Війна за Бандеру. Відповідь Західної України

Приводом для написання матеріалу стало скликання 3 березня позачергових сесій рад Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської областей з єдиною метою – ухвалення звернення до Європейського Парламенту з приводу Резолюції щодо ситуації в Україні.

Окрім того, було погоджено, що найближчим часом з аналогічною метою мали зібратись депутати Волинської та Рівненської областей.

Фактично вся Західна Україна виступила з консолідованою позицією у відповідь на ті неоднозначні оцінки як у нашій державі, так і за кордоном щодо одного з останніх указів тепер уже колишнього президента України Ющенка.

Обрання президентом Януковича і його заяви, що рішення щодо відповідного указу буде ухвалено таким чином, щоб у майбутньому не виникали питання перепису історії, стали приводом для розмов про можливе скасування указу.

Природно, що такі події не змогли не спричинити відповідної реакції на Галичині, яку через патріотичну налаштованість та відданість національним цінностям здавна характеризують як своєрідний "український П’ємонт".

20 січня Ющенко, практично за місяць до офіційного складання своїх повноважень, видав указ в якому присвоїв звання Героя України провідникові ОУН Бандері. В указі, зокрема, зазначається: "За незламність духу у відстоюванні національної ідеї, виявлені героїзм і самопожертву у боротьбі за незалежну Українську державу постановляю присвоїти звання Герой України з удостоєнням ордена Держави Бандері Степану Андрійовичу".

Та чи правильно вчинив президент, чому цього не було зроблено раніше? Зокрема у 2009, в рік 100-річчя від народження Бандери. Тоді це очікувалося, прогнозувалося, однак так і не було реалізовано. Таких запитань є сотні. Однак, немає сумніву, що якщо б Бандеру не було удостоєно звання Герой України зараз, то цього б довелося чекати ще довгий час.

Реакція

Дії Ющенка спричинили бурхливу реакцію в середовищі політиків, експертів та фахівців. Оцінки ж були найрізноманітніші – від цілковитої підтримки до тихого мовчання й різкого обурення та засудження.

Тоді ще кандидати Тимошенко та Янукович відреагували на указ президента доволі стримано, розуміючи, що різкі висловлювання можуть негативним чином вплинути на їх підтримку електоратом як на Сході, так і на Заході.

Лідер ВО "Свобода" Олег Тягнибок відзначив, що "засудження Бандери – це плювок на український національно-визвольний рух, який був антиколоніальним за своєю суттю, в першу чергу антикомуністичним та антинацистським, це плювок на право українців мати власну державу".

Позафракційний Тарас Чорновіл зауважив, що схвалюючи цю ідею загалом, вважає, що за формою це виглядало дещо некоректно, адже робити це тоді, коли вже знаєш, що не президент й лише формально виконуєш свої обов’язки, – це якось не по-чоловічому.

Комуніст Петро Симоненко, в міру рівня своєї культури, вдався до особистих образ, охарактеризувавши Ющенка як "негідника".

Ще більш негативними були оцінки іноземних держав – наших безпосередніх сусідів. Якщо на такі оцінки з боку Росії та Польщі, в силу історичних обставин, ще можна було очікувати, то неприйняття та сподівання на перегляд даного рішення новим президентом з боку "плюралістичного" та "демократичного" Європейського Союзу, стало відвертою несподіванкою.

Володимир Путін зазначив: "Руководство "цветного движения" плюнуло в лицо своим политическим спонсорам, издав указ об объявлении Степана Бандеры Героем Украины".

В цілому ж заяви російської сторони були в одному руслі – якщо хочете нормальних відносин з Росією, цей ганебний указ слід скасувати.

Польща перші дні мовчала й не поспішала давати офіційну оцінку указу. Лише після нечисленних демонстрацій офіційна Варшава оцінила дії Ющенка. Президент Качинський оприлюднив заяву, в якій засудив "злочини" Бандери та "безвідповідальність" президента України, зауваживши, що такі дії порушують процес історичного діалогу і примирення – поточні політичні інтереси перемогли над історичною правдою.

Нарешті, Європейський Парламент 25 лютого ухвалив Резолюцію щодо ситуації в Україні, один пункт якої практично знівелював все позитивне значення цього документу для нашої держави.

Так, у пункті 20 зазначається, що Європейський парламент "глибоко сумує з приводу рішення Президента України Віктора Ющенка, що йде з посади, присвоїти посмертно Степану Бандері, лідеру ОУН, що співпрацював з нацистською Німеччиною, звання "Героя України", сподівається, що у цьому відношенні нове українське керівництво перегляне рішення і підтримуватиме свою відданість європейським цінностям".

У відповідь новообраний президент Янукович під час свого першого закордонного візиту до Брюсселю повідомив, що питання героїзації Степана Бандери розглядається в Україні як на політичному рівні, так і в судових справах, і ми знайдемо рішення найближчим часом.

Оцінка

Іноземні держави, наші безпосередні сусіди, різко засудивши присвоєння Бандері державної нагороди "Герой України", фактично втрутилися у внутрішні справи української держави, посягнули на її суверенітет.

