Пролонгація окупації, або три епохи і тільки дві України

Сьогоднішня ситуація в країні трохи нагадує епоху 90-х. З тією лише різницею, що в 90-х бандити були (оперуючи сучасними термінами) в "опозиції", вони займалися рекетом, грабунками, наркотиками, торгівлею людьми і т.п. Зараз ми живемо в ситуації, коли рекетом займається держава, тобто державні інститути, коли рейдерство, тобто захоплення чужої власності використовуючи рішення судів, стало нормою.

Зараз бандити інші. В 90-х ще були живі ті хто жили за своїми "понятіями" і кодексами.

Сьогодні до влади прийшли ті, кого ще років 10-15 тому називали "безпрєдєльщики" і "відморозки".

Разом з тим 90-і для України були епохою національного романтизму, національного ідеалізму. Хотілось би пом'янути цю епоху "незлим тихим словом".

Епоху, коли тисячі і мільйони вірили в ідеали, коли студенти голодували і стояли не за гроші.

Епоху, коли до храму ходили не лише задля показу, проводячи PR-акцію.

Епоху, коли народжувались нові символи і мрії, а віра в загальне ще переважала віру в особисте.

Епоху відродження національної пам'яті і національної совісті.

Епоху, коли у вічній боротьбі духу і "брюха" перемоги, може примарні і тимчасові, мав дух. Це була епоха філософів, поетів і письменників.

Пізніше прийшла інша епоха. Театральних постанов, політичного менеджменту і прагматичних розрахунків. В принципі, прагматизм перемагає майже завжди. Навіть в межах однієї національної ідеї. Подібно тому, як зрілість перемагає молодість.

Але це вже була зовсім інша епоха і час. Час спідління і моральної деградації. Час, коли почали торгувати ідеями, символами, територіями, ласими шматками державної власності, поглядами тощо. Симптоматичними характеристиками того часу стало рейдерське захоплення підприємств, суддя, що "колядує на Різдво" мільйони, "дерибан" державного бюджету, махінацій з ПДВ і тендерами.

Нікого вже не дивувало, що парламент за рік може пропрацювати кільканадцять днів, що судді потрібно дати хабар, щоб він прийняв рішення по закону, що населення країни у мирний час скорочувалось "військовими темпами", що кращі фахівці виїздили за кордон, що служба в армії стала непопулярною.

Не викликали подиву чисельність правоохоронних органів, що в кілька разів перевищувала чисельність армії, десятки тисяч кинутих дітей, села, де основними мешканцями залишилися тільки старі і малі, бо батьки виїхали на заробітки...

Ми (вірніше за нас), дарували ядерну зброю, різали свої ракети, роздавали ВПК, перетворювали недобудований авіаносець на казино, здавали на металобрухт стратегічну авіацію, не сварилися а судилися (ми ж бо добрі) з Румунією за острів Зміїний, дарували свою частку власності СРСР Росії і таке інше. А національними символами того часу ставали боксери Клички, співачка Руслана, перемоги української збірної по футболу.

Найбільш відомою подією того часу став Майдан 2004 року. І закінчилась ця подія класично (це коли більшість революцій розпочинають романтики а плодами їх найчастіше користуються негідники).

Наступила третя епоха. Про останні кроки президента Януковича вже було сказано багато. А про останні ініціативи можна коротко - пролонгація окупації. Адже у всьому світі неконституційне (отже незаконне) перебування іноземних військ на території незалежної держави називається окупацією.

А ситуація, котру ми маємо - це просто пролонгація окупації. Потрібно називати речі своїми іменами. Чи можна з окупантами та їх посібниками взагалі про щось розмовляти - запитання риторичне..

Характерними ознаками нової епохи став м'яко кажучи сумнівний з точки зору закону спосіб формування нової більшості, обрання нового уряду, здача збагаченого урану, здача авіаційної промисловість, сховища газу, обмеження свободи слова, свободи мирних зборів, свободи політичних поглядів, думок, переконань. Втративши останню частку хоч чогось святого (якщо в цих людей щось святе в душі взагалі було) влада почала торгувати власною країною. Вже дійшло навіть до заборони торгувати українською книгою, українською музикою, українською символікою (як це зараз відбувається на Майдані). Прийшла епоха Великого Хама.

Проблема в тому, що ця епоха вже є, а України в ній не буде. Тут хотілось би зазначити що великою заслугою і першоджерелом сьогодення є вічна війна між собою лідерів помаранчевої революції - але зараз, здається не час. Багатьом знайоме відчуття, що в перші дні помаранчевої революції її лідери самі злякалися того вибуху народного протесту. Замість подолати свій страх, вони побігли домовлятися до Л. Кучми. Шкода, але зараз знову Ющенко, Тимошенко і Яценюк закликають до протестів всіх, але самі виступають окремо.

Я можливо, не зовсім розумію, що таке громадянське суспільство і громадянська позиція, до котрої зараз апелюють.

Громадянське суспільство (в моєму розумінні) - це коли всі університети Франції страйкують, якщо б, не дай Бог, міністром освіти призначили франкофоба.

Це коли профспілки будують барикади і виводять на них людей, а не обвішують себе плакатами, як у нас.

Це коли при згортанні соціальних програм, навіть задля благої цілі - врятувати бюджет вся Греція страйкує, включно з поліцейськими та державними службовцями.

Це коли опозиція, з котрою влада не хоче рахуватися, захоплює аеропорт, як у Таїланді. І чого варта опозиція, котра не може захопити навіть власний парламент (чи ви будете спокійно дивитись, як хтось, не спитавши у вас дозволу (без референдуму, на мові політиків) віддає вашу дружину, дитину чи частину помешкання на 25 років)?

Це коли студенти відстоюють не за гроші свої ж власні права.

Це коли нація, врешті, користується своїм природним правом роботодавця - інколи звільняє, а інколи викидає з вікна президентського палацу свого найманого працівника - президента.

Передивившись статтю одного доцента з Сімферополя (на сайті "Української правди") хотів низько вклонитись йому, бо зрозумів, що доля України сьогодні в руках не тернополян чи львів'ян, а таких як він, російськомовних українців. Я також згадав фразу, кинуту під час пікетування адміністрації президента, одним простим російськомовним хлопцем з Одеси під час дискусії зГерман - "ну и что, что я русскоязычный, шоб ты знала, - если Вы попробуете тронуть украинский язык, Бандеру или что-то еще,- мы Вас всех тут порвем..." Друг мой одессит (авт.) - они уже тронули все, что только можно было тронуть. Делай выводы...

Коли бандитизм при владі, що пролонгує окупацію власної країни заради надприбутків (через дешевий газ) своїх олігархів, ігнорує гідність власної країни і думку власного народу - тоді приходить час революції. Інколи жорстокої і безжальної... Чи настав такий час - вирішувати кожному з нас...

Олег Вітович, для УП