Знову винен народ?!

Життя - така цікава річ. Така не передбачувана, щоб там не казали різноманітні ясновидці, від астрологів до політологів. Учорашній невдаха раптово одружується на красуні-розумниці, до якій раніше й підійти не вмів, раптово виганяють з роботи за систематичне п'янство людину, яку раніше ніхто "підшофе" й не бачив.

Раптово починають розпродаж держави ті, кого різних мастей "патріоти" ще донедавна в цьому ж і підозрювали. При чому не так собі, за очі, а з високих передвиборчих трибун. Не забуваючи при цьому всіх запевнити у власній абсолютно білосніжній з точки зору відданості національним інтересам шкірці.

Ця стаття адресована Юлії Тимошенко, Віктору Ющенку, Арсенію Яценюку, Анатолію Гриценку, Олегу Тягнибоку, В'ячеславу Кириленку, Віктору Балозі, Борису Тарасюку, Юрію Костенку, Юрію Луценку, і кому там іще...

Одним словом - усім тим, котрі, щосили б'ючи себе у груди, закликають рятувати державу, яку раптом ні сіло ні впало почали зраджувати, здавати, продавати за безцінь.

Що й казати, резону в їхніх словах не бракує.

Ще вчора горді орли демократичної влади, сьогодні враз перетворилися на злісних і стрибучих тушканчиків злочинної й зрадницької влади нової.

Войовничу незгоду частини держави вивчати державну мову - почали інтелектуально називати благословенним для країни "білінгвізмом".

За віртуальні 30% знижки за газ - раптом "на якихось 25 років" здається частина території держави під базування іноземної військової бази. Поки прикидали, яка ж стаття Конституції зробить цей бартер "конституційним" - частину чинного тексту цієї ж Конституції просто стерли із сайту президента.

Не загущуючи фарби, можна сміливо казати: за якихось 50 днів нового президента існування суверенної України постало на межі повної анігіляції.

Кажучи іншими словами, наша державна домівка не просто підпалена, а вже зайнялася яскравим жарким полум'ям.

А де ж, питається, опозиція?

Ну, звичайно, вона під прицілом телекамер героїчно кидається на кулаки опонентів, жбурляючи в них яйцями й димовими шашками. От тільки все те нагадує радше імітацію бурхливої діяльності, ніж саму діяльність.

Коли "рятівники держави" приходить у сесійну залу, усі стратегічні пости виявляються зайнятими спритнішою владою. То чому вони не були окуповані ще напередодні, тими, хто за будь-яку ціну готовий був "битися за державу"?

Чому опозиція, заливаючи клеєм гнізда для голосувань, так і не дозалила їх до кінця? І на табло висвітлилися голоси цілої купи спритних "тушканчиків", голоси яких, власне, і збиралися зберегти для держави?

Чому екс-президент у вирішальну для "його країни" мить і далі, як ні в чім не бувало, паплюжить екс-прем'єрку й чинну колегу по боротьбі з державною зрадою?

Чому ціла купа дрібніших націонал-орієнтованих опозиціонерів, на кшталт Костенка, і далі торгується за посади з непримиренними опонентами?

Усі опозиційні лідери, які вийшли на протестну трибуну, вибухали звичною передвиборчою риторикою. Без жодної конкретики на тему:

1) Які конкретні правові, зовнішньополітичні, вуличні механізми вона збирається застосовувати, аби скинути антинародний режим?

2) Які спільні рішення готова прийняти одразу ж по усуненню ненависних опонентів?

3) Яким чином збирається йти на дострокові вибори? Так, щоб не розтратити жодного голосу націонал-демократичного електорату?

Вони дивуються, чому такий інертний народ. А народ готовий іти на барикади, однак поряд із нинішніми крикунами він просто не бачить перспектив такого походу.

Поки владні пасіонарії екзальтовано кричать "Слава Україні!", їхні фракції в облрадах не з'являються на ключові засідання, де мають прийматися ноти протесту проти здачі державних інтересів.

Бізнес тих-таки "тушканчиків" продовжує приносити зиск політично-нестійким власникам. Бо ті, кого вони зрадили, навіть не беруться його бойкотувати, викриваючи перед народом кожного зрадника поіменно, з переліком належних йому фірм та закликом не купувати їхньої продукції.

Врешті-решт, ми не бачимо координованих дій якихось генералів Майдану. Мітинги проходять стихійно, не організовано, ніхто не поручиться за елементарну безпеку їх учасників. Чи може опозиції просто треба трохи крові, щоб мати ще один зайвий аргумент злочинної сутності нинішніх можновладців?

За останні п'ять років ми, українці, надто всього передивилися. Голими плакатними гаслами, помноженим на грошове заохочення, людей на майдан викликати можна. Однак рідко коли такий Майдан здатен щось вистояти.

Безумовно, нині країна, як ніколи, потребує усунення чинної влади. Бо ця нова влада втратила міру, торгуючи національними інтересами, і за якихось півтора місяці сягнула крайньої межі в їх здачі.

Однак ще більше країна потребує адекватної, єдиної, ідейної, прозорої, прогнозованої опозиції, здатної на дещо більше ніж дешеві майданні шоу.

Запит на таку опозицію великий, як ніколи. І гріш ціна нинішнім опозиціонерам, які цього не помічають і не роблять відповідних висновків. Висновків, які б виливалися в конкретні дії.

Народ таки повстане.

Однак, якщо це відбудеться стихійно, отримаємо зовсім не новий Майдан, а радше нову Коліївщину.

Максим Коломис, Рівне, спеціально для УП