Сучасні світові процеси і лівий рух в Україні
Без сумніву, Україна не живе в замкненому просторі. Якщо в 90-тих та на початку третього тисячоліття Україна перебувала між двома потужними геополітичними центрами - США і Росією із домінуванням перших, то нині ситуація дещо змінилась.
За часів правління республіканців у США ставлення до України визначалося як до "підребер‘я" Росії (вислів радника президента США, совєтолога Збігнєва Бзежинського). Тобто відпрацьовувалася версія послаблення Росії, в тому числі, і через Україну.
Політичні сили в Україні, які сповідували Євроатлантичну інтеграцію, отримували з боку США і союзників в Європі відчутну допомогу як у фінансовому так і медійному просторі. За потреби на країну чинився зовнішній політичний і економічний тиск.
Згадаймо підтримку ззовні акції "Україна без Кучми", касетний скандал, тему "Кольчуг", і, зрештою, помаранчевої революції.
Антикучмівські настрої, бідність і убогість українців були вдало використані в 2004-2005 роках, коли до влади прийшла команда Ющенка. Хоча ніколи б не було Майдану, навіть і при підтримці Заходу, якби олігархічна влада не "заїлась", як кажуть в народі, по самі вуха.
Але життя йде. Величезна фінансова криза струсила США, Європу і весь світ, і, звичайно, Україну. Суспільство побачило, що фінансові піраміди, могутність зеленого долара - фікція. Неоліберальна, ринкова модель розвитку світу потерпіла крах.
Поряд із цим до влади у США прийшли демократи на чолі з соціально-орієнтованим Бараком Обамою, якого в Америці називають євросоціалістом.
Уряд Обами бачить, що конкуренти в особі Китаю, Євросоюзу, країни БРіК наступають на п‘яти Америці. Росія із ворога №1 поступово переходить в розряд союзників, особливо щодо обмеження китайської експансії.
Попередня стратегія послаблення, обмеження розвитку Росії відійшла на другий план. Тому і почала тріщати Балто-Чорноморська дуга (Країни Балтії, Польща, Україна, Грузія), як засіб стримування Росії.
Стає зрозумілим, чому була така поміркована позиція Генсека НАТО Расмунсена, державного департаменту США на Харківські домовленості.
Згідно із новим політичним розкладом супердержави дещо змінили свої зони впливу. Росія мусить призупинити рух до Латинської Америки, зокрема в питанні підтримки Венесуели. Натомість США розв‘язали руки Росії стосовно впливу на країни СНД.
Наслідки цього бачимо на прикладі Киргизстану, який колись горнувся до США. Характерними на цьому тлі є події в Польщі, де змагаються на президентських виборах головні політичні сили, одні з яких орієнтовані на співпрацю із США, інші на Росію і Європу.
Наше ставлення до діючої влади і опозиції
Данні політичні реалії не можуть не впливати на розстановку політичних сил в Україні, в тому числі, і на ліві сили. Без сумніву, ми вітаємо потепління стосунків між Україною і Росією, країнами СНД. Проте мусимо в усіх справах чітко розділяти інтереси правителів, олігархічних угрупувань, які стоять за ними, і інтереси всього українського народу, як, до речі, і російського.
Ми розуміємо коли мова йде про корисну в цілому співпрацю в енергетичній, авіаційній та інших галузях, фінансово-банківській справі, то часто-густо йдеться про інтереси найперше крупного капіталу і не завжди про добробут людей.
Слід пам'ятати, хто реально нині при владі і в Україні, і в Росії - це представники великого капіталу.
Ліві сили в цих умовах не можуть сліпо підтримувати також дії правої опозиції на чолі з Леді Ю. Але коли вони говорять про те, кому в кишеню, перш за все, йдуть доходи від міжнародних угод, то з цим важко сперечатися. Хоча ми пам'ятаємо, що той же БЮТ донедавна робив те ж саме.
Нинішня ліберальна опозиція діє за принципом, а "баба Яга проти". Нещодавно Тимошенко на переговорах говорила із російським прем'єром про продовження перебування російського флоту в Севастополі, а сьогодні волає про загрозу національній безпеці, суверенітету.
