Кроки Литви. Спадкоємці Руської держави

Лише раз отримавши історичну можливість, мудрістю своїх володарів, у XII-XIV століттях Литва увійшла в статус могутніх держав Європи.

З тих пір минуло багато часу. Але дух литовського народу, його спромога протягом століть боротися за свою свободу – не зійшов нанівець. І коли нещадні обставини поборювали цю державу, у стільки ж разів зростав і дух її народу.  

Ще багато треба досліджувати історію, але очевидно – той дух завжди перемагав.

Тому – побудова Великого князівства Литовського, від Балтійського до майже Чорного морів, із з’їздом європейських монархів 1429 р.у Луцьку – це прообраз, на думку істориків, нинішнього Європейського Союзу.

Судіть і робіть висновки самі. Лише декілька історічних, загальновідомих фактів.

Перший такого масштабу у Східній Європі розгром Ольгердом і руськими військами татарських військ під Синіми водами у1363 році.

Доленосна для розбудови тодішньої держави перемога об’єднаних військ ВКЛ над Тевтонським орденом у Ґрюнвальдській битві, 1410 рік. Це – взагалі єдиний подібний військовий здобуток у Східній Європі. До речі, його 600-ту річницю відзначатимемо у липні цього року.

Встановлення церковної Брестської Унії у 1596 році – а що це, як не прагнення до релігійної і культурної толерантності на теренах, які нині охоплюють території чотирьох держав Європи? І все це – ще у шістнадцятому столітті!

Розквіт державності – до Конституції Республіки двох народів, 3 травня1791 року, першої у історії європейського державотворення.

Тому й сталися два народні повстання проти узурпації Російською імперією сутності й духу старовинної держави. Перше – у 1830-31 роках, коли духовним лідером повстанців був український священомученик  XVIІ століття Йосафат Кунцевич, родом із Володимир-Волинська, заснованого ще князем Володимиром Великим.

Друге – у 1863-64 роках, попри безжалісну боротьбу проти повстанців.

Саме цей непереможений дух спонукав литовців на захист та збереження своєї старовинної мови. Згадайте – друга половина 19 століття, часи її тотальної заборони імперією та переінакшення на не свій алфавіт. Тому й виникла тоді унікальна, напевно єдина у всьому світі, контрабанда рідномовних книг на Вітчизну, із розгалуженою системою розповсюдження.

Саме завдяки тому духові, попри тактичний програш столиці – Вільнюсу, у 1918 році відбулося вдале проголошення незалежної держави на руїнах імперії, із тимчасовою столицею Каунасом.

Саме тому й опір "лісових братів" у часі червоного терору проіснував аж до 60-х років ХХ століття.

Тому й активна участь в повстаннях у таборах СРСР – Норільску, Воркуті, Кингирі, разом із українськими борцями за свободу.

Тому й самвидав "Хроніка Католицької церкви", що розповсюджувалася за межами СРСР, і в якій також була представлена ситуація в Україні.

Тому й Вселитовські свята пісні й танцю – з 1924 року і до наших днів, які щоразу об’єднували різношерстий люд у повнокровну націю.

Тому й таке швидке зародження руху за незалежність – Саюдісу.

І саме завдяки цьому духовному спадку наших непереможених предків, у березні 1990 року, на межі ризику – втратити все, але стати незалежними, – Акт відновлення незалежності.

Навіть попри те, що у Литві тоді стояли окупаційні військові частини СРСР, у деяких з яких, до речі, були й українці. Але українці були й з іншого боку тамтешних барикад.

А литовців, що прагнули Свободи, все живив той давній, сильний дух. Дух, який дозволив здолати всі страхи.

*   *   *

Незалежність у Вільнюсі було проголошено пізно увечері 11 березня 1990 року – бо наступного ранку, у Москві, Вєрховний Совєт вже міг би скасувати статтю "найдемократичнішої" у світі Конституції, про формальний вільний вихід зі складу СССР.

Як тоді акцентувала у своєму привітанні литовській нації, з нагоди 20-річчя відновлення незалежності, держсекретар США Гіларі Клінтон, ці "сміливі громадяни не знали, яке майбутнє на них чекає".

Але дещо пізніше, у засніжений січень 1991 року, відстоюючи і виборовши, ціною крові, – своє право бути вільними, вони, за словами Клінтон, "стали маяком надії для всіх у світі, хто прагне свободи".

