Що відповість ГерманІнформ?

Коли слухаєш повідомлення про призначення нових і нових очільників на печерських пагорбах та на регіональному рівні - під сумнів несвідомо береш реальність часу. Невже це можливо?

Наяву - цілковита азіатчина: абсолютне ігнорування моральних і етичних принципів у підборі і висуненні на високі командні посади кадрів, які вряди-годи швидше годяться для потішних антигероїв, шулерів, аніж керівників.

Але як не парадоксально, тепер вони на чолі міністерств і відомств, областей. Ось-ось, здається, оголосять про вручення відповідального правоохоронного портфеля... Олексію Пукачу, а Віктора Лозинського оголосять всенародним героєм.

Аморальність нової влади зашкалює. Оскільки її вертикалі і горизонталі розбудовуються за безчесним територіально-клановим принципом.

"Золоті" донецькі кадри займають одну за одною командні висоти. Що є явною, неприкритою ознакою стрімкого скочування до первісного суспільства, до дрімучого хуторянства.

А це невідворотний шлях до повного свавілля і корчастого самоуправства. Це тракт до рясного овуркаганення влади. У такому середовищі свій свого зобов'язаний покривати. На зміну законодавству можуть прийти вовчі закони зграї, клановий деспотизм.

У такій побудові влади на перший план висувається питання активного "відбілювання" кадрів і їхніх вчинків. Цю роль, як відомо, в нинішній владі покладено на заступника глави Адміністрації президента Ганну Герман.

Шановна пані має неабиякий хист і вміння публічного відстоювання своїх ідей та партійних інтересів. Одним буквально усе до вподоби, про щоб не говорила головний спічрайтер нового глави держави, інші зеленіють від того, коли вона лише відкриває рота на телешоу чи в радіоефірі.

Але головне, що відзначає нинішнього чиновника, - напористість, бажання досягти бажаного ефекту.

Мовляв, лідер Партії регіонів - взірець для всієї України, його політсила кожним своїм помислом піклується про народ. А кадри висунені на найвищі державні посади - сущі янголи. І немає їм рівних за ступенем підготовки, майстерністю управління галузями і міністерствами. Професіонали, як на підбір.

Усе це надзвичайно схоже на позашкільний анекдот, у якому один хлопчак каже іншому:

- А мій тато боксер. Він поб'є твого батька!

- Так у мене немає отця... Зате мій дядько - гомосексуаліст. Знаєш, що він зробить із твоїм татом...

Щоправда пані Ганна зробила один дивний виняток для всіх новопризначених. Вона не забула піднести свою особисту роль в одному високому кадровому непризначенні.

Герман заявила, що це її особиста заслуга в тому, що пост віце-прем'єр-міністра з гуманітарних питань у новому уряді не зайняв Дмитро Табачник.

Якби навіть і не було цього прикметного зізнання, не важко здогадатися, що в таборі біло-блакитних найбільше силове протистояння давно відбувається по осі Табачник - Герман.

І не дивно чому. Нинішній міністр науки й освіти України давно себе вважає інтелектуалом і майстром із третьосортного матеріалу ліпити вождів для одурманених українських мас, які шукають у хащах дикого капіталізму шляхи до кращого життя.

Прикладом може слугувати приклад із історії нашої молодої держави: затрапезний секретар парткому, просторікуватий, не здатний зв'язати в логічній зв'язці і трьох речень поспіль Кучма з тріском перемагає відомого говоруна і інтелектуала Кравчука.

Цілком зрозуміло, що втаборившись у середовищі партрегіоналів, Табачник, напевне ж, сповна розраховував на те, що саме він тут стане мозковим і піарцентром із створення майстерні щодо витісування нового глави держави з донецького матеріалу.

Однак, немов самому Остапу Бендеру, безславно розжалуваному самопроголошеному полковнику повсякчас щось ставало на перешкоді.

