Невід'ємна складова конструктивних пропозицій

Приємно читати стільки гарних слів на офіційному сайті президента, навіть і англійською, про те, що "критика з боку опонентів є невід'ємною складовою демократичного суспільства" й що президент чекає на конструктивні пропозиції.

З гарними словами все ясно. Але ж як визначити конструктивність пропозицій, яких елементарно не дають почути?

У демократичному суспільстві громадяни збираються там, де їх почують, а не "в якому-небудь великому полі на околиці Києва", як того бажає міністр внутрішніх справ. 11 травня багатьом українцям із різних областей перешкодили реалізувати своє право брати участь в акції протесту в Києві. ДАІ так чи інакше їх не пропустила до Києва. У різних регіонах перевізникам дали зрозуміти, що ризикують залишитися без ліцензії, якщо перевезуть активістів. Машини на дорогах зупиняли працівники ДАІ, та й виникали клопоти із квитками на поїзди.

А почути про це напередодні мітингу змогли лише глядачі СТБ. Хоча важко собі уявити демократичну країну, де в усіх ЗМІ подібна історія не набрала би величезного розголосу.

А за словами Віталія Гайдукевича "1+1 двічі "продинамив" цю тему, хоча журналісти пропонували її редакторам. Але - яка схема ньюзруму? Журналіст приходить і каже, що він має тему, що є повідомлення про велику кількість машин на дорогах, яких зупиняють працівники ДАІ. Але головний редактор каже: "ні, це не має змісту".

Працівники ДАІ вдавалися до однакових прийомів по всій країні, що дозволяє виключати будь-які версії про творчі ініціативи окремих ненависників опозиції.

Й змушує поставити інші запитання. Адже працівники департаменту ДАІ МВС перешкодили громадянам висловити ту саму "невід'ємну складову демократичного суспільства". Себто, своє ставлення до дій влади, водночас порушуючи цілу низку конституційних прав.

Виходить, як громадян, так і міжнародну спільноту вводили в оману щодо мітингу 11 травня, оскільки багатьох бажаючих приїхати не допустили працівники МВС.

А телеканали приховали цю важливу інформацію.

Інформація, до речі, має цікавити всіх іноземних гостей та потенційних інвесторів із демократичних країн. З двох причин.

По-перше, вони вважають, що ДАІ має дбати про безпеку на дорогах, а не виконувати політичні завдання. А по-друге, вони чудово розуміють, що будь-які правоохоронці, які сьогодні виконують одне замовлення, завтра можуть виконати інше проти їхніх інтересів.

Критика, дійсно, є невід'ємною складовою демократичного суспільства, так само як і поділ влад. І дуже важко позбутися враження, що деякі високопосадовці мають суттєві труднощі з розумінням своїх повноважень у сучасній, нерадянській Україні.

Про втручання СБУ в діяльність Нацради вже відомо за межами України. Тепер про інший аспект діяльності спецслужб говорять у багатьох країнах, і майже всі відзначають украй тривожну аналогію, як із нинішньою ФСБ Росії, так і з КДБ.

Слід зазначити, що вже давно скаржаться студенти в Закарпатті та інших регіонах, що на них здійснюють тиск. Наразі проводять тільки "профілактичні бесіди" у деканатах, але з погрозами відрахувань, якщо студенти не відмовляться від акцій протесту.

Студенти теж, виявляється, не розуміють, що таке конструктивна опозиція. Але змушені розуміти, чим ризикують внаслідок своєї громадської позиції. І деякі вже вирішили її не виявляти публічно.

Чи маємо припускати, що деякі декани надто буквально сприймали критику неконструктивної опозиції? На жаль, ні.

18 травня до ректора Українського католицького університету у Львові, отця доктора Бориса Гудзяка завітав співробітник СБУ. Він "повідомив про те, що деякі політичні партії планують протести та демонстрації з приводу суперечливої, а в деяких випадках обурливої, політики нової української влади. Студенти будуть задіяні в цих протестах. Існує небезпека, що деякі із цих акцій можуть супроводжуватися провокаціями.

Він ствердив, що студенти, звичайно, мають право протестувати. Однак адміністрація університету повинна їх застерегти, що ті, хто візьме участь у будь-якій протиправній діяльності, будуть притягнуті до відповідальності перед законом. Протиправна діяльність включає в себе не тільки акти насильства, а й, наприклад, пікети, що блокують доступ до робочих місць урядових службовців, або будь-які інші протести, не санкціоновані владою"

Знову маємо слова з ознакою лукавства.

З одного боку, усе гаразд, і право протестувати визнано. З іншого - блокування доступу розумітимуть як заманеться. Та й що значить "санкціоновані владою", коли пікетувальники мають тільки повідомити про заплановане зібрання?

Співробітник СБУ попросив Бориса Гудзяка підписати лист, який він потім забере із собою, не залишаючи навіть копію. Ректор УКУ відмовився, чим зовсім спантеличив СБУшника.

Треба припустити, що інші ректори менше клопотів справили.

Не можна не погодитися з Мирославом Мариновичем, віце-ректором УКУ й колишнім політв'язнем, що отець Борис Гудзяк створив дуже важливий прецедент.

Жодного прецеденту, звісно, не знайдемо в тому, що влада намагається тиснути як на керівництво університету, так і на студентів. Нового мало й в інших ознаках повернення старих порядків.

Маринович має рацію - пора розлучатися с подібними реліктами тоталітарної епохи. Вони нічого спільного не мають ані зі словами про відданість демократичним цінностям, ані з реальною плюралістичною демократією.

За радянських часів утовкмачували думку, що ті, хто критикують державу, їй шкодять, та й фактично є зрадниками. Робили все, щоб приховувати дійсний стан справ у державі. Розправлятися з тими, хто не хотів мовчати.

Минули ті часи.

Шкодять Україні ті, хто мають власних громадян за лохів і намагаються їх усіляко обдурювати та контролювати.

Адже в демократичному суспільстві саме громадськість, а не політики, має визначати, хто пропонує конструктивні конкурентоспроможні проекти, а хто - порожні слова.

Галя Койнаш, спеціально для УП