"Аватар" як дзеркало американської цивілізації
Останній фільм Джеймса Камерона, без перебільшення, можна назвати його найкращою роботою. "Аватар" зачіпає проблеми не просто актуальні, а критичні з точки зору існування сьогоднішнього людства. У цьому сенсі цей фільм можна порівняти з кращими творіннями світової літератури та кінематографу.
Сюжетно "Аватар" є модернізованим до рівня комп’ютерної реальності рімейком оскароносних "Танців з вовками" Костнера, однак, весь його потенціал полягає не у ностальгічних зітханнях американських обивателів за знищеними їхньою нацією аборигенами, а у розкритті самої суті сучасної американської цивілізації.
Свого часу інший видатний фільм – "День незалежності" – зобразив зіткнення людства з позаземною цивілізацією, що далеко переважала землян своїми технологічними досягненнями і не залишала їм жодних шансів у військовому протистоянні.
Ця цивілізація для свого розвитку потребувала гігантських матеріальних ресурсів, а тому досить швидко вичерпувала їхні запаси на планетах, які завойовувала, і рухалася далі, підкоряючи все нові світи і звільняючи їх від усього, що стояло на її шляху.
Будь-який мистецький твір стає видатним тоді, коли зачіпає найглибші переживання кожної людської душі і трактує їх з точки зору людських архетипів – фундаментальної логіки, що відображає закони Всесвіту, а не власні уподобання автора.
Тоді кожна ситуація набирає логічної завершеності, а кожна людина на підсвідомому рівні відчуває, що інакше і бути не могло.
Тому справжні художні твори повинні бути розмовою зі Всесвітом і не можуть нести у собі якої-небудь пропаганди, бо будь-яке підпасування реальності під задані параметри враз надає сюжету відчуття надуманості, а відтак – ментального відторгнення, як гниле яблуко.
Коли у "Дні незалежності" нам розповідали про інопланетян, які володіють понадсучасними засобами знищення усього живого, то ми всі підсвідомо відчували, що цивілізація з такими мілітарними досягненнями не може бути благородною.
Адже для того, щоб створити таку військову потугу, потрібно володіти певним рівнем військових технологій. А для розвитку цих технологій потрібно витратити масу свого часу та ресурсів, причому – без жодної надії на позитивну продуктивну віддачу.
Якщо суспільство є готовим на такі жертви заради вдосконалення зброї, то явно не для того, щоб цю зброю ніколи не використовувати. І якщо зброї нагромаджено у такій кількості та якості, то явно не для боротьби з комахами-шкідниками чи божевільними "терористами", яких ніколи не буває багато, і які ніколи не мають доступу до великих виробничих потужностей.
Абсолютна мілітарна перевага, здатність нанести вирішальну поразку ворогові при власній невразливості завжди, в усі часи та епохи трактувалася як головний привід для агресії, незалежно від того, були на це якісь морально-ідеологічні підстави, чи ні.
Коли було потрібно – такі підстави завжди з’являлися, особливо коли військова перевага доповнювалася перевагою в інформаційній сфері. Як сформулював це головний герой "Аватару": достатньо оголосити ворогом того, у кого є потрібні нам ресурси, і – можна починати проти нього "справедливу" війну.
Надмірно розвинута у військовому відношенні країна не може бути ресурсно самодостатньою у принципі. Віктор Суворов, зображаючи СРСР імперією зла, як одну з головних причин його розпаду наводив надмірні військові витрати. За Суворовим, критичний рівень витрат на оборону для сучасної розвинутої країни становить 1% від ВВП.
Якщо ця цифра стає більшою – країна починає нагромаджувати надмірні військові сили і одночасно відволікає продуктивні ресурси від народного господарства, що виснажить економіку.
Тоді у країни залишається два шляхи подальшого розвитку: або розпочати велику війну, загарбати нові території та ресурси, позбувшись при цьому зайвої зброї, або – зазнати економічного колапсу з наступним політичним розпадом.
