Семантика української політики
"Споконвіку було Слово..."
Ів. 1:1
У політиці майже все так, як у Євангелії. Слова важливіші за все, навіть за кількість приватизованих підприємств.
Побутує навіть думка, що перемагає той, хто може нав'язати більшій кількості людей свою інтерпретацію дійсності, незалежно від самої дійсності. Недарма ж радянська влада вкладалася в пропаганду комунізму своїм громадянам не менше ніж у колективізацію та репресії.
Переможна хода постмодернізму наприкінці ХХ - початку ХХІ століття зруйнувала віру в ідеологію та Форд-Тейлерівську систему виробництва. Натомість породила віру в карнавал та глобальні корпорації.
Й, справді, жодна ідеологія - від комунізму до націоналізму - навряд чи зможе мобілізувати й половину колишнього помаранчевого електорату. Для цього необхідний новий карнавал, із ще більш яскравими фарбами та дивовижнішими гаслами.
Багато розумних людей наприкінці ХХ століття, такі як Бел, Фукуяма, говорять нам про те, що ідеологія померла. Подібно до того як у ХІХ столітті декларували смерть Бога.
Може й, справді, померла. Але вона померла по-сучасному. Від ідеології залишилася форма, риторика, текст передвиборчої програми - але не поведінка адепта.
Націоналізм, комунізм, соціалізм, лібералізм та ще кіпа "ізмів" - живуть в екрані телевізора та на стрічці новин інформагентств. Але - не в сусідній квартирі.
Однією із причин успіху більшовиків є прекрасно організована пропаганда.
Однією із причин розпаду СРСР є неможливість подальшого стримування "негативної" інформації, що стало вкрай складно робити в умовах офіційної політики гласності та нового мислення.
Попри мої симпатії до антиглобаліста та модерніста Лукашенка, він навряд чи зможе втримати владу, якщо не перетвориться на постмодерністського диктатора. Не треба придушувати опозицію. Треба створювати десятки, а краще сотні, опозицій різноманітного напрямку!
Щоб люди, які не померли від "недоїдання", були добиті "переїданням".
Помаранчеві так часто кричали на Януковича образливе слово "бандит", що він став президентом. Краще б дали йому спокій. Адже він і сам може подбати про свій антирейтинг.
Аналогічно з Юлією Володимирівною. Не розумію, для чого синьо-білі газети та телеканали так часто говорять словами колишнього президента: "воровка"? Якщо так піде й далі, то скоро це слово змінить своє значення, і стане компліментом. Краще б не заважали їй грати роль неконструктивної, нервозної критиканки та просто "злої мачухи", яка сама поїдає своє електоральне ядро.
Багато надій покладають на свободу слова та журналістів.
Але той, хто хоча б один раз прямо чи опосередковано працював на якогось політика, більше не вірить у незалежну журналістику.
Той, хто хоча б раз порівнював новини на таких каналах, як "Інтер" та "ІCTV", або "Сіті" та "Київ" - не вірить в існування об'єктивно телебачення, та не вірить жодному українському політику. До речі, той, хто порівнював НТВ та РТР, також не вірить, хоч і не може знайти 5 відмінностей.
І всі в глибині душі знають, що "незалежних журналістів" не буває. Тому ніхто особливо не плаче над долею 5 каналу, окрім власника та його робітників.
Часто, за допомогою тих самих журналістів, політики утворюють для себе й для своїх ворогів якісь уявні групи за принципом бінарної опозиції.
Наприклад, є люди, які чомусь називають себе "демократичний табір", "демократичні сили". Якщо я їх правильно розумію, то вони протистоять людям, які чомусь люблять асоціюватись зі словами "порядок", "стабільність".
На перший погляд це звучить по-дивному. Але варто 101 раз почути й сам повіриш, що в Україні існують демократичні сили, які борються із прихильниками стабільності та порядку.
Як колись казав Ніцше: "набагато більше значення має назва речі, ніж сама річ. А те, що є лише образом, в кінці кінців стає сутністю, і діє як сутність".
Десь я вичитав, що для того, аби перемогти на виборах, треба забезпечити домінування свого дискурсу - із притаманними йому мовними практиками, необхідними для розуміння тексту та комунікації, установок та цілей, а також умовами вироблення й сприйняття будь-якого повідомлення.
"Нічого нема поза текстом", - вчить нашу еліту Жак Деріда. "А автор?", - вчить український народ Лев Гумільов.
Еліта не може модернізувати економіку та армію, то й акцентується на темі обговорення реформ, інтеграції в ЄС та НАТО - це дозволяє нічого не робити.
Був колись такий пушкар Наполеон. Одного разу він потрапив на гауптвахту, і написав там свій Цивільний кодекс. Потім йому пощастило змінити професію, хоч любов до артилерії він зберіг на все життя, і запровадити свій Кодекс за один місяць. Його Кодекс став взірцем. Й донині всі тільки займаються компіляцію та перекладами із французької.
В Україні ж багато юристів, які 20 років дискутують про необхідність реформ і жодного разу не були на гауптвахті.
За допомогою нав'язування дискурсу можна нав'язати й оцінки.
Наприклад, одна й та сама соціальна роль людини - власник засобів виробництва - може мати різне значення, в залежності від пануючого дискурсу. У марксизмі-ленінізмі - буржуй, експлуататор та спекулянт, у лібералізмі - поважна людина, роботодавець та бізнесмен. Дискурс Троєщини змушує називати гомосексуаліста педерастом, тоді як дискурс італійського модельного бізнесу - гламурним модельєром геєм.
Сучасна перенасиченість інформацією створює нові якості для функціонування суспільства.
Колись у моді були диспути. Тоді здавалося, що вся історія людства залежала від того, хто ж у ньому переможе.
Приміром, на Нікейському соборі, александрійський єпископ Олександр зійшовся з Арієм. Як наслідок - ми тепер віримо в Трійцю.
Нині в мейнстрімі не диспути, а мовні ігри.
Ніби, по суті, нічого не змінилося, але різниця є. Про Нікейський собор ми пам'ятаємо й до цього часу. А хто пам'ятає політичне ток-шоу минулого року?..
І в той же час, саме ці політичні ток-шоу впливають на суспільство.
Вони "ніщо і все", як казав курд ісламіст Саладін про Єрусалим. Або "інформації більше, а смислу менше", як казав француз постмодерніст Жан Бодріяр, пишучи свої незбагненні тексти.
P.S. Не звертайте уваги на орфографічні помилки - автор планує стати президентом України.
Олександр Куриленко, спеціально для УП
