Пропаганда геноциду або політична вистава
Якщо у Великобританії в 1999 році було закрито бюро, яке займалось розслідуваними військових злочинів і пошуком злочинців Другої світової, то Україну може очікувати утворення подібної структури.
Оскільки певна громадська організація у співпраці з нинішньою владою заявляє про непокараний та не засуджений Геноцид.
Для початку вирішено ознайомити українців з їхньою злочинною діяльністю.
Мова йде про Київську виставку "Волинська різня: польські та єврейські жертви ОУН-УПА". Нажаль, ця виставка мала на меті гриміти та провокувати, а не вчити та виховувати.
Ініціаторами даної вистави стали громадські об'єднання - всеукраїнська громадська організація "Правозахисний громадянський рух "Російськомовна Україна", та польське Товариство вшанування пам'яті жертв злочинів українських націоналістів, Stowarzyszenie Upamiętnienia Ofiar Zbrodni Ukraińskich Nacjonalistów.
Польська сторона, в особі Єви Шакаліцької, заявила, що в жодному разі не репрезентує офіційну позицію польської держави.
Однак представник української сторони - народний депутат Вадим Колесніченко, - заявив, що волинська трагедія є геноцидом, та уточнив, що робить це не тільки, як громадський діяч, а і як народний депутат. Тому зі свого боку буде ініціювати законодавче визнання Україною ОУН-УПА злочинною організацією, що вчинила геноцид.
Тобто, з одного боку, ми маємо польську громадську організацію, котра представляє особисте ставлення до волинської трагедії, яке значно відрізняється від позицій офіційної Варшави.
Заяви та діяльність подібних правих організацій часто критикуються громадськими та мистецькими діячами в самій Польщі. Зокрема, у минулому році, саме громадськість не допустила встановлення у Варшаві пам'ятника жертвам ОУН-УПА у формі дерева з повішаними дітьми.
Потрібно сказати, що в Польщі не тільки політична кон'юктура стоїть за "не розшарпуванням ран минулого", а й моральні авторитети. Такі, як колишній міністр закордонних справ Владислав Бартошевич, або головний редактор "Газети Виборчої" Адам Міхнік.
Польська східна політика після 1989 року стала втіленням слів Єжи Гедройца: "Без вільної України, Білорусії та Литви, немає вільної Польщі".
Діяльність офіційної Варшави була направлена на примирення та компетентне висвітлення всіх трагічних сторінок спільної історії. Тому такі організації, як "Товариство вшанування пам'яті жертв злочинів українських націоналістів", - є маловпливовими крайньо-популістичними організаціями.
Натомість з українського боку громадську організацію представляв народний депутат, який не заперечував, що презентує цю виставку як державний діяч, а не як громадський.
Своє ставлення до діяльності ОУН-УПА та інших організацій Колісниченко проілюстрував проектом закону про заборону реабілітації та героїзації фашистських колабораціоністів 1933-1945 років, яким пропонував визнати їх саме такими колабораціоністами.
Цей законопроект не пройшов науково-експертної комісії, і не був винесений на голосування.
Наступним кроком народного депутата, за його словами, буде ініціатива визнання волинської трагедії актом геноциду, який вчинила ОУН-УПА, та створення нагороди "Праведники світу" - для тих українців, що допомагали полякам під час волинських подій.
Такий поворот подій має перекреслити спільні акти примирення Кучма - Кваснєвський в 2003 році, та Ющенко - Качинський в 2006-му. Не кажучи вже про те, що українці будуть єдиним народом, який водночас пережив геноцид та його вчинив.
А, можливо, взамін на визнання Волинської трагедії геноцидом, нинішня влада буде прагнути щось виторгувати в Польщі?
Так виглядає політичне підґрунтя.
Щодо змістовного наповнення виставки, то тут тотальне непорозуміння не має жодних фактологічних підтверджень. Виставка скоріше носить імпресіоністичний характер певного політично налаштованого організатора.
У каталозі "Волинська різня: польські та єврейські жертви ОУН-УПА" відсутнє будь-яке авторство, немає описів фондів та архівів, звідки взяті представлені на виставці фотографії та перелік жертв.
Вступна стаття за критеріями написання ледь дотягує до вікіпедичних стандартів. Не кажучи вже про наукові.
Згадка про євреїв взагалі дивує. Оскільки, як зазначають самі організатори, волинська трагедія торкнулась не тільки поляків, але й вірмен, чехів, росіян та українців, адже останні переховували поляків. Тому винесення в заголовок тільки євреїв, без залучення жодної єврейської організації, як мінімум є дивною національною вибірковістю.
Найстрашніше, що дана виставка набрала розголосу, та помандрує по 11 містах України. Як підкреслили організатори, "за запрошенням місцевої влади".
Зрозуміло, що ніхто з польських та українських організаторів не знає та не бачив виставку "Поляки та Українці 1939-1947", її україномовний варіант, яку в квітні 2009 в Києві відкривав посол Польщі в Україні.
Тодішня виставка була підготовлена Просвітницьким бюро публічної освіти Інституту народної пам'яті - Комісії по переслідуванню злочинів проти польського народу, люблінським відділом, Biuro Edukacji Publicznej Instytutu Pamięci Narodowej - Komisji Ścigania Zbrodni przeciwko Narodowi Polskiemu Oddział w Lublinie.
Тобто вона була зроблена на податки громадян Польщі й представляє офіційну позицію Варшави.
В матеріалах виставки 2009 року зокрема описується національний склад ІІ Речі Посполитої, вказується на причини, які стали передумовою волинської трагедії. Стенди засвідчують як українські, так і польські каральні операції проти цивільного населення.
Але найцікавіше - в ній наводиться маловідомий факт про примирення Армії Крайової Любельщіни та УПА у квітні 1945 році та спільний рейд проти НКВД.
Нажаль, дану виставку не так активно, як хотілося б, коментували політики. Її майже не висвітлили у ЗМІ. Її ніхто не пікетував, ніхто не бився та не погрожував.
Усі намагались знайти лише правду.
"Політична доцільність" затьмарює не тільки розум. Вона може поставити під сумнів ідентичність.
Адже інколи варто пам'ятати, що похід Богдана Хмельницького не ставив на меті вирізати євреїв. А Гайдамаччина чи Коліївщина - це, передусім, народне повстання, а не геноцид.
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну!
Розкуйтеся, братайтеся!
Тарас Шевченко
Євгеній Білоножко, аналітик, ГО "Інститут політичних та економічних ризиків і перспектив", спеціально для УП
