Демократія по-українськи, або влада не народу
За всіма політологічними канонами, демократія означає владу народу. З грецької "демос" – народ, "кратос" – влада. От тільки в Україні, що є по суті своїй країною унікальною, все викривлюється або розуміється з точністю до навпаки.
Влада VS опозиція?
Те, що до будь-якої влади, існує опозиція (протистояння), здається, на перший погляд, природним та закономірним явищем. Але якщо копнути глибше, та ще й накласти на українські реалії? Виявляється, ніякої принципової різниці між сьогоднішньою владою та опозицією немає.
Що дає підстави так стверджувати?
По-перше, те, що, як представники влади, так і представники опозиції, є "вихованцями" радянської номенклатури та корпоративно-олігархічної системи цінностей.
По-друге, методи та принципи діяльності обох є однаковими або досить близькими – популізм, підкуп, шантаж, стеження, прослуховування, відкати.
По-третє, що перші, що другі переслідують власні меркантильні інтереси.
Чи хтось готовий довести протилежне?
По-четверте, і влада, і опозиція абсолютно далекі від ідеї про те, що вся влада належить народу. Згадайте 5-у статтю Конституції.
По-п’яте, й ті, й ті дозволяють собі без будь-яких сумлінь совісті порушувати Конституцію та закони України. Іноді навіть стає цікаво, чи взагалі залишилась в них ще хоч якась совість?
По-шосте, ніхто з них й на макове зерно не думає про інтереси народу України. Бо якби думали, то не ставились би до нього лише в рамках понять "виборці", "маленькі українці" і "біомаса".
Так от, шановні представники влади та опозиції!
Народ України – мудрий, як би вам не хотілося вірити в протилежне, і довго терпіти таке ставлення до себе не буде.
Людей вже давно не цікавлять ваші ігри у владу та опозицію. Вони свідомі того, що якщо завтра не отримають пенсію та зарплатню, то нещодавні події у Киргизії вам видадуться раєм.
І якщо ви, "тусуючись" у своєму політбомонді, думаєте, що вас люблять і голосують за зовом серця, то змушена вас розчарувати. Досить перебувати у полоні власних стереотипів та ілюзій!
Ваше банальне небажання дивитись на речі тверезими очима й реально оцінювати ситуацію, що склалася, робити адекватні висновки – призведе до швидкої розв’язки. Яку навіть відомі ваші прогнозисти спрогнозувати не в змозі.
Шкода вас, шановні.
Але ви самі обрали свій шлях. За свій вибір самі ж відповідатимете, а ще ваші діти також відповідатимуть.
Як відбувається зміна влади в Україні?
Загальновідомо, що представники політичних сил, які виграли вибори, стають владою, а ті, хто програли – опозицією. Щоб на наступних виборах помінятися місцями.
В демократичній країні зміна влади відбувається цивілізовано. Я ще політики там відділені від державних службовців, бо "бла-бла-бла" й служба – речі протилежні.
У нас не те, що про це мріяти не доводиться, у нас "наступ по всіх фронтах": від центру до села, від парламенту до прокуратури, міліції і судів.
Причому відбувається зміна деяких справді професіоналів – на "застарілі" непрофесійні форми. Та ще, що не менш дивно, новопризначених без згоди самих. Лише тому, що треба всі дірки "своїми" закрити. Адже партія сказала "нада".
Якось дуже нагадує радянські часи. Власне, як і ідея про зустріч потягу Перемоги дітьми-школярами. Цікаво, чи з піонерськими галстуками нового штибу?..
Іноді спостерігаєш за цим, і хочеться уявити, що все це відбувається не з нами і не в нашій Україні, яка за 5 років так чи інакше звикла до свободи та права вибору. Дехто вже замислився над тим, щоб очільника Києва призначав президент, а не обирали кияни.
А все, що зараз – так, наче помилка природи. яка, на жаль, й це сумно констатувати, може коштувати нам занадто дорого. В усіх сенсах.
П’ята колона
Громадянське суспільство, незалежні ЗМІ – рупори демократії, де ви? Скільки ще будете "пропрошайками" у влади та бізнесу на таке-сяке животіння?
Кажете, що без грошей начебто не можна робити добрі справи. Неправда!
Все можна, було б бажання, віра, впевненість та сила волі.
"З миру по нитці – голому сорочка", як кажуть у народі. Достатньо "запалити" об’єднавчою ідеєю, знайти справжнього лідера нації, перестати маніпулювати, брехати та красти. І все зміниться.
Але хто з політиків зацікавлений у цьому? ПРАВИЛЬНО, НІХТО!
І поки чекатимете, коли в когось із них прокинеться сумління, – так і животітимете, нарікаючи, й далі.
А треба зовсім небагато: навести лад у своєму домі, зорганізувати в першу чергу себе. А далі – своїх сусідів, друзів, навести лад на своїй вулиці, а потім – у своєму селі/місті.
А ще жити праведно. Тільки тоді з’явиться щось на зразок ладу в державі.
Досить "відмазуватися" своєю хатою скраю, й нічого не знати. Будете знати ви – буде знати вся країна. Аби ви правильно використовували власні знання та робили те, що треба. Аби ж ви служили Тому, Кому слід, а не тому, кому служите зараз.
Все вам воздасться по заслугам вашим і по старанням.
Бо лише той здолає дорогу, хто йде, і двері відчинять тому, хто стукає.
Навчіться стояти за себе, подолайте містечковий провінціалізм й стереотип, що все вирішується в центрі і владою. Будьте щирі у своїх намірах, і з відкритим серцем втілюйте своє життєве призначення. І буде правда на вашому боці.
З вірою в Бога та Україну!
Людмила Бойченко, спеціально для УП
