Три правди про "харківську" угоду
Дозволивши Чорноморському флоту Росії й надалі базуватися в Криму, Україна так і не усвідомила до кінця тих "райдужних" перспектив, що відкрилися перед нею. Слід просто уважно прочитати документ, аби зрозуміти: в угоді написано не зовсім те, про що інформували громадськість.
По-перше, Росія отримала юридичне право на довічне базування свого флоту на території України. Це випливає із положення, відповідно до якого іноземний флот залишається в Криму не тільки на 25 років, а й "на наступні п'ятирічні періоди". Тобто не на одну п'ятирічку, як пояснив президент Росії Медведєв одразу після підписання угоди у Харкові, що підхопили ЗМІ обох країн.
Єдине обмеження, котре набирає чинності після 2042 року: один раз на 5 років сторони (Україна й Росія) матимуть змогу заявити про розірвання угоди.
По-друге, якщо інший склад Верховної Ради колись надумає денонсувати угоду, Україні доведеться повертати кошти, які накопичилися за пільгове споживання газу. Адже нинішня знижка - плата за перебування флоту в Криму після 2017 року. Це чітко виписано в документі.
Щоправда, про відсотки в угоді не йдеться, однак виплатити їх Україну, вочевидь, зобов'яжуть - щонайменше за середньозваженою міжнародною ставкою. Передбачається, що до кінця 2010 року борг України перед Росією за пільгове споживання газу становитиме 3 мільярди доларів США, а потім щороку зростатиме на 4 мільярди.
У пояснювальні записці міністра закордонних справ Грищенка, який готував міждержавну угоду, цей борг названо "загальною економією коштів", що до 2019 року сягне 40 мільярдів доларів США.
Увага: після 2019 року знижка на газ вже не надаватиметься, принаймні це не передбачено ані міждержавною угодою про Чорноморський флот, ані чинними контрактами між "Нафтогазом України" і "Газпромом".
Проте односторонню денонсацію документа Росія може не визнати.
По-третє, угода не обумовлює щорічних обсягів газу, на які поширюється знижка. З документа лише зрозуміло, що цей обсяг має погоджуватися між НАК "Нафтогаз України" і ВАТ "Газпром".
Щоправда, такі цифри містяться в доповненні до газового контракту, дія якого закінчується 2019 року. Однак згодом вони можуть змінитись - це всього лише контракт між господарськими суб'єктами, а не державами.
Додаток до контракту між Нафтогазом і Газпромом укладений лише російською мовою і містить таке ключове положення: "Фактическая цена на природный газ, поставляемый в объеме свыше 30 миллиардов кубометров в 2010 году и 40 миллиардов кубометров в год с 2011 года, не подлежит снижению".
У філологів немає одностайної думки щодо змісту цього вітіюватого пункту:
1) не надається знижка на увесь газ, що купується в обсязі понад 40 мільярдів кубів на рік (якщо менше - то надається);
2) не надається знижка лише та той газ, що перевищує обсяг 40 мільярдів кубів на рік;
3) не надається знижка на обсяг до 40 мільярдів кубометрів, куплений протягом року, (на обсяг, що перевищує 40 мільярдів кубів, - надається).
Поза сумнівом, угоди такого високого рівня мають містити більш чіткі формулювання.
Насторожує й те, що в "харківській" угоді йдеться про "кожний календарний рік, протягом якого застосовується вказане зниження". Невже можуть бути роки, протягом яких ці знижки не застосовуватимуться?
Також впадає в око помилка в назві українського суб'єкта господарювання, який укладає контракти на постачання газу з Росією - НАК "Нафтогаз" замість НАК "Нафтогаз України" (див. оригінал на сайті ВРУ). Ще одна лазівка для зловживань?
Як бачимо, поспіхом підготовлена угода викликає чимало запитань, однозначних відповідей на які досі не дали урядовці.
Допомогти їм не можуть і юристи. Головне науково-експертне управління Верховної Ради України, що здійснило експертизу документа, констатувало: "Угода не містить положень, які б забезпечували безумовне надання зазначеної знижки (на газ) з боку Російської Федерації".
Навіщо нам така угода - поживемо-побачимо. Слід, напевне, чекати, що згодом Росія змінить розуміння туманних положень цього хитрого міждержавного договору. Здається, наївно розраховувати на подарунок від Москви вартістю 40 мільярдів доларів США. Не даремно ж президент Росії назвав цей документ "найважливішим дипломатичним успіхом".
До речі, 17 травня він знову прибуде до України, щоб підписати, як сказав Грищенко, "більше десятка угод різного масштабу".
Юрій Поташній, журналіст, для УП