США сьогодні витрачають на оборону майже 5% свого ВВП, що становить 60% світових військових витрат. Можна зауважити, що дана країна знаходиться у стані війни, а тому мусить забезпечувати відповідне виробництво зброї.
Однак, за визнанням американської влади, жодної необхідності чи навіть підстави для Америки нападати на Ірак та на Афганістан не було. Усі "докази", що стали головною причиною війни, були сфабриковані агентами ізраїльських спецслужб. То в чому тоді полягала необхідність вступу США у війну?
В "Аватарі" є відповідь і на це питання: акціонери більше переймаються поганими фінансовими звітами, аніж повідомленнями про винищення аборигенів на інших планетах.
Військові витрати в сучасному світі є похідною економічної могутності. Щоб бути військовою надпотугою, потрібно володіти відповідним промисловим потенціалом, а для розвитку цього потенціалу потрібно витрачати відповідні природні ресурси.
Якщо одна країна є більш розвинутою у військовому відношенні від усіх інших, то це може означати лише одне – вона так само набагато більше споживає різноманітних природних ресурсів.
США сьогодні споживають біля 40% ресурсів Землі, задовольняючи цим лише близько 4% її населення.
Можна сказати, що проблема, піднята в "Аватарі", стосується виключно долі світової цивілізації у світлі глобального потепління. Однак, головна риса архетипів людської ментальності в тому, що вони є універсальними, а тому справді фундаментальна проблема стосується завжди усіх і кожного.
І проблема ця – у тому, що надмірний матеріальний розвиток неминуче призводить будь-який народ до необхідності звільнення родовищ необхідних для нього ресурсів від аборигенного населення.
Якщо під суперрозвинутою цивілізацією сучасності розуміти євроатлантичний "золотий мільярд", а під аборигенами – народи колишнього СРСР, то історія з грабежем ресурсів та скороченням корінного населення усіма методами проявить свою наочність і для нашого народу, що чомусь все ще вважає себе приналежним до європейських та "цивілізованих".
Хіба що в ролі ресурсів тут виступають не сірі камінці, а національні багатства слов’янських народів, починаючи від стратегічних запасів цінних матеріалів і закінчуючи молодими жінками.
У "Аватарі" горді аборигени відкинули усі пропозиції "цивілізованих". "Що ми можемо їм дати? – Запитує головний герой. – Джинси, кока-колу. Смішно".
Така сила духу відіграла вирішальну роль у двобої цивілізацій.
Зауважимо: аборигени не полетіли на Землю "добивати ворога у його лігві". Адже народ, що живе у гармонії зі своїм єством та навколишнім середовищем, не потребує ані чужих земель, ані суперпотужних засобів знищення. Ані розпусти, ані "гендерної рівності", ані реклами, ані "співаючих трусів", ані "співаючих ректорів", ані політичних "месій", ані олігархів, ані кока-коли.
І в будь-яких досягненнях технології та культури об’єктивно закладене лише те, що ми хочемо від них взяти. В кінцевому рахунку аборигени опанували мову "небесних людей" та їхню зброю, але останню – лише для того, щоб звільнитися від напасті.
В реальному житті слов’янські народи не тільки з радістю продали свої духовні цінності за іноземні цяцьки, вони ще й самі стали провідниками "цивілізації" на власних теренах. Самі запакували і принесли в жертву "джинсі" та кока-колі тисячолітні традиції своєї раси, свої ліси, ріки та поля, все те, що забезпечувало їм виживання протягом усієї їхньої історії, що оберігало їх від "цивілізованих" конкістадорів.
Мало того – прокляли своє героїчне минуле та прославили свою загибель, оголосивши тотальну деградацію та вимирання населення головним ознаками прогресу та цивілізованості.
Щоб збагнути суть універсальності архетипів, потрібно лише уявити себе на місці кожної дійової особи.
