Європа не закінчується на Бузі
Європа є більшою за Європейський Союз, але все більше Європа стає Європейським Союзом. Це може бути найбільшим внеском ЄС у забезпечення миру, стабільності та добробуту.
Незважаючи на справедливу критику окремих деталей, розширення Європейського Союзу були великим успіхом і значною мірою сприяли мирному характерові змін на континенті.
І було б безглуздям виключати з цього процесу одну з найбільших європейських країн, а саме - Україну з її майже п'ятдесятьма мільйонами громадян. Україні потрібна Європа.
П'ять років, які минули після помаранчевої революції, показали, що країні не вдається власними силами провести необхідні економічні та політичні реформи.
Голослівні заяви, що їх робив колишній президент Віктор Ющенко, виявилися нічого не вартими. (Його це особливо стосувалося, тому що він як президент аж ніяк не мав повноважень, щоб перетворити свої слова на конкретну політику).
Конкретна перебудова держави та суспільства є важкою справою й натикається на запеклий опір різних груп інтересів. Цим пояснюється той факт, що різноманітні і по-різному утворені уряди за каденції Ющенка так мало що зробили.
Однак, це якраз не є аргументом проти активної ролі Європейського Союзу, а, навпаки, за її посилення. Тому що лише шляхом стимулів та перспектив можна заохотити політичний клас наближати свою країну до Європи.
Утім до стимулів належать також суворі умови, за якими "винагороджується" лише дійсний прогрес. Українці ж воліють насамперед знати, куди веде їх той шлях.
Й відповідь має бути такою: якщо ви цього хочете, то стежка реформ буде шляхом до Європейського Союзу.
В останні роки більш п'ятдесяти відсотків українців висловлювалися за вступ до Європейського Союзу.
Для Ющенка, котрий залишив свою посаду в 2010 році, швидкий вступ до Європейського Союзу був однією з найважливіших, хоча й нереальних цілей його президентства, на чому без утоми наголошують його противники.
Але багато українців не вповні чітко собі уявляють, що то значить бути членом Європейського Союзу. Вони це поєднують з розпливчастим уявленням про "краще життя".
Як ілюстрацію можна навести так званий "євроремонт", тобто ремонт помешкань та готелів за стандартом, який в Україні вважається європейським, але який не завжди витримав би вимоги німецької інспекції буднагляду.
Європейські стандарти обіцяють краще "європейське" майбутнє. Прагнення його є вельми зрозумілим.
Завдання західних партнерів - політичних фондів, університетів та адміністрацій, які відряджають експертів - пояснювати на семінарах, конференціях, тренінгах: членство в ЄС не залишить місця для українських захисних мит, молода українська держава мусила б віддати суверенітет не тільки в зовнішній торгівлі, але й у зовнішній та безпековій політиці або у внутрішніх справах та юстиції.
Сюди ж можна віднести пропагування таких європейських цінностей, як свобода, права людини, політичні компроміси, дотримання конституційно-правових норм і законів та боротьба з корупцією. Усе це необхідно Україні на її шляху до стабільної ринкової економіки та демократії.
Отже Україні потрібна Європа. А навіщо Європі потрібна Україна? Відповідь дуже проста: тому що Україна є єдиною країною на пострадянському просторі, що має демократичне правління.
Україна є прикладом того, що і в СНД перехід до демократії та ринкової економіки є можливий, хоча й тернистий. Для цього країні потрібна повна підтримка європейських партнерів.
Україна не хоче знову потрапити в поле впливу Росії, що втім у той же час не виключає добрих стосунків з Росією, які для України в будь-якому випадку є вигідними. Якщо ж Європейський Союз не подасть сигналів, що він зацікавлений у тісному й тривалому зв'язку з Україною, то симпатії українців перетворяться на розчарування: "ЄС нас не хоче".
Так сталося під час передвиборчої кампанії 2010 року. Шістнадцять з вісімнадцяти кандидатів на посаду президента висловлювалися за "добрі стосунки з усіма сусідами". Лише колишній президент Ющенко та прем'єр-міністр Юлія Тимошенко оголошували членство в ЄС своєю політичною метою.
Україна не розуміє, чому не можна щодо України провадити політику "відкритих дверей". Тут йдеться про те, щоб дійсно відкрити для України висловлену в 2005 році Європейським парламентом перспективу членства.
Лише одна німецька партія - Вільна демократична (ВДП) - у своїх передвиборчих програмах висунула вимогу надати Україні в майбутньому перспективу вступу до Європейського Союзу.
Звичайно, ми тут не говоримо про завтра чи післязавтра. Мова також не йде про складання конкретних графіків уже тепер. Вони насамперед залежать від політичної волі українського уряду провести необхідні економічні реформи як передумову вступу до Європейського Союзу.
Немає сумніву, що Україна сьогодні ані економічно, ані політично не є в змозі у недалекому майбутньому вступити до Європейського Союзу. Але чому б не надати країні перспективи згодом розпочати переговори про вступ?
Це насамперед мало б бути тоді, коли вдасться досягти помітного прогресу через заплановану в рамках Східного Партнерства угоду про асоціацію між ЄС та Україною. Може й навпаки, саме тоді можна буде позитивно використати нову угоду, якщо Україна побачить перспективу.
Для України є чинним те, про що йдеться в статті 49 Договору про ЄС й також встановлено в тому самому місці Лісабонським договором: кожна європейська країна має можливість подати заявку на членство.
Категоричне відкидання цього права є контрпродуктивним і грає на руку антиєвропейським силам в Україні: "Дивіться, Захід повернувся до нас спиною!", популістськи скандують вони і тим самим вимагають повороту до Росії.
Якщо ми хочемо стабільної й демократичної України, то Європейський Союз має дати сигнал: Україні потрібен Європейський Союз - і Європейському Союзові потрібна Україна.
Європа на закінчується на Бузі, і це не було б у наших інтересах.
Д-р Гайке Дьорренбехер, керівник проекту Фонду Фрідріха Науманна за Свободу (Німеччина) в Україні та Білорусі
