Конституційна реформа: змін не уникнути, тому потрібно на них впливати
Українська політична система перебуває в стані перманентної кризи. І це вже чомусь сприймається як нормальне явище.
Причини цього різні.
Деякою мірою праві ті, хто звинувачує у всьому особовий склад вітчизняного політикуму. Мають рацію й ті, хто вважає, що "українське суспільство не доросло до демократії". Можна знайти ще безліч інших суб'єктивних причин, дуже правильних і обґрунтованих.
Разом усе це узагальнюється однією фразою: невідповідність базових правових норм ціннісним орієнтирам та стандартам поведінки громадян України.
Сталося це через те, що наша Конституція виникла аж ніяк не в результаті суспільного договору. Вона писалася швидше в якості стратегії демократичної трансформації, а не методики вирішення існуючих соціально-політичних протиріч і підтримання в державі необхідного рівня справедливості.
Це не дивно.
Адже на момент прийняття Конституції в 1996 році українське суспільство мало дуже незначний досвід життя, формування влади та вирішення конфліктів в умовах політичної демократії. А поняття справедливості сприймалося у вузькому соціалістичному трактуванні.
Творці Конституції радше дивилися на записні ідеали демократичної правової соціальної держави, а не на потреби і особливості посттоталітарного суспільства, у якому не завжди приживаються класичні зразки західної демократії.
Станом на сьогодні в Україні відбулася ціла серія президентських і парламентських виборів. Було застосовано різні виборчі системи та моделі розподілу повноважень між головою держави та виконавчою гілкою влади. Кілька разів обмінялися місцями влада та опозиція...
У результаті накопичилася величезна кількість емпіричних даних про особливості українського суспільства. І їх необхідно врахувати при підготовці нової редакції Основного закону.
Значна частина цих даних була наявна вже в 2004 році, коли готувалася остання конституційна реформа.
Проте, ключові постаті, які мали вплив на формулювання норм нової редакції Конституції, нехтували всезагально прийнятними справедливими правилами гри на користь здобуття більш вигідного владного становища для себе. Розрахунок був простий. Вони сподівалися, що їм вдасться тривалий час користатися з повноважень, яких нова Конституція надасть посадам, які вони на той час утримували, або мали найбільші шанси обійняти.
У цьому контексті дуже промовистою є зміна поглядів, наприклад, Віктора Ющенка й Віктора Януковича на оптимальний обсяг президентських повноважень у залежності від того, чи обіймають вони цю посаду...
Кількаразовий перехід політичних лідерів із влади в опозицію й навпаки - чітко зафіксував, що в Україні неможливо сконцентрувати "під себе" всі владні повноваження, і користатися з них більш-менш тривалий проміжок часу. Дуже скоро цей "скарб" із фактично необмежених можливостей зловживати владою - опиняється в руках конкурентів. Зі всіма наслідками, що випливають із цього.
Незважаючи на це, українським політичним лідерам дуже складно розставатися з ілюзією можливості тривалого владарювання.
Виходячи із цього, проголошена Віктором Януковичем чергова спроба переписати Конституцію також, швидше за все, має на меті закріплення максимального обсягу повноважень за посадою, яку він нещодавно обійняв, і яку збирається утримувати щонайменше два терміни.
Немає сумніву, що політичні конкуренти діючого президента скористаються можливістю, і запропонують свої варіанти змін до Конституції.
Наприклад, цілком може бути запропоновано більш однозначно прописати в Основному законі норму щодо формування парламентської коаліції фракціями, а не окремими депутатами й делегітимізувати теперішню урядову коаліцію.
Проте, Конституція - це комплекс базових правил гри. І встановлення їх на користь будь-якої особи, чи в результаті торжища за принципом "візьміть собі міністерства, а мені нехай залишаться губернатори" - неодмінно призведе до патологій у суспільному житті. Як при формуванні влади, так і при її здійсненні та якості.
В Україні в цьому переконувати, думаю, сьогодні нікого вже не потрібно.
Навіть та відносна стабільність, що встановилася із приходом на Банкову нової команди й формуванням "коаліції тушок", - тимчасова. Оскільки вже незабаром, після парламентських виборів, більш ніж імовірне поновлення протистояння між президентом та урядовою коаліцією.
Таким чином, вітчизняна політична криза закладена в системі влади, прописаній у Конституції. Вона має бути зміненою.
Але від ключових політичних фігур годі сподіватися прийняття нових справедливих правил гри. І виглядає так, що не існує виходу із зачарованого кола "влада" - "нові правила гри" - "ще більше влади".
Разом із тим, ніхто не заважає українським громадським організаціям, підприємцям, найманим працівникам, академічному середовищу спільно витворити власний проект Конституції. Такої, що відповідає інтересам усього суспільства, а не окремих політичних сил. Сучасні засоби комунікації дозволяють це зробити. І зібрати необхідні підписи для проведення референдуму щодо прийняття такого проекту Конституції - значно легше, ніж навіть 10 років тому.
Якщо, незважаючи на всі технічні складності, подібний проект у нас буде втілено в життя, можна буде всерйоз говорити про те, що українська політична нація відбулася. А українська держава - це справжня республіка, тобто справа кожного з нас.
На завершення цієї статті буде доречним окреслити коло питань, щодо яких необхідна громадська дискусія, у разі, якщо проект народної Конституції почне реалізовуватися.
Українське суспільство повино дати собі обґрунтовані та чесні відповіді на наступні ключові питання:
- Як часто має відбуватися зміна або підтвердження повноважень владних команд в Україні?
- Скільки відсотків виборців має підтримати владну команду для того, щоб вона вважалася легітимною?
- Як забезпечити максимально точне волевиявлення громадян, яке відображає рівень підтримки як політичних сил, так і осіб, що їх представляють?
- Які правові механізми допоможуть забезпечити підзвітність влади громадянам у міжвиборчий період?
- Яким чином повинна формуватися в Україні виконавча влада?
- Які механізми дозволять забезпечити зростання якісного рівня політичної еліти України?
- У який спосіб в Україні буде захищено право меншості - політичної, мовної, національної тощо?
- Які функції й повноваження повинні мати органи місцевого самоврядування?
- Як оздоровити українську судову гілку влади?
Кожне із цих питань потребує глибокого аналізу вітчизняної практики, сміливих гіпотез, логічної довершеності та надлюдської об'єктивності. Коли відповіді будуть знайдені, їх необхідно перетворити в максимально точні юридичні формулювання. Такі, що не допускають жодних подвійних трактувань.
Адже людям не потрібні закони для того, щоб робити добрі вчинки. Закони пишуться для того, щоб запобігти злим справам.
Тому норми, що регулюють діяльність політиків та чиновників, з метою перестороги, мають бути сформульовані точніше, ніж ходить швейцарський годинник на зап'ясті українського корупціонера.
Сергій Кемський, Інститут політичних та економічних ризиків і перспектив, спеціально для УП
