Рашизм
Победим, наша сила несметна,
Гений Сталина в бой нас ведет.
Наша армия в битвах бессмертна,
Как бессмертен cоветский народ.
З інтернету
Тези цієї статті не є результатом моєї творчості. Усе вже було багато разів проговорено іншими авторами, і просто зібрано тут в одне ціле.
Рашизм - це ідеологія й практика правлячого режиму Російської Федерації, яка базується на ідеї зверхності "російських співвітчизників", їхньої "особливій цивілізаційній місії", антидемократизмі й неоколоніалізмі радянсько-імперського типу, використанні православ'я як моральної доктрини, та на геоекономічних інструментах, у першу чергу, енергоносіях.
Паралелі з нацизмом напрошуються самі собою. Обидва режими, мімікруючи й використовуючи слабкість світового порядку, витікаючи з бажання реваншу, граючи на конфліктах між гравцями-державами, змогли достатньо окріпнути й кинути виклик усьому світові. Обидва вони базувалися на неподоланій моральній спадщині своїх попередників-імперій.
Втім, теперішня РФ оперує набагато більшим людським і збройним потенціалом, аніж Німеччина кінця 30-х. Чого вартує тільки ядерна зброя.
Термін "рашизм" - неідеальний, бо вже містить у собі закид росіянам.
Але словосполучення "німецький нацизм" міцно закріпилося в усьому світі. Адже більшість німців підтримало його, або принаймні пасивно прийняло.
Тож тепер саме від росіян залежатиме, чи отримає таку ж етнічну конотацію режим сучасного Кремля.
Ідеологічні засновки й внутрішні обставини рашизму
"Ужасным поступком было закрытие Саровской обители, изгнание монахов, осквернение святынь, но промысл Божий даже этот дурной и страшный поступок обратил к добрым последствиям: именно здесь, в обители преподобного Серафима, наша страна получила то, что мы называли "оружием сдерживания". В условиях холодной войны именно появление ядерного оружия предотвратило третью мировую войну с ее самыми страшными и губительными последствиями."
Митрополит Московський і Всея Русі Кірілл, 11 вересня 2009 року
Центральна категорія рашизму - "соотєчєствєннікі", аналог нацистських "фольксдойчів" із російськомовністю як основною ознакою. Вторинна їхня ознака - приналежність до спільного "отєчєства" як підстава для подальшого спільного громадянства, та для включення всіх "своїх" в одну державу.
Рашизм не є вузько етнічним. Він тут ближчий до "арійської" концепції, котра включала в себе практично всі германські народи Європи. Риторика "захисту співвітчизників" також неначе взята з 1938-го.
Рашизм є ідеологією, базованою на міфі переможної "Великої Вітчизняної Війни". Саме це й дає моральне право на подальше насильство щодо "нацизму". Агресивна військова доктрина, із правом війни за кордонами РФ і правом на превентивне застосування ядерної зброї, завершують світогляд атаки під маскою "захисту".
Рашизм базується на дефіциті пам'яті й відповідальності за імперські та комуністичні часи. Геббельсівська пропагандистська практика сучасної Росії нав'язує цензуровані картини минулого. Свіжі фільми-агітки на замовлення російського Федерального агентства з культури і кінематографії є "танками свідомості", мотиваторами вбивати "ворога". Вони готують людей до війни.
Широкі верстви ностальгуючих за СРСР, що прагнуть реваншу після "великої поразки" 1991 року, є опорою рашистського режиму.
Покруч радянських і російських імперських традицій, що формується пропагандою, ренесанс Сталіна - наслідок моральної пустоти суспільства.
Брак сенсу в щоденному існуванні простого росіянина ,з його безробіттям і алкоголізмом, штовхає до військової героїки як простого змісту життя.
Вкотре відроджується стадний колективізм, падіння вартості індивіда.
Рашизм твориться елітами із кримінально-кагебістською свідомістю. Для цих людей можливо все, вони - без моральних гальм.
Безкарність злочинців попередніх часів заохочує до нових злочинів. І Путін, і Янукович, власне, як і Гітлер, прийшли до влади демократичним шляхом. Це свідчить, що їхні погляди й методи є близькими для широкого кола громадян.
Моральне опертя рашизму - Російська православна церква, яка не опонує антигуманному режимові, а навпаки - освячує його, виправдовує й організаційно підтримує.
Міжнародні обставини
"Ми довідалися про це з повідомлень ЗМІ. Це (угода між Росією і Україною щодо продовження терміну базування ЧФ у Севастополі) - двостороння справа Росії й України, які є партнерами НАТО".
Джеймс Аппатурай, офіційний представник НАТО, 22 квітня 2010 року.
Зона впливу Росії - це беззаконня й насильство, це вбогість і безглуздя. Придністров'я, Південна Осетія й Абхазія, Чечня й Дагестан - яскраві приклади "нового російського порядку".
Україна, руками свого керівництва знищуючи свій суверенітет, також стає частиною цієї зони.
Пробою сили рашистського режиму була війна в Грузії.
