Сварка двох лисих за ресурси – гребінець їм не потрібен

Глобальні енергетичні проблеми: "енергетичний голод" і дефіцит джерел видобутку енергоресурсів штовхають не тільки Росію та США до військової анексії і збройних конфліктів за здобуття контролю над цими ресурсами, вони змушують і інші сильні (але не завжди великі) країни "Великої двадцятки" до більш радикальних дій.

Наразі в Південній Атлантиці відновлюється призабутий конфлікт майже тридцятилітньої давності між Великобританією та Аргентиною за контроль над Фолклендськими (Мальвінськими) островами.

Після першого військового конфлікту, відомий аргентинський поет і прозаїк Хорхе Луіс Борхес написав вірш про збройний конфлікт за Фолклендські острови, який присвятив пам'яті британських і аргентинських солдатів і назвав війну "сваркою двох лисих через гребінець".

Але, якщо перша війна між Великобританією та Аргентиною розпочиналась під лозунгами відновлення законного контролю над Фолклендськими островами, то в цей раз мотиви конфлікту більш відкриті і прагматичні – енергетичні ресурси. Тобто, наразі борхесівським героям потрібен не так гребінець, як більш глобальні речі…

Саудівська Аравія з пінгвінами

Вже зараз обидві сторони конфлікту не зупинились лише на політичних заявах, а прямо попередили один одного про застосування збройної сили і розглядають можливість відновлення військового конфлікту.

Водночас, Аргентина вже встигла знайти собі дипломатичних союзниць серед більшості латиноамериканських країн та отримати військову допомогу в особі президента Венесуели Уго Чавеса. Він пообіцяв не лише підтримати Аргентину в даному конфлікті, але й надати допомогу у вигляді купленої російської зброї.

Якщо під час першого конфлікту в 1982 році американські ідеологічні однодумці з республіканської адміністрації Рональда Рейгана підтримали консервативний уряд Маргарет Тетчер та Великобританію в Фолклендські війні, то демократична адміністрація Барака Обами вирішила стояти осторонь конфлікту та не підтримала своїх ідеологічних колег з лейбористського уряду Гордона Брауна.

Але незважаючи на відсутність підтримки Великобританії, заборону і протест аргентинської влади проти порушення її суверенітету, рішення про підтримку Аргентини 32-ма лідерами країн саміту "Групи Ріо", англійська бурова платформа Ocean Guardian під охороною військових кораблів вже розпочала пробні буріння та розвідку нафти в акваторії архіпелагу.

В свою чергу, Аргентина також претендувала на освоєння шельфу навколо Фолклендських островів. В квітні минулого року вона подала заявку до ООН на освоєння понад півтора мільйона кілометрів шельфу. А в грудні 2009 року влада Аргентини прийняла закон, згідно якого, Мальвінські острови визнавались невід'ємною частиною країни.

Ігноруючи позицію Аргентини, англійська компанія протягом року планує пробурити десять свердловин для того, щоб з'ясувати, чи є на островах нафта в промисловій кількості.

Розширення шельфу потрібне Великобританії для того, щоб збільшити запаси корисних копалини — лише біля Фолклендських островів, які досить часто називають "Саудівською Аравією з пінгвінами", за попередніми даними науковців, може знаходитися близько 60 мільйонів барелів нафти.

Боротьба за полюси

Досвід розширення шельфу не поодинокий у світовій політиці. Подібні змагання та боротьба за освоєння шельфу в Арктиці та Атлантиці тривають між Канадою, Росією, Норвегією, США, Данією, Ірландією.

В кожній з цих країн цей енергетичний пріоритет є одним з головних та на державному рівні включений в зовнішньополітичну стратегію розвитку. Закріплення держави на океанічному шельфі та міжнародно-правове оформлення видобутку – це одна з геополітичних гарантій для будь-якої країни, її довгострокової енергетичної безпеки та конкурентоздатності на міжнародній арені.

За попередніми підрахунками, Арктичний континентальний шельф може складати чверть всіх шельфових вуглеводнів в світі. В Арктиці знаходиться 90 мільярдів барелів нафти та 47 трильйонів кубометрів природного газу.

Для прикладу, підтверджені на сьогоднішній день запаси Саудівської Аравії складають 260 мільярдів барелів.

Майже три роки тому Росія провела подібну експедицію на Північний полюс, щоб підтвердити свій статус "енергетичної наддержави" і з'ясувати, чи є хребти Ломоносова та Менделєєва продовженням континентального шельфу РФ.

В ході експедиції, для підтвердження своїх апетитів і позначення території, росіяни встановили на дні Північного Льодовитого океану нержавіючий, відлитий з титану російський триколор – своєрідний символ підводної колонізації. В одній зі своїх заяв президент РФ Медведєв сказав: "Арктика має стати ресурсною базою Росії в ХХІ сторіччі". І додав, що вже зараз Арктика забезпечує близько 11% національного доходу Росії і 22% обсягу загальноросійського експорту.

Але, окрім росіян, на хребет Ломоносова претендують канадські та датські науковці, які стверджують, що він пов'язаний з Північноамериканською та Гренландською плитами.

Нація, яка не відступає

Враховуючи вивід англійських військ з Іраку і пов'язану з цим втрату впливу на іншій нафтовій частині світу – Близькому Сході, Великобританія, швидше за все, змінила своє геополітичне зацікавлення.

Вона, як і більшість великих країн, спрямувала свій інтерес на один з полюсів Землі. Тепер її вектор інтересу буде спрямований на південну та північну частину Атлантичного океану. Вектор, який підтримувала і впроваджувала колишній прем'єр-міністр Маргарет Тетчер.

В своїй промові в Чептегамі, присвяченій перемозі в Фолклендські війні, вона зокрема сказала: "Дух Південної Атлантики засвідчив, що Британія перестала бути нацією, що відступає…і вона ще зберігає ті свої первинні якості, які пронизують всю нашу історію".

Вже зараз можна впевнено стверджувати, що боротьба за енергетичні ресурси буде жорсткою та безкомпромісною, а апелювання та подання заяв до ООН – суттєво не вплине на хід вирішення конфліктів. Адже в останні роки ООН не показала себе ефективною та впливовою організацією у вирішені міжнародних конфліктів.

В даному випадку, враховуючи "вагу" міжнародних гравців та критичність ситуації, рішення ООН будуть, як завжди, ігноруватися країнами-учасницями конфліктів. Більшість міцних та впливових гравців на геополітичній шахівниці світу в найближче десятиліття будуть проводити одну з найвизначніших енергетичних партій і війні за ресурси.

Але для кого вона закінчиться перемогою та якою кількістю жертв обійдеться – наразі можна лише припускати.

Олександр Саліженко, для УП