На нашій стороні буде Бог
Психічна атака на Україну - це, мабуть, найкраща характеристика перебігу останніх днів українських.
"Своя" влада з підтримкою пам'ятників Сталіну, виставками польських патріотів Вадима Колєсніченка, газові поїздки всіх до Росії, підручникова революція Табачника, шмони виробництва податківцями, санстанцією, прокуратурою та пожежниками одночасно (як в старі добрі часи), приїзд затуліних та боделанів... Чи не досить для місячного терміну голубої влади?
На фоні співробітників СБУ (з лисою зачіскою і вчора зміненими спортовими штаньми), які захищають Колєсніченко від ворогів демократії, - виглядає дуже оптимістично.
Однак подивимося на інше: кому потрібний цей сценарій? Хто запланував його таким, в якому не існує мирного виходу?
Можливо чогось не розуміють президент і уряд?
Якщо у них є чіткий план перетворення України на південну губернію Росії - то для чого це їм?
Чи не краще бути царем в меншому царстві, чим слугою - у великому?
Для чого йти в придворні клоуни, які втратили своє майно з надією на можливість поцілувати царську руку Медведєва-Путіна?
Звичайно, значно легше просити по світу кошти, віддаючи все останнє, що не було відібрано в України раніше.
Замість твердої економічної політики, результати якої треба творити з народом в труді зі спітнілим чолом. На полях і підприємствах, кооперативах і товариствах - але разом з народом і на його користь.
Бо в проголошених президентом "Стабільності і реформах" поки-що видно лише стабільність. Стабільність відсторонення народу від справ державних і економічних, соціальних і політичних.
Стабільність появи в пресі і на телебаченні, на вулицях і в уряді - ворогів всього українського. Чи може це вже і є реформи ? Тоді для кого вони?
Взагалі, якщо держава - інструмент нації для організації свого життя, - то що таке для нації нинішня держава? Чий це інструмент?
Інше питання - а для чого це нашим олігархам? Щоб доповнити Ходорковського в сусідніх камерах? Щоб спробувати сісти біля добрих російських Іванів?
Пропоную їм почитати перед сном історію Росії. Є про що подумати, поки не пізно.
Хоча найгіршим це все-таки є для українців. Тому що в будь-якому варіанті ми програємо ті перші права, які вибороли на Майдані. А основне з них - право бути людьми.
Людьми, які хочуть творити своє власне майбутнє, свій невеликий дім на Землі. Які мають своє особисте: мову, історію, предків, природне право на свої землі, право на майбутнє в дітях та онуках.
Так, ми по-дитячому дивимося на страшний світ, маючи безпідставну надію на його материнську доброту.
Хоча закриваємо очі від Чечні і Афганістану, Іраку і Югославії, голоду при перевиробництві сільськогосподарської продукції, вибухів так званих "терористів-смертників", екологічних катастроф, спричинених ненажерливістю сильних і розвинутих країн. Які в своїй ненажерливості більше схожі на світових вампірів, що не мають обмежень в людському матеріалі.
Ми ж хочемо жити по-іншому.
І це право у нас і хочуть забрати. Не тільки Росія: тут треба дивитися значно далі.
Україна, яка стояла на Майдані, - злякала світ!
Злякала своєю нематеріальною - духовною силою, якої давно вже немає у світі західному!
Тому й відбігши трохи далі від страху - той чорний світ повертається до нас. Щоб матеріальним знищити духовне.
Це і є причина нашої війни проти всього світу. І її не уникнути. Хоч для багатьох з нас вона стане останньою.
Однак є і добра новина: в цій війні на нашій стороні буде Бог.
Бо йому на землі вже теж не лишилося місця, крім як в душах українців!
Петро Камінь, член Товариства "Мале Коло", для УП
