Ми все маємо та не маємо нічого
Нам усім пощастило жити у цей час. Науково-технічний прогрес забезпечив нас комфортними умовами життя: мікрохвильовими печами, пральними машинами, літаками, мобільним зв’язком, інтернетом, "гуглом", 3D кінематографом...
Стало дуже зручно, швидко та приємно робити все, чого душі заманеться.
Ми, українці, щасливі люди – у нас всього є вдосталь.
А як багато їжі! Українська харчова промисловість нас, тобто своїх покупців, дуже любить і дорожить нами, тому кожного дня дарує нові сюрпризи. Коли ми заходимо до супермаркету, наші очі розбігаються на всі чотири боки, серце колотиться, руки тремтять та поневолі розумієш, що голодомору в нас ніколи не бути!
Їжі в нас дуже багато, а ось здоров'я чомусь не вистачає. Чомусь лікуються всі. Аптек стільки ж, скільки й продовольчих магазинів, а може й і в декілька разів більше.
За офіційними даними, тільки троє з десяти новонароджених дітей в Україні – здорові. А за даними ВООЗ, в світі і у нас з кожним роком зростає смертність від серцево-судинних, онкологічних, ендокринних та інших захворювань.
Чому? Тому що їжа, яку нам так люб’язно пропонує продовольчий сектор економіки, забруднена різноманітними штучними складовими.
Парадокс, запитаєте ви? Ні, все значно простіше. Чим більше асортименту, тим більше грошей – основний закон цілеспрямованої діяльності виробників продуктів. А створити асортимент продуктів за допомогою різних добавок – дрібниця, вистачило б тари. Двадцять років тому було три види морозива, а тепер – сорок три.
Відповідь на запитання, чому саме так відбувається, зовсім проста. Люди віддалилися від природи, забувають, пригнічують та насміхаються над нею, а головне – не розуміють, що вона може нам цього і не пробачити. Природа, красуня наша, терпляче чекає на пробудження від сну нашого здорового глузду.
Але існує простий і дієвий спосіб виходу із цієї ситуації - якнайшвидший розвиток сільського господарства в України.
У нас багата країна, ми маємо родючі землі, повноводні річки, високі гори та чисті озера. Чому ж тоді українці їдять польські яблука? Нема де посадити своїх?
Де наші корови? Може на українських полях не росте трава, яку вони їдять? Чому ми повинні їсти вимочене в синтетичних розсолах якесь старе м'ясо чи завозити модифіковане насіння? У нас не виросте своє?
Може в нас ще й немає сонця, води, землі та робочих рук? У нас немає молоді, студентів, школярів, які б могли як в часи СРСР допомагати збирати врожаї в сільськогосподарських установах?
Треба частіше бувати на свіжому повітрі, а не сидіти зранку до вечора у комп’ютерних клубах і загазованих містах. Це дуже корисна справа – не тільки допомога, благодійна акція населенню тощо, а перш за все, фізичне та духовне виховання дітей, чого так не вистачає зараз нашій державі.
На завершення хочу навести важливий факт, про який нажаль може й не всі знають. А якщо і знають, то чомусь не звертають на це своєї уваги.
Коли людина вживає неякісну з синтетичними добавками, або взагалі ненатуральну їжу, всі органи, і насамперед мозок, не отримують ті важливі необхідні речовини для життєдіяльності, за рахунок яких людина живе, мислить, творить, вчиться і народжує нове покоління.
Ні для кого не є секретом, що від того, які продукти їсть людина, залежить її самопочуття.
І якщо негайно не зробити перші кроки для початку створення міцного аграрного господарства, невідомо, чи матимуть наші нащадки здорових дітей.
І не хотілося б проливати сльози від того, що наші онуки погано себе почувають та бігти в аптеки по заспокійливі засоби.
Олена Петровська, член МГО "Українська Громада", спеціально для УП