І знову аналогії прослідковуються досить чітко: Південна Осетія - це "Судети" сучасного світу. Місцеві "судетські росіяни" стають форматом, у якому російський паспорт стає територією путінської РФ. Цинічне спонсорство місцевих режимів, цинічна роздача російських паспортів, і таке ж цинічне "миротворство", "захист співгромадян", і не допуск міжнародних сил - усе це вдалося. Усе залишилося безкарним.
Невиразна резолюція ОБСЄ не мала жодних практичних наслідків - ні санкцій, ні обмежень для російської політичної еліти. ООН - копія довоєнної Ліги націй, та ще й із правом вето в агресора.
Далі - ще веселіше. Світоч демократії США, самоусунувшись з Європи, займається із Кремлем ядерною "розрядкою" без особливих обтяжень для останнього, без кари за акт агресії проти суверенної держави.
Аналогічно виглядає "розрядка" між Польщею й Росією на фоні ран Грузії, що кровоточать. Цинізм. Продаж "Містралів" Францією - цинізм.
Еліти ЄС є або "шрьодеризованими", або залежними від Кремля. "Цивілізованому світові" чужі наші проблеми. Вони ніколи не опинялись в ситуації, щоб саме їхнє право на існування заперечувалося, з репресіями й асиміляцією такої глибини, з таким колоніальним визиском.
Як результат, для рашистської еліти на найближчі 4 роки відкривається унікальний коридор можливостей. Можна робити майже все, і нічого за це не буде. "Це - внутрішня справа Росії й України", кажуть єврочиновники на останні події. Справжній зміст цієї фрази: "це внутрішня справа Росії".
Приблизно така внутрішня справа, як її зачистки чеченських аулів.
Роль України, та наслідки для неї
"Украинцы - это растерянный народ - 60% - нашого, русского народа, и 40% - ненавидящего нас народа, это проамериканские враги".
Олександр Дугін, 11 серпня 2009 року
Рашизм не придумав нічого нового щодо України. Як Австрію в 1938-му, її чекає аншлюс.
Втім, специфічною рисою є те, що не всі українці надаються до такого недружнього поглинання. Тому частину з них треба звести до "галичан", затаврувати як "нацистів", щоб потім успішно "денацифікувати".
Романтична концепція "об'єднання слов'янських народів" виявляється просто потребою свіжого гарматного й дешевого трудового м'яса, можливістю подальшого ефективного економічного визиску й промивання мізків для гарантування собі легітимності.
З чим Україна входить у цю кризу?
У нас немає власних моральних авторитетів світового рівня. Немає високих адвокатів України у світових столицях. Немає власного голосу на чужині. Адже нас видно або крізь московські окуляри, або дуже здалека - депресивно, нецікаво й неважливо.
При негативному сценарії подій, в Україні встановиться маріонетковий режим, керований зсередини радниками Кремля. Відбудеться знищення й витіснення в еміграцію тих, хто вміє, і має сміливість говорити альтернативно, потужне придушення громадянських свобод, заблокування кордону для звичайних громадян. Цей сценарій видається мені вірогідним.
Можна розглядати й страшніші версії.
У Сербії й Чечні були можливі етнічні чистки - чому це неможливо в Україні? Невже "зачистка" України руками самих громадян України, за дружньої допомоги правлячих рашистів - настільки нереальна? Хочеться повоювати з Китаєм чи знову освоювати Сибір - невже неможливо організувати й таку можливість, чи тепер такий страшний дефіцит товарних вагонів?
А чи традиція колабораціонізму була перервана люстрацією й адекватним осмисленням нашого минулого?
При середньозваженому сценарії - триватиме повільна "азієінтеграція", правитиме тупуватий неефективний авторитарний режим. Проявиться конфлікт інтересів спайки Янукович-Кремль з економічними націоналістами Донбасу. Ми й надалі житимемо в болоті неприйнятих рішень. Цей сценарій я вважаю найвірогіднішим.
Існує й позитивний сценарій.
Потужний виступ опозиції з переконливою перемогою на місцевих виборах хоча б у частині України, з потужною парламентською кампанією, з успішною мобілізацією громадян, та перемогою на президентських виборах 2015 року.
Я б найбільше хотів вірити в нього. Але поки що українська опозиція займається прикладною граблістикою, а не боротьбою за Україну й за свою політичну перспективу.
Який із цих сценаріїв зреалізується - прямо залежить від нас.
Насамкінець
Ситуація не є безнадійною.
Існує інша Європа, яка не сп'яніла від газу й "перспектив модернізації Росії", для якої цінності демократії й прав людини не є пустим звуком. І ми повинні до тої Європи достукатися.
Існує США, котре також пам'ятає про свої цінності.
Існують європейські еліти, прикриті власними ядерними парасольками, якісний національний інтерес котрих у кінцевому результаті таки переможе короткотерміновий економічний егоїзм. Об'єднана Європа, як один із центрів світу, не дозволить себе руйнувати рашистській Росії.
Сама нова рашистська імперія буде недовговічною - надто багато протиріч усередині неї. Її демографічна катастрофа, фальшива ідеологія, пробудження пригноблених народів, у тому числі й росіян, - змете корумпований режим, і створить новий порядок денний для цілого регіону.
Але найважливішою є наша сила й солідарність, наша віра в майбутню Україну. І наші дії задля того, щоб її зберегти.
Остап Кривдик, спеціально для УП
