останніми реченнями. Бо те саме ми можемо сказати тим російськопідданим "добродіям", які намагаються вчити як нам українцям жити.
Останнім часом таких повчань побільшало, ось декілька з них.
Заступник генерального директора Всеросійської державної телерадіокомпанії Дмитро Кисельов дозволив собі такий вислів: "Україна і Росія - це приклад розділеного народу, як, скажімо, Східна і Західна Німеччина, Південна і Північна Корея. Я вважаю, що ми один народ і в нас спільні національні інтереси. Можна говорити про інтереси правого і лівого вуха або правої і лівої руки, але вони доповнюють і балансують нормальний організм".
Після такого звороту у мене до пана Кисельова тільки одне запитання: чи одягне він українські шаровари?
Старий "друг" України Лужков заговорив про таке: "...если этот конгломерат стран России, Украины, Беларуси и Казахстана сформирует единое экономическое пространство, при условии полной независимости, если это будет единый союз, то это экономическое пространство будет лучше работать, чем даже пространство Евросоюза, потому что ЕС не имеет (природных) ресурсов".
У Радянському Союзі було багато і природних, і людських ресурсів... І чого там тільки не було... Але де він?
Михайло Швидкой на четвертому міжнародному фестивалі "Велике російське слово" у Криму сказав, що російська культура жодною мірою не ворожа українській.
І тут же мовив: "період державної русофобії пішов у минуле разом з Віктором Ющенком і його командою (і, будемо сподіватися, назавжди), попередня українська влада зробила чимало для того, щоб відбулися системні зміни - перш за все, у сфері освіти й культури, які офіційно витіснили російську мову в свого роду територіальні резервації.
Можливість отримання вищої освіти тільки українською мовою, скорочення кількості шкіл з викладанням російською, так само як і російських дитячих садків, обов'язковий переклад українською мовою усіх кінофільмів, що виробляються в СНД, - все це зберігається донині".
Українців у Росії приблизно стільки, скільки росіян в Україні, то чому ж Михайло Швидкой не печеться про те, що, влада Росії почала репресії проти української діаспори? Чому в РФ немає жодної української школи, дитячого садка, чому немає українського телебачення, газет і інших засобів масової інформації та ще багато чого такого що мають росіяни в Україні?
Чому державна російська українофобія набрала більших розмірів аніж була ще десять років тому, і не йде в минуле?
Усі ці антиукраїнські випади і риторика мають системний ланцюжок зневаги до українського народу. Щось не чутно щоб українці "лізли" у справи російської держави, видумували маразматичні теорії про те, що українці і росіяни один народ, чи, тим більше, поспішали у якісь союзи з РФ.
Українці хочуть співпрацювати з Росією як рівні з рівними, як дружні сусіди, як дві демократичні держави. Чомусь представники російської влади не розказують сусідам китайцям чи прибалтійським країнам в які союзи їм треба вступати тощо.
Напевно наша проблема у слабкості сучасної української влади. І якщо Швидкой констатує, що багато чого досі зберігається від попередньої влади, то тут дві причини: не встигли заборонити, або не стали ще на коліна перед "старшим братом".
Але якщо під диктовку Кирила на сесії Київської міської ради регіонали і перелякані депутати від блоку Черновецького "протягнуть" рішення за перейменування вулиці Мазепи на Лаврську, то у багатьох виникнуть сумніви, що вони ще не на колінах перед Москвою і Кирилом.
Скептичне ставлення Володимира Путіна щодо демократії зрозуміле, в Росії демократія керована. У Великобританії виборці голосували за ідеологічну партію, у даному випадку - лейбористську, а не за її лідера Тоні Блера. А обрана народом партія може замінити лідера коли захоче, якщо він не виправдав надій нації.
Народ, обравши політичну силу, делегує їй повноваження замінювати лідера партії і за законом керівника держави. Але якщо у цієї політичної сили не буде достойної заміни лідера і сама партія погано виконує обіцянки, то народ на наступних виборах цій політичні силі висловить недовіру, обере іншу. Від того Великобританія не стане слабшою, а навпаки.
У Росії виборці ж голосують за лідера, а не за партію.
Якби в Україні не було демократії, від неї залишилася б тільки територія і населення, більшість якого було б просто рабами і гарматним м'ясом для російської імперії.
Саме демократія є непробивною стіною для так званих російських агітаторів і пропагандистів, саме за умов демократії кується українська національна ідея, свобода слова. Саме у демократичній країні можливі чесні вибори і зміна влади.
Українці демонстрували це протягом двадцяти років, демонструватимуть і надалі. Якщо представники Партії регіонів, які є при владі, не зможуть випростатися перед північним сусідом, до влади прийдуть інші політичні сили. Сили, для яких демократія, українська ідея і людська гідність перш за все.
Україна є і буде! Слава Україні!
Юрій Сидоренко, для УП