Прикро, що у такий спосіб було знехтувано цінностями плюралізму, свободи та демократії, якими так славиться Європа й до яких прагне Україна. Такими діями ЄС вкотре продемонстрував, що проголошені цінності не є універсальними, ними можна поступитися заради власних політичних інтересів.

Бандера ж відстоював інтереси української держави в боротьбі за її незалежність. В середині ХХ століття Росія, Німеччина, Польща були перепоною на шляху незалежності України. Для цих держав Бандера як був ворогом, так і залишився. Чому ж для українського народу ворогом має бути людина, яка боролося за його свободу?

Кожна держава має власне бачення на свою історію й трактує її відповідним чином. Зрозуміло, що у "спільній" історії України, Польщі та Росії є речі, які просто таки не можуть бути однаково оцінені з точки зору їхніх національних інтересів.

По іншому чинити не дозволяє власна національна гідність. Українська нація повинна мати своє бачення історії й не дозволяти іншим державам паплюжити власну національну гідність.

Питання історії, в тому числі визначення своїх національних героїв, є виключно внутрішніми справами держави та її суспільства.

Позбавлення Бандери нагороди може стати небезпечним прецедентом, що засвідчить непослідовність української влади, її слабкості й може призвести до інших претензій до України з боку іноземних держав у майбутньому.

Це стосується і Чорноморського флоту, і Криму, і Буковини…

У будь-якому разі, необхідно усвідомлювати, що спекуляції навколо присвоєння Бандері почесної нагороди "Герой України" посмертно є більшою мірою політичними й використовуються в першу чергу для маніпуляції суспільною свідомістю.

Розкриття секретних державних архівів, опублікування результатів наукових досліджень із даної проблематики дали б змогу уникнути двозначності у трактуванні історії, принаймні, всередині країни.

Така діяльність мала б здійснюватися за безпосередньої підтримки та сприяння держави. Однак державна політика у цьому напрямі, на жаль, не відповідає запитам, що сформувалися у суспільстві. Поширення правди про національно-визвольний рух ОУН-УПА та його керівників є важливим завданням всієї без винятку патріотичної громадськості.

Водночас потрібно розуміти, що позбавлення людини звання героя є надзвичайно складною процедурою. У випадку ж із Бандерою – практично неможливою.

Для того щоб позбавити особу такого високого державного звання повинні бути виключні підстави. Так, відповідно до статті 16 закону про державні нагороди, позбавлення державних нагород може бути проведено президентом лише у разі засудження нагородженого за тяжкий злочин за поданням суду у випадках, передбачених законом.

Тобто приводом для позбавлення Бандери звання може бути лише вчинення ним тяжкого злочину. Бандера ж, на жаль, вже спочиває в мирі й злочинів вчинити не може. Ще один аргумент, який використовують "прихильники" Бандери полягає в тому, що звання "Герой України" може бути присвоєне лише громадянам України.

Та сумнівів в тому, що Бандера є сином України, українцем тілом і душею, не виникає в жодного. Більше того, Степан Бандера є символом українського відродження, української боротьби, української незалежності.

Позбавлення його звання може стати прецедентом, який погрожує взагалі залишити українську націю без своїх героїв.

Таким чином, юридичних можливостей для позбавлення Бандери почесної нагороди "Герой України" на даний момент не існує.

Втім, наші політики, як відомо, часто послуговуються не правовою, а політичною доцільністю. Тому сподіватися можна на все. Однак, не надто віриться, що Янукович піде на такий крок.

Новообраний президент проголосив одним із своїх завдань об'єднання суспільства, а позбавлення Бандери героя скоріш призведе до нових масових протестів й ще більше розколюватиме суспільство.

Для електорату Східної України у Януковича виправдання знайдеться – указ видавав не він, а скасувати його юридично не може. Покращення соціально-економічного становища суспільства здатне нівелювати можливі негативи для президента.

Можливим є те, що на питання героїзації Бандери може бути покладено й мораторій, так як воно може стати одним із пунктів коаліційних домовленостей у парламенті.

Яке значення прийнятих обласними радами Західної України документів?

Юридичного практично жодного. Дані звернення не зобов’язують Європейський Парламент до жодних дій. Водночас, воно є яскравим свідченням консолідованої позиції Західної України стосовно присвоєння Бандері звання героя.

І з цією позицією Європі так чи інакше доведеться рахуватися. Прийняття відповідного звернення можливо вплине певною мірою на бачення цієї проблеми новообраним президентом.

Те, що текст документу узгоджувався обласними радами, є плюсом, що вкотре засвідчує єдність Західної України у трактуванні фундаментальних питань української історії.

Закінчити хочеться словами все того ж Ющенка: "Це рішення комусь подобається, комусь ні. Але воно чесне і справедливе. Кого не влаштовує справедливість, гідність, то, очевидно, вони матимуть претензії. Але цього дуже мало, щоб ці рішення піддати ревізії. Я це робив для того, щоб мільйони людей, герої України, які за різних обставин боролися за незалежність України, відчули, що Українська держава ставиться до них з повагою і розумінням".

Ігор Дебенко, політолог, Івано-Франківськ, для УП