Ця ситуація ще раз переконує нас у тому, що і влада, і опозиція мають одні цілі - отримання наддоходів і, звичайно, владу для цього. А дратівливі питання мови, ставлення до НАТО, ОУН-УПА, педалювання теми націоналізму, гра з пам'ятниками одіозним політикам - це для них певне прикриття, ширма, за якими криються реальні інтереси і амбіції.
Соціально-економічна ситуація в країні
Внаслідок популістичних дій уряду Тимошенко економіка України відкинута на 4 роки назад, впритул наблизилась до ситуації, аналогічній в Греції - реальний ВВП опустився до рівня 2005 року.
Державний бюджет 2009 року фактично був недовиконаний на 104 мільярди гривень. При цьому державний борг зріс за рік на 127,5 мільярдів і складає 317 мільярдів гривень, або 34,6% ВВП.
Заради справедливості слід зазначити, що нинішній уряд, правляча коаліція намагаються врятувати ситуацію. Постійно наголошується на соціальному характері реформ, підвищенні соціальних стандартів, доведення мінімальних зарплат і пенсій до рівня прожиткового мінімуму.
За розрахунками фахівців, до речі, він мусить бути на кінець 2010 року на рівні 1635 гривень, а в бюджеті закладена сума майже вдвічі менша - 875 гривень.
Нас турбує і те, що уряд вперше взяв собі право змінювати законодавчі акти щодо соціальних виплат, вручну регулювати показники бюджету.
Передчуття тривоги викликає норма пункту 5 Перехідних положень Бюджету щодо запровадження соціальних карток для пільгових категорій населення.
Характерно, що через бюджет правляча коаліція планує перерозподілити лише близько 31% ВВП. Це на 10-15% менше, ніж в Європейських країнах. Податковий тягар буде спрямований на людей найманої праці, дрібний і середній бізнес.
Не суттєвою є підтримка аграрного сектору. Не буде виконана стаття 57 закону про освіту. Попри введення доплат за стаж і лікувальних, низькою, в межах 1500-1800 гривень, залишиться зарплата лікарів, ще меншою - працівників культури.
Не будуть фінансуватись багато державних програм, в тому числі, і в освіті, медицині, науці. Втричі менше, ніж передбачено законом, отримають діти війни.
Проголошена інвестиційно-інноваційна модель розвитку торкнеться в основному великих виробників експортно-орієнтованих галузей, керівники яких близькі до правлячої партії.
Ні миру ні війни!
Формально наша партія підтримала діючу владу через договір Блоку лівих і лівоцентристських сил із президентом України. Проте реальних ефективних кроків щодо виконання цього договору ми, на жаль, не бачимо.
Нині стосунки із владою можна охарактеризувати словами Лева Троцького: "Ні миру, ні війни!".
Тож ми змушені певний час зробити витримку, аналізуючи дії влади, конструктивно критикувати їх, вносячи свої пропозиції. За нашими прогнозами, до кінця року правляча партія змушена буде корегувати свою політику, шукати більшу політичну підтримку у громадськості, в тому числі і лівих сил, позапарламентських партій.
До цього її буде змушувати економічна ситуація, наростаюча критика з боку правих, людське незадоволення.
Вважаємо, що влада мусить зупинити смакування своєї перемоги і братися до об‘єднання всіх здорових сил суспільства. Адже перегнути всіх через коліно не вдасться. Ми готові до діалогу і співпраці. Партія "Справедливість" пропонує владі, суспільству започаткувати суспільний діалог всіх політичних сил щодо шляхів подолання кризи.
В кожному регіоні - селі, місті, області.
За стіл перемовин повинні сісти всі - і влада, і політики, і опозиція, і громадськість, а також просто авторитетні люди краю.
Якщо ж влада, попри наші спроби налагодити діалог і співпрацю, буде і в подальшому ігнорувати нас, як це ми вже не один раз бачили в Запоріжжі, Херсоні, Тернополі, Дніпропетровську, ми змушені будемо закликати своїх однодумців до формування лівої опозиції.
В разі повернення в діях влади до форм і методів епохи "кучмізму", ми змушені будемо критично переосмислити свою діяльність і долучатись до загальнодемократичного руху опору.
Але я думаю, що всі ці сценарії будуть реалізовуватись лише після ретельного аналізу, партійної дискусії і колегіального прийняття рішення. Хотілося, щоб сили і енергія лівих сил витрачались на розбудову країни, а не на виснажливу боротьбу.