То вельми активна діяльність і зросла популярність в лавах ПР харківського висуванця Євгенія Кушнарьова, то гучний скандал із спробами колишнього віце-прем'єра заволодіти якимись там музейними цінностями, який набув надзвичайного розголосу.

Але, без сумніву, найбільшим каменем спотикання стало те, що з якогось дива наближеними до лідера Партії регіонів, його довіреними особами в один час, а особливо ж на виборах 2004 року і потім надалі стали представники із Західної України - Тарас Чорновіл та Ганна Герман.

Можна припустити, що саме постаті цих людей відтіснили сивобородого претендента на роль сірого кардинала в ПР, і змусили доктора історичних наук пильніше приглядатися до образу типових галичан, які так зухвало перебігли йому дорогу, зробити "науковий" висновок про те, чи можуть галичани взагалі належати до числа українців.

Щоправда, невідомо, чи використовував тут науковець Табачник відомий метод фізіогноміки, котра знана ще з древніх часів. Чи застосовував якийсь інший метод пізнання істини. Як, приміром, визначався він із тим своїм вельми скандальним твердженням, що галичани, мовляв, не полюбляють зайве і руки помити.

Чи не спостеріг він бува подібний грішок за кимсь конкретно і зопалу поспішив перенести це тяжке обвинувачення на жителів цілого регіону України?

В тому числі, і на людей високоосвічених, висококультурних, навіть параноїчних чистюль та рафінованих інтелігентів, яких, зрозуміло, чимало мешкає в цьому регіоні.

Думається, що з метою привернути увагу керівництва партії до своїх особливих умінь та мистецтв у справі маніпуляції свідомістю тих, хто бере участь в голосуваннях, панові Табачнику довелося навіть зізнатися в тому, що при виборах Кучми в президенти йому доводилося вдаватися до нечесних прийомів із визначення результатів волевиявлення.

Як і при формулюванні переможця рейтингу "Великі українці", вдаючись до відвертих фальсифікацій із СМС-голосами. (Чи ж усі це гріхи, котрі стали нам мимоволі відомі?)

Залишаючись у тіні за галичанами, Табачник, думається, йшов на відчайдушний крок, даючи зрозуміти керівництву партії, що ось же ж я, готовий академік із піартехнологій, ладен дати справжній майстер-клас для отримання загальної перемоги. А не ті, хто мав би пасти овець під карпатськими смерічками.

Не дивно, що Ганна Герман, коли її якось запитали про те, хто після Віктора Янукович міг би очолити Партію регіонів, поспішила запевнити всіх у тому, що ця роль сповна повинна належати лише одній людині - Борису Колесникову. "Він ерудований, швидко приймає рішення..." і таке інше.

Чи не останню роль у цьому, напевне, зіграло й те, що свого часу саме Колесников назвав  Табачника "дешевим клоуном" і "казнокрадом", звинувативши його в персональному і брудному викраденні цінностей із державних музеїв України.

І це була бурхлива вода на млин пані Ганни. Корінна галичанка вона не може не розуміти, що її притаєний опонент насамперед їй особисто, її рідним і близьким закидає в тому, що вони не мають права не тільки бути на вершині політичних процесів, а й навіть жити в складі України.

Що це є, як не бридка ксенофобія? Власне, з таким запитанням, як вона розцінює цей випад проти галичан і всього українського народу, я й звертаюся нині за поясненням до знаменитого ГерманІнформу?

Хтось би міг сказати, що все це є ознакою демократизації влади: коли такі різні обличчя представлені в ній.

Якби не бачити конкретно того, що всі кроки цієї влади спрямовані на те, аби підім'яти під крило донецьких, нехай би руками і щонайбільш одіозних особистостей, якнайбільше території, галузей, структур, якомога швидше витравити зі свідомості громадян чудові паростки української ідентифікації, які зросли за роки незалежності нашої молодої держави.

Саме це насторожує, викликає занепокоєння, по-справжньому тривожить...

Олександр Горобець для УП