Чи потрібні нам узурпатори при владі?
Виявляється, Віктор Янукович – це тріумфатор. Виявляється, здобуття президентської посади завдяки тому, що за тебе проголосувала третина українських громадян – це тріумф.
Виявляється, Янукович легітимно прийшов до влади – при тому, що проти нього налаштована більшість регіонів країни, включно зі столицею (легітимність і легальність – дві відчутно різні речі, які можуть не збігатися).
Виявляється, відверте і демонстративне порушення положень одразу кількох розділів Конституції – це не більше, ніж "шахрайство з законодавством".
І, нарешті, голова Партії регіонів "мало схожий на людину, готову до такого відчайдушного кроку" (тобто до узурпації влади).
Чудово. Повірмо на мить. Але тоді з якого дива голосується законопроект про зміни до 61 статті Регламенту Верховної Ради України? З якого дива, згідно з цією поправкою – і всупереч Конституції – правляча парламентська коаліція формувалася не на основі фракцій, а на основі членства у ній як фракцій, так й окремих депутатів?
Виявляється, для того, щоб "вплинути на незговірливу фракцію НУ-НС з метою формування коаліції"...
Та прочитаймо уважно цю поправку і поміркуймо, для чого насправді вона ухвалюється:
"Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді – це сформоване за результатами виборів і на основі узгоджених політичних позицій та на засадах, встановлених Конституцією України і цим Регламентом, об`єднання депутатських фракцій, народних депутатів, до якого входить більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.
Коаліція формується протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання новообраної Верховної Ради або протягом одного місяця з дня припинення діяльності попередньої коаліції.
...
В коаліційній угоді фіксуються узгоджені політичні позиції, що стали основою формування цієї коаліції, а також порядок вирішення внутрішньо-організаційних питань діяльності коаліції. До коаліційної угоди додається список народних депутатів, що сформували коаліцію.
Коаліція вважається сформованою з моменту офіційного оголошення про це головуючим на пленарному засіданні на підставі поданих до Апарату Верховної Ради документів, передбачених частиною третьою цієї статті.
Повідомлення про сформування коаліції та коаліційна угода не пізніш як через чотири дні після офіційного оголошення про це на пленарному засіданні, публікуються в газеті "Голос України".
Зважмо: за ухвалення цієї поправки проголосували 229 депутатів, у тому числі Ганна Герман, Сергій Льовочкін, Ірина Акімова, Андрій Кравець та Станіслав Скубашевський, котрі суміщають депутатство з роботою на керівних посадах в адміністрації президента, що заборонено Конституцією. Як оцінити цей демарш? Як простий "правовий нігілізм"?
А Конституційний Суд справді ще 17 вересня 2008 у справі N 16-рп/2008 щодо офіційного тлумачення положень частин шостої, сьомої, дев’ятої статті 83 Конституції України роз’яснив у резолютивній частині свого рішення суть справи для особливо тупих політиків:
"1. В аспекті порушеного у конституційному поданні питання словосполучення "коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України", що міститься у частинах шостій, сьомій, дев'ятій статті 83 Конституції України, слід розуміти як сформоване на встановлених Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України засадах об'єднання за результатами виборів кількох депутатських фракцій, кількість народних депутатів України в яких становить більшість від конституційного складу Верховної Ради України, які (депутатські фракції) на основі узгодження політичних позицій погодились на спільну парламентську діяльність.
5. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене".
Як бачимо, 229 народних депутатів не належать до особливо тупих. Ті рішення Суду зрозуміли. То ж або ж тупість цих парламентаріїв зашкалює, або вони не вміють читати, або вважають, що "цирк на Грушевського" не є територією України, або свідомо нехтують Конституцією. Причому, повторю це ще раз, одразу кількома її розділами та статтями.
Іншими словами, порушують депутатську присягу, де сказано: "Присягаю додержуватися Конституції України та законів України".
І роблять це за очевидного сприяння новообраного президента (який лишається головою Партії регіонів, всі наявні члени фракції якої дружно проголосували за зміни до Регламенту).
І що цікаво: минуло лише трохи більше тижня від дня, коли В.Ф. Янукович урочисто присягав на Пересопницькому Євангелії та Конституції України перед людьми і Богом додержуватися Основного Закону...