Стан і перспективи лівих сил в Україні
Після створення Блоку лівих і лівоцентристських сил пройшло більше півроку. Життя в цілому підтвердило вірність цього кроку. Проте нині діяльність об‘єднаних лівих є дещо незрозумілою.
Після президентських виборів наша співпраця зневоднилась, стала менш інтенсивною. У наших партійців склалося враження, що дехто з союзників отримав те, чого хотів, і їхній інтерес до співпраці тихо згасає.
Підтвердженням цього є те, що в багатьох місцях до сих пір не заключені міжпартійні договори про співпрацю, відсутня консолідація лівих сил. Наші прихильники, прості члени всіх лівих партій, не погоджуються з цим, хочуть активної спільної роботи.
Не скоординованою є теоретична, ідеологічна діяльність, не створені спільні політичні майданчики, політклуби, не відчутна протестна робота, спрямована на захист трудових прав громадян.
Експерти констатують, що криза в лівому русі України не тільки не подолана, а вона ще й далі триває. Частина лівих партій, на тлі тотального зубожіння населення, чомусь вважають головними завданнями лише боротьбу із націоналізмом і націонал-фашизмом в Україні.
Звідси складається таке враження, що якщо 9 травня Україна відсвяткувала День Перемоги під червоними стягами, дещо поліпшились стосунки з Росією, то для простих людей та для лівих сил вже всі проблеми вирішено.
Ми, без сумніву, завжди відстоювали принципи добросусідства із Росією, не словом, а ділом налагоджували їх, ми за чесне відтворення історичних подій, особливо періоду Великої Вітчизняної війни. Ми проти націоналізму, націонал-фашизму у будь-яких проявах! Це наше світоглядне переконання.
Але обмежуватись лише боротьбою із цими явищами, цими важливими напрямками діяльності ліві сили не можуть!
Чи задумувався читач, чому в Україні, коли тебе запитують як ти ставишся до Росії і мови, історичного минулого, то після ствердних відповідей тобі скажуть - а ти лівий!
Ось як поверхнево люди розуміють поняття "ліві сили". Де ж тоді реалізація програмних принципів справедливості, рівності, солідарності людей праці? Що ж виходить, що для декого із лівих мільярдер зі Сходу набагато ближчий, ніж робітник чи лікар із Рівного чи Хмельницька?
До речі, Компартія Китаю на своєму з‘їзді в 2002 році схвалила концепцію єдиної китайської нації і поставила завдання "підйому і запровадження національного духу". Комуністи Росії серед своїх головних пріоритетів бачать народовладдя і державність, активно використовують патріотизм в своїй діяльності.
Думаю, що ліві сили в Україні не виправдано віддають на відкуп націонал-радикалам теми національно-визвольного руху під проводом Богдана Хмельницького, замовчується те, що і перший український уряд УНР був соціалістичним, а ліва ідея взагалі в Україні першою з‘явилась на Заході країни.
Українські ліві сили мусять опиратись на своє історичне минуле, адже і Іван Франко, і Леся Українка, і Михайло Грушевський, і Володимир Винниченко дуже близькі нам по духу.
Біда лівих сил в тому, що вони піддалися на нав‘язаний країні олігархами і їх політичними партіями сценарій розділу України на дві частини - Схід і Захід. Вони штучно ділять Україну, завойовуючи кожен свій електорат, а лівих витісняють геть.
Ліві сили не асоціюються у багатьох людей з тими, хто відстоює конституційні права, справедливість, інтереси середнього класу, борються із експлуатацією людини людиною, бідністю, вимиранням українського народу.
Я не знаю, що ми скажемо людям, коли незабаром буде реалізовуватись урядова Концепція приватизації, де передбачається розпродаж всія і всих! Мова йде про Укрзалізницю, тепло- і гідроенергетику, "Укртелеком", Одеський припортовий завод і так далі.
Лівим силам слід займати тверді позиції у відповідності із програмними принципами, від яких відступати зась. Співпрацювати із владою звичайно можливо. Але не можна поступатись принципами.