Чіткі й очевидні паралелі в історії, читачу, чи не так?

Литва була, витримала проби історії, і – сталася. Сталася як держава, як нація.

Це неповторно і незворотньо.

Литва очистилася від комунізму, від зовнішніх його ознак – пам’ятників ідолам епохи комунізму. Тепер – очищується і від внутрішніх.

Приходить нове покоління. Йому важливо усвідомити, що вільна Литва – це, у першу чергу, не "прагнення", як декому здається, до її високого державного статусу у багатьох міжнародних спілках.

Так, справді, такий статус інколи вкрай важливий. Але сам по собі він не дає щастя людині.

Вільна Литва – це, передусім,  її вільні люди. Люди, які своїм щоденним трудом, у своїй Вітчизні, відповідально й творчо, зберігаючи стародавній дух свободи, віру, традиції і культуру – мусять далі разом будувати державу.  

Не все це вже присутньо у нинішній Литві.

Не всі одразу вміють жити у демократичній державі, керувати важелями її влади. Нині, за мирних умов, ще не досягнуто тієї солідарності, єдності громадян, які не раз проявлялися у колишні часи випробовувань.

Боротьба за свободу переміщається у духовний вимір. І вже тут – на кожного, навіть і на дітей, – вже чекають зазіхання загарбити внутрішню свободу й гідність людини.

Але завжди живе надія і дух свободи – як і в минулі віки.

*   *   *

Будьмо вдумливими спостерігачами.

Литва, яка відбулася, у багатьох своїх досягненнях є спадкоємицею держави Русь. Підкреслюю, саме – Русі!

Оскільки пізніша назва – Київська – була штучно введена придворним істориком Російської імперії, масоном Карамзіним, лише на початку ХІХ століття.

Прихід влади литовських князів на спустошені нападами татар землі Руської держави – мав глибокий взаємний вплив.

З одного боку, зміцнення могутності Великого князівства Литовського.

А з іншого – переймання досвіду вищого, більш досконалого суспільного устрою, культурних і релігійних відносин, загалом устоїв держави Русь, включно із Руською правдою, започаткованою ще Ярославом Мудрим.

Саме його "Руська правда" потім майже цілісно перейшла у "Литовські Статути" XVI століття – документи суспільного права, які діяли до 1840 року. А згодом – положеннями, традицією, духом – стала основою для тієї ж Конституції 1791 року.

Позитив громадянської свідомості знайшов дієвий відгук у серцях тих людей Литви, хто виборював незалежність у лавах Саюдісу, хто витримав блокаду 1990 року.

Тоді Україна допомагала і Литві, і собі – бо пізнавали щастя бути приятелями у біді. Ця свідомість жевріла у серцях ровесників Саюдісу і Незалежності – щоб перемогти зневіру.

Таким було й свято 20-річчя відновлення незалежності Литви.

*   *   *

Ще залишається багато відкритих запитань.

Литва, Україна, інші посткомуністичні країни – це країни назв, чи реальних досягнень, що у суті цих назв?

Знецінення духовних вартостей у суспільстві – це не дія добра. Адже державні системи, спрямовані на звичайне накопичення добра чи міці, що само по собі не несе в собі цінностей, а особливо духовних – зникають з лиця світу, не залишаючи інколи й слідів!

Чи є ще щось, що єднає, скажімо, всю Україну?

Чи не зник дух Незалежності і Свободи? Яка духовність живить душі людей? Які вартості? Яким ідеям та ідеалам ми посвячуємо Україну – своїми вчинками, своїм життям?

У цих відповідях, напевно, і просліджується наш шлях.

Як зауважив на урочистій месі, з річниці відновлення незалежності, кардинал Литовської Римо-католицької  церкви, митрополит Вільнюський Аудріс Юозас  Бачкіс, дуже часто "свобода без голосу совісті веде людину до духовного рабства".

Придивімося до самих себе, до наших співвітчизників.  Серед них ми побачимо справжніх громадян – тих, хто зберігає у собі і свободу, і гідність, і чистий голос совісті, що від Бога.

Тому, допоки є такі громадяни держави, а без них, як бачимо, не сталася б Литва, допоки ми відчуваємо поряд  їхнє плече – стільки і буде з’єдиненою і міцною, буде вільною будь-яка держава.

І  Україна, віримо, теж.

Василь Капкан, Вільнюс, для УП