Проблеми української діаспори
З історичного погляду, українську діаспору розглядають як таку, що має чотири хвилі масового виїзду з України. Всі чотири мали як економічний, так і політичний характер.
На сьогодні діаспору поділяють на Західну, Східну, та ту, яка виникла останнім часом – Близького Сходу і Африки.
Найголовнішими суб’єктами української діаспори – є громадські організації, як старі, так і створені недавно. Позаяк крім них діють ще школи – суботні, недільні, літні тощо, засоби масової інформації, церкви, "Просвіти" та інші форми організації культурного життя закордонних українців.
Співпраця зі співвітчизниками з боку України відбувається за двома напрямками:
– на рівні громадських організацій;
– та на рівні державних установ, які передбачають таку співпрацю.
Головними громадськими організаціями у співпраці з діаспорою є Українська Всесвітня Координаційна Рада (УВКР), Товариство зв’язків з українцями за межами України "Україна – Світ", "Четверта хвиля" та інші.
Що стосується співпраці української діаспори з державними установами, то тут участь беруть чимало як органів центральної виконавчої влади, так і місцевого самоврядування.
Причетними до співпраці з діаспорою є міністерство закордонних справ, комітет у ВРУ, Міжвідомча координаційна рада, національна комісія з питань закордонних українців при кабміні, Міносвіти, Мінкульт, Держкомітет з питань нацменшин, релігії та ще багато поважних установ.
Є і законодавство України, яке регулює співпрацю із закордонним українством. Це, насамперед, закон "Про правовий статус закордонних українців", указ президента "Про національну концепцію співпраці із закордонними українцями", програма кабміну щодо облаштування закордонних українців, що повертаються в Україну, та інші.
Без сумніву, механізми співпраці з українською діаспорою з боку України працюють.
Але, на думку багатьох представників української діаспори, така співпраця не ефективна.
Їм хотілося би бачити тільки два центри співпраці з ними. Один центр на рівні громадських організацій, та один центр на рівні міністерства, держкомітету, або департаменту у системі кабміну.
У колах української інтелігенції вже багато років ведуться розмови про створення громадського центру співпраці із закордонним українством. У цьому центрі мали би мати свої представництва, приміщення різні визнані громадські організації діаспори.
Щодо державної політики у співробітництві... Іноді виходить так, що представники української діаспори спочатку звертаються до одного відомства, це відомство переадресовує запит до іншого відомства, а це відомство ще до іншого… А в результаті – документ повертається у те відомство, до якого і звернулися раніше.
Тобто співпраця, так би мовити, відбувається по колу і не приносить результатів.
Тому ще у 2006 році в кабміні створювали, але чомусь так і не створили, департамент по роботі з діаспорою – як єдину державну виконавчу установу з питань діаспори. Цей департамент мав би займатися як поточними справами, так і виробленням стратегії співпраці із закордонними українцями.
За власними твердженнями, сама українська діаспора досить чисельна, та за організаційним життям, кількістю громадських організацій – є другою у світі.
Представництво українців за кордоном неоднорідне. Серед них є підприємці з досить великим капіталом. Є багато представників середнього класу, бізнесу, інтелігенції та державних службовців, політиків. І звісно, як ми уже тепер знаємо, відомих голлівудських акторів.
Багато хто з них хотів би мати в Україні свою справу, бізнес, прийти з інвестиціями, створити, наприклад, український міжнародний банк – через який можна було б із меншими відсотками пересилати зароблені заробітчанами гроші до дому в Україну.
Дехто просто хоче купити в Україні будинок чи квартиру, прийняти українське громадянство, жити і працювати тут, в Україні.
Такі випадки, на жаль, поодинокі, але ж вони е! Тому потрібне організоване сприяння з боку української держави. Нарешті створити тільки два центри по роботі з українською діаспорою – громадський і державний.
Раз на чотири роки українська державна влада, разом з громадськими організаціями, зокрема, УВКР, організовує і проводить Всесвітній форум українців. Саме цього, 2010 року, і має відбутися 5-й за чергою форум.
Як правило, така подія здійснюється у середині серпня. І підготовка мала би уже розпочатися. Що стосується УВКР, то план підготовки вже давно готовий. Керівництво організації чекає лише наступних кроків у підготовці – від найвищого керівництва держави.
Спочатку має бути указ президента "Про підготовку і проведення 5-го Всесвітнього форуму українців". За ним слідує розпорядження кабміну – "Про створення оргкомітету з підготовки і проведення 5-го Всесвітнього форуму українців".
На першому ж засіданні оргкомітету має бути розподілена робота – між громадськими організаціями, та органами державної влади, які будуть задіяні у підготовці.
Йдеться про організацію зустрічей делегатів і гостей, їхнє поселення та харчування, про квотне представництво, круглі столи, секції і таке інше. Багатьом учасникам форуму потрібно наперед, не пізніше як за два місяці до проведення заходу, подбати про візи і квитки тощо.
Проведення Всесвітнього форуму українців – потрібне як українській державі, так і українським громадам за кордоном. Оскільки саме на такому форумі обговорюються багато назрілих питань і приймаються серйозні рішення.
Але, чи відбудеться Форум у цьому році? Чи його буде перенесено на наступний? Чи закладені кошти у ще не прийнятому бюджеті на підготовку і проведення?
Питання залишаються відкритими.
Юрій Сидоренко, менеджер по роботі з діаспорою УВКР, для УП