Експерти критикують лівих за те, що ми слабо працюємо із профспілками, природозахисними, екологічними організаціями, не підтримуємо трудові колективи в захисті їхніх прав, не готуємо людей, які здатні проводити акції протесту, захистити юридично права найманих працівників, дрібного й середнього бізнесу, тим більше, що зараз спостерігається черговий переділ сфер впливу, майна, ринків збуту.
Найближчим часом мусять активізуватись процеси самовизначення лівих і лівоцентристських сил, повернення їм ролі справжніх захисників прав людей.
Ми повинні показати суспільству реальну програму відродження України, подолання бідності, формування потужного середнього класу, зупинення вимирання, відродження їх моральності і духовності.
Вчені партії "Справедливість" вже підготували такі документи - це "Стратегеми справедливості", програма "Справедлива Україна", тощо. На часі створення потужної Аналітичної Ради лівих сил, яка б стала фактичним прообразом Уряду лівих і лівоцентристів.
Цей уряд пропонував би свої шляхи розвитку суспільства, розробляв би конкретні програми, закони, тощо.
Мова йде про запровадження гуманітарної експертизи в державі, економічну програму лівих, народні підприємства і кооперативи, де робітник є одночасно і власником, і бере участь в управлінні підприємством. Аналогічні регіональні аналітичні ради мусять бути створені і в областях, містах, АР Крим.
На жаль, у багатьох громадян України склався стереотип, що ліві можуть тільки протестувати, а для декого з них статус опозиції є метою. Наша ж мета повинна бути іншою - побудова в Україні справедливого, демократичного, високо розвинутого суспільства знань, ймення якому - новий соціалізм.
Про майбутні місцеві вибори і не тільки
Звичайно, Конституцію ніяк не обійдеш. Але проводити вибори до місцевих рад за сценарієм влади було б не зовсім правильно.
Щодо запропонованих Регіонами термінів виборів 31 жовтня, то тут тривожним є те, що територіальні та дільничні комісії слід сформувати вже до 25 липня, а це розпал відпусток.
Всі партії, крім владної, не зможуть підібрати більше 30 тисяч членів виборчих комісій в цей час. Тому вибори доцільніше проводити хоча б в кінці листопада.
Можна погодитись із змішаною системою виборів до обласних і районних рад. На нашу думку, цей крок дозволить прийти у Ради компетентним, діловим людям, приблизить депутатів до людських проблем, дещо знизить напругу при формуванні партійних виборчих списків.
Парламенту не слід погоджуватись із пропозицією Регіонів щодо відмови від участі у виборах виборчим блокам. Формування міжпартійних виборчих блоків - це органічний шлях до укрупнення політичних сил, близьких по своїм цілям і програмам.
З дрібнотравчатістю, багатопартійністю слід боротись не знищенням партій, а йти шляхом їх укрупнення. Не потрібно бути провидцем, що наступною пропозицією щодо зміни виборчого законодавства збоку влади стане підвищення прохідного бар‘єру до 5-7%. І тому депутатам від БЮТ, КПУ, НУНСу, Блоку Литвина при голосуванні за новий виборчий закон про це слід не забувати.
Категорично слід відкинути завеликі розміри грошових застав для учасників виборів. Якщо йти за логікою авторів нового закону про місцеві вибори, то в радах вчителеві, лікареві, робітнику, пенсіонеру, студенту робити нічого. Це крок назад на кілька століть, коли, наприклад, в Шотландії до виборів допускали тих, у кого було не менше кількох сотень овець.
Для України вкрай було б вигідно, якби у фіналі всіх виборчих змагань змагались не праві з правими, а праві і ліві сили. Тоді буде досягатись певний баланс інтересів громадян, враховуватись потреби як бізнесу, так і людей найманої праці, молоді, ветеранів.
Сьогодні в Україні, де факто, вимальовується двох (трьох) партійна модель, де основні дійові особи - представники ліберального напрямку розвитку суспільства. Такий алгоритм розвитку держави не сприяє появі потужного середнього класу, становленню соціально-справедливого громадянського суспільства.
Така ситуація змушує ліві і лівоцентристські сили в Україні динамічно оновлюватись, повернутись обличчям до проблем людей, бути ближчими до суспільства, відходити від застарілих політичних догм, ставати сучасними прогресивними силами.
Станіслав Ніколаєнко, голова Ради партії "Справедливість", для УП