Скажімо, на місці президента військової супердержави. Ваша доля – у руках ваших виборців, а цікавить ваших виборців одне – покращення економічної ситуації в країні, що неможливе без дешевих енергоресурсів.
Проблема в тому, що світові енергоресурси вичерпуються і знаходяться переважно на території інших країн, а економіка вашої країни настільки потужна, що потребує для свого задоволення левової частки ресурсів світової спільноти, тобто – того, чим ви користуватися маєте право у кращому випадку з дозволу іноземних урядів.
Іноземні уряди суверенних країн вам непідвладні і прагнуть отримати максимальний зиск зі своїх національних багатств. Вам же потрібні не просто гігантські обсяги їхніх енергоресурсів, вам потрібно отримати їх за дешевою ціною.
І якщо ви не можете забезпечити виконання цього головного завдання, вас просто викинуть...
Барак Обама наголошував на тому, що "жодна країна не може почуватися в безпеці, якщо вона не має гарантованого забезпечення енергоресурсами". Ця думка червоною ниткою проходить крізь його книгу "Сміливість надії". Питання тільки – як і чим гарантувати таке забезпечення.
Взаємовигідною торгівлею? А якщо аборигени не продаються? Якщо США не може їм нічого путнього запропонувати?
В "Аватарі" відповідь не це запитання дається за допомогою надпотужних бомб, що скидаються на жінок та дітей з гігантських бомбардувальників.
Проблема гарантованого ресурсного забезпечення є фундаментом набагато більш відомої книги одного невдалого, в кінцевому результаті, політика, що намагався реалізувати ідею військової супердержави та вибраної раси "небесних людей" у минулому столітті.
У кінці ХХ століття Америка реалізувала ідею "світового панування", а на початку ХХІ – закономірно стикнулася з проблемою "гарантованого забезпечення ресурсами", зайнявши таким чином у сучасній людській цивілізації місце Німеччини 30-тих років минулого століття.
"Аватар" підводить нас до пронизливої у своїй універсальності думки – орієнтація на матеріальний розвиток без духовного проводу, на силу без відповідальності неминуче приводить будь-який народ до протистояння зі всім світом.
Спочатку у вигляді цивілізаційного "культуртрегерства", чи по-модерному – "демократизації", тобто – винищення "диких" народів в ім’я їхнього ж "процвітання", а потім – і до відкритого "остаточного вирішення" національних питань усіх народів, існування яких заважає комфортній життєдіяльності "цивілізованих" рас.
І змінити тут нічого не можна, адже все це лежить у глибинних основах людської душі, яких нам змінити, слава Богу, ніколи не вдасться. А тому залишається лише не впадати у спокусу та утікати від лукавого.
"Аватару", який цілком можна назвати епохальним фільмом, вручили лише другорядних "Оскарів", демонстративно засипавши нагородами його антипод – "Повелитель бурі", який намагається привчити нас до думки, що солдати-загарбники здатні нести поневоленим народам суцільне благо, якого ці дикуни генетично не можуть збагнути.
Як усе просто: оголосив якийсь народ зборищем "терористів" – і можеш спокійно прославляти "героїв", що вбивають жінок та дітей суперточними бомбами.
Як правило, автор ототожнює себе з головним героєм свого твору, намагаючись саме через нього донести до аудиторії свою головну ідею. Камерон і став таким "аватаром", що прагне і переконати свої "цивілізовані" народи у фатальності обраного ними шляху, так і донести до усіх інших спільнот ідею можливості виживання лише на основі власних духовних цінностей.
Те, що він належить до вершків американської еліти, дає надію, що не все у сьогоднішньому світі ще так погано, і є надія на мирний розвиток людства, без глобальних катаклізмів з банальною вже світовою війною людства проти очманілої від власної безкарності "суперпавер".
Однак, надія занадто слабка, щоб зупинитися на ній, як на ймовірному варіанті.
Олександр Бобик, для УП
