Поспішили – людей насмішили
Чим би політики не бавились, лиш би люди плакали – це перефразування української поговірки дуже добре відображає діяння вітчизняного владно-опозиційного болота, вибачте, бомонду.
Як же спішили переможці президентської кампанії розвинути свій президентський виборчий успіх у парламентський і урядовий, двічі потоптали Конституцію – відмінивши місцеві вибори, не призначивши при цьому нової їх дати, та переступивши фракційний принцип формування коаліції і уряду.
А як можна було не спішити – вони ж нарешті знову дорвались до влади! Яка тут Конституція і закони – не смішіть нас!
Як же спішили лузери президентської кампанії зайняти відхідну позицію опозиції, для продовження свого політичного існування, бо ж не можна щоб "ми стали ніким, і звали нас ніяк", а так будемо називатись гордим іменем "опозиція".
А це вже шанс знову і знову нав’язуватись суспільству в ролі "альтернативи".
Проблема в тому, що переможець президентської кампанії один, а лузерів багато – от і почалась сміхоконкуренція за єдиний статус опозиції.
І ось, найбільший політичний лузер, колись уособлення справедливості і білопухнастості, що залишила після свого дворазового урядування розвалену економіку і боргів на ціле наступне покоління – Тимошенко, швиденько побігла під пам’ятник безумовного національного авторитета, на платнозібраний мітинг з півтори тисячі байдужих перехожих, оголосити себе єдиною парламентською, та ще й націонал-патріотичною, та ще й об’єднаною опозицією всіх опозицій.
А от, наступний політичний лузер, що зібрав помірковані розчаровані голоси - Тігіпко, не зміг витримати спокуси, і оголив свою банківську натуру заробляти швидко і багато, заскочивши в останній вагон владного шабашу, миттєво забувши про неконституційність формування коаліції і уряду та "неприйнятність для себе співпраці з такою нелегітимною владою", і залишив своїх виборців при своїх прокльонах.
А ось, колись перспективний політик, що подавав надії - Яценюк, розбив останні ілюзії щодо своєї "особливості", "новизни", "свіжості крові" в українській політиці, і проявив своє пристосуванське теплолюбне єство, швидко і невимушено зайнявши комфортне і забезпечене місце придворної опозиції при дворі "великого" Я1, ставши таким чином, за твердженням письменника Володимира Цибулька, маленьким Я2 української політики.
А ще, решта дрібніших політичних лузерів не можуть ніяк вирішити хто з них дрібніший опозиціонер, квартет –енко – Костенко, Кириленко, Мартиненко, Матвієнко – продовжують виставляти себе на міжусобне посміховисько вже не у владі, а тепер в опозиції – класика українського князькоїдства всіх часів і народностей.
І нова стара влада, і нова стара опозиція дуже поспішили закріпити свої "статуси" - перші розтоптавши Конституцію, другі розтоптавши останні ілюзії і надії щодо себе.
Поспішили – і людей насмішили, так насмішили, що хочеться плакати від безвиході в українському політичному болоті, як заспівав Вакарчук: "не буває в болоті смачної води…".
Але тішить одне – вихід є, вихід завжди є.
Треба нам громадянам, очевидно, вилізти з болота на тверду землю і йти в чисте політичне поле, йти не озираючись, не озираючись аж поки не буде відчуватись навіть запаху від прогнилого болота…
Андрій Новак, кандидат економічних наук, для УП