Ні, я чудово розумію дурнуватий характер конституційних положень про обов’язкове формування парламентської більшості перед тим, як сформувати уряд і заплутаність механізмів конституювання виконавчої влади (до речі, свого часу за ці положення проголосувала більшість нинішніх депутатів). Я особисто вважаю, що значно краще ці механізми виписані у Конституції Польщі (ось дві її відповідні статті у моєму вільному перекладі):
"Стаття 154
1. Президент Республіки висуває кандидатуру Голови Ради Міністрів, котрий пропонує склад Ради Міністрів. Президент Республіки призначає Голову Ради Міністрів разом із іншими членами Ради Міністрів впродовж 14 діб з дня першого засідання Сейму чи прийняття відставки попередньої Ради Міністрів і приймає присягу членів новопризначеної Ради Міністрів.
2. Голова Ради Міністрів впродовж 14 діб з дня призначення Президентом Республіки представляє Сейму програму діяльності Ради Міністрів з проханням надати їй вотум довіри. Вотум довіри Сейм ухвалює абсолютною більшістю голосів у присутності не менше, ніж половини законного числа депутатів.
3. У разі непризначення Ради Міністрів відповідно до частини 1 чи ненадання їй вотуму довіри відповідно до частини 2 Сейм впродовж 14 діб після закінчення визначених частиною 1 чи частиною 2 строків, обирає Голову Ради Міністрів і запропонованих ним членів Ради Міністрів абсолютною більшістю голосів у присутності не менше, ніж половини законного числа депутатів. Президент Республіки вводить у повноваження обрану таким чином Раду Міністрів і приймає присягу її членів.
1. У разі непризначення Ради Міністрів відповідно до частини 3 статті 154 Президент Республіки впродовж 14 діб призначає Голову Ради Міністрів і за його пропозицією інших членів Ради Міністрів і приймає їхню присягу. Сейм впродовж 14 діб з дня призначення Ради Міністрів Президентом Республіки надає їй вотум дівери більшістю голосів у присутності не менше, ніж половини законного числа депутатів.
2. У разі ненадання Раді Міністрів вотуму довіри в порядку, визначеному частиною 1, Президент Республіки скорочує строк повноважень Сейму і призначає вибори".
Як на мене, просто й ефективно.
Проте для того, щоб перейти до таких правил гри, потрібно змінювати Конституцію. А це тривала процедура, не менше, ніж на півроку.
Тим часом виконавча влада – ось вона, поруч. Хапай і владарюй.
Отож продовжмо наші міркування: в екстреному порядку ухвалюється законопроект про поправку до Регламенту, закон підписує президент – і вже того ж дня може з’явитися нова коаліція (фракції плюс персоналії).
І на наступний день формується новий уряд. Який так само у блискавичному порядку проводить через Верховну Раду Державний бюджет-2010, який стає інструментом :
а) приборкання за допомогою фінансових важелів тих регіонів, які не хочуть бути біло-блакитними;
б) покарання тих бюджетних структур, керівники та працівники яких дозволили собі активно опонувати нинішньому главі держави;
в) заохочення "своїх" регіонів та структур;
г) напучування "на шлях істинний" тих, від кого ще щось залежить у цій державі, наприклад, Конституційного Суду.
Бо ж немає сумніву – знайдеться достатньо депутатів, щоб зробити подання до Суду щодо самоочевидного порушення Конституції. Та поки Суд розглядатиме справу, мине чималий час. І навіть якщо він ухвалить рішення щодо неконституційності поправки до Регламенту (а в цьому є сумнів, бо ж пам’ятаймо, як свого часу другий президентський термін Леоніда Кучми волею суддів став раптом першим...) – то буде вже й уряд, і бюджет, і нові місцеві держадміністрації, і свої люди у всіх владних та контрольних структурах.
А тоді можна буде через місяць ухвалити ледь змінену поправку і знову сформувати на колективно-індивідуальних засадах коаліцію... І таким чином протягнути до осені, а то й до зими. От тоді можна буде коаліцію оголосити остаточно недійсною, а за 30 діб по її смерті, - розпустити Верховну Раду і провести дострокові вибори. Хто сумнівається у тому, що через рік ці "найдемократичніші" вибори дадуть потрібний результат?
Тому, як на мене, йдеться про більш серйозні речі, ніж "правовий нігілізм".
Але ініціатори "знешкодження конституційних мін" не врахували, що своїми діями вони перетворюють і без того сумнівно легітимну владу на сумівно легальну. І на безсумнівно корумповану (бо ж індивідуальне членство у владній коаліції депутатів-перекинчиків є взірцевою корупцією).
А це означає, що коли 229 депутатів свідомо нехтують Конституцією, то і щодо них можна нехтувати конституційними положеннями, бо йдеться про порушників присяги. Передусім тим, яке стосується їхньої недоторканності.
Це саме стосується і глави держави.
Справді, "Україні нині потрібна легітимна влада, незалежно від прізвищ". Але не ціною легітимізації беззаконня.
