Операція "Садочок", або пригоди бравого мовознавця Фаріон
Переглядаючи відео пані Фаріон з львівського дитячого садочка № 67 виникає лише одне бажання: опинитись на місці якогось хлопчика і сказати, що мене звати Альоша. А коли вона би сплеснула руками і вигукнула: "Катастрофа! Діти, а хто такий насправді Альоша? Це ж насправді Лесик, правда діти?" – заперечити, – "Ніякий я не Лесик, я – Альоша, ми з батьками приїхали з Росії!".
А потім ще й ображено додати: "А чому Пейдж можна а мені ні? Чому мені не можна бути автентичним?".
Мені настільки чітко бачиться ця картина і цей діалог, що здається це уже все відбулося, а мене насправді просто огортають приємні спогади, серед яких, в першу чергу, це перекошена мармиза пані Фаріон.
Ну, а в другу, її істеричний крик. Я так і не розчув, що саме вона кричала, але це й не важливо.
Дуже цікавою мені видається логіка Ірини Фаріон: "Ось про Мішу ми і поговоримо. Тобто, а насправді Міша, дітки – це хто? А насправді Міша – це Михайлик. А якщо Міша жив би в Англії, то він би був Майкл, правда? А якщо Міша жив би в Франції, то він би був Мішель. А якщо він в Україні, то він, напевне, має бути Михайликом".
Тобто, як це виходить? Якщо якийсь Михайло, скажімо, з Дрогобича, приїде в Англію працювати чи просто у відпустку, то він всім має представлятись як Майкл? І тут з’являється дівчинка Пейдж і пані Фаріон вже говорить зовсім інші речі: "О, бачите, як важливо. Вона назвала своє ім’я, і ми відразу зрозуміли, що вона не українка. Як це важливо – приїздити в Україну і зберігати свою автентичність".
То значить якщо ти американка і звати тебе Пейдж, то ти Пейдж всюди і в Україні, і в Англії, і у Франції. А якщо ти, наприклад, росіянин і батьки назвали тебе Міхаіл, то в Україні ти маєш бути Михайлом, а у Франції – Мішелем?
Чому ж шановна пані Фаріон, мовознавець і лауреат премій імені Гірника та Грінченка, не сказала Пейдж, що в Україні вона має називатись Сторінка, бо якщо ти Пейдж, то їдь туди де Пейджі живуть? Я би особисто, набагато краще поставився до цієї акції, якби пані Фаріон, запитала Мішу, а можливо в нього російська сім’я?
Але ж ні, слів "російське" чи "Росія" Ірина Фаріон, здається, взагалі боїться, протягом всього відео вона називає Росію як тільки може, аби не Росією.
З іншого боку, такі країни як Англія чи Франція їй даються набагато легше. Це вже, нажаль, не націоналізм, а просто ненависть до окремо вибраної держави…
"Ритуальні танці україножерів"
В статті "Ритуальні танці україножерів" Леонтій Мартинюк і Галина Миць, захищаючи Ірину Фаріон від звинувачень в дискримінації щодо національної належності, наголошують на тому, що садочок український і що це було "звичайнісіньке заняття з української мови в українському(!) дитячому садочку.
Заняття, під час якого педагог спілкується з дітьми – запитує їх, уважно вислуховує, виправляє помилки (а як же без того?), розповідає дещо таке, що потім – в дорослому житті – буде для них безцінне й важливе".
Ви відео бачили, шановні? "Педагог спілкується з дітьми"??? Все що говорили діти в ході цього спілкування – це свої імена! "Уважно вислуховує, виправляє помилки"??? Скажіть мені будь-ласка, звідки педагог, який зайшов в перший ліпший садочок, знає, що дитина зробила помилку в своєму імені???
Але зрештою, зараз не про це. Хочу поговорити власне про дискримінацію. Мене цікавить лише одне: яке право має будь-хто в буд-якій країні в будь-якому садочку говорити будь-кому, що "якщо ти станеш Альоною, то тоді треба буде пакувати валізи і виїжджати до Московії"?
Чи це не чистої води дискримінація? І знову ж, чому пані Фаріон не відіслала назад до Америки дівчинку Пейдж? Автори пишуть, що пані Ірина це сказала в жартівливій формі. Нічого не скажеш, цікавий жарт для дітей дошкільного віку, які швидше за все і не знають, що воно таке – Московія…
Ну і власне, як би поставились ви, шановні автори, до того що, скажімо Івану, скажімо, в Іспанії сказали, що він насправді Хуан, а якщо він хоче бути Іваном, то хай їде назад в Україну? Не кричали б ви про дискримінацію?
І ще, хочеться зауважити, що хоч автори і хизувались тим, що розшифрували запис слово за словом, але видно мають проблеми зі слухом. Бо хоч можливо розбіжності і незначні, але вони систематичні і це може перевірити кожен просто подивившись відео з садочка.
Щоб не бути голослівним наведу, на мій погляд, найбільш яскравий приклад. Про знайомство з хлопчиком Вітею автори пишуть: "Як Ти називаєшся, сонечко?" – "Вітя". – "Ну, може вже бути" , – жартує мовознавець".
Тоді коли насправді це звучало так: "Як Ти називаєшся, сонечко?" – "Вітя". – "Ну, може якось бути, від біди вже". Відчуваєте різницю? Ну і власне тут хочеться згадати, що двох останніх президентів України звати Вікторами.
Крім того взагалі не згадана частина, де пані Фаріон посилає Машу туди, "де Маші живуть" (при тому активно жестикулюючи рукою, показуючи куди власне треба Маші їхати), а Пєті радить звідси забратись (маю підозру з України?).
Якщо це не дискримінація, то що це? А ще в цій частині пані Фаріон розказує історію, в якій плутає слова "ведмедик" і "медведик". І це мовознавець!!! Випускник філологічного факультету, кафедри філології, кандидат філологічних наук?!!
Міжнародний день рідної мови
Згідно заяви ВО "Свобода", акція "Утверджуймо державну мову!" пройшла з нагоди Міжнародного дня рідної мови. Відчуваєте різницю між рідною і державною мовами? Це ж не завжди одне й те саме, правда ж? На цю тему більше й нема, що сказати, крім хіба що маленької довідки про це свято, взятої з сайту ВО "Свобода":
"21 лютого у світі відзначають Міжнародний день рідної мови. 1952 року тогочасна влада Пакистану проголосила урду єдиною державною мовою, хоча рідною вона була лише для 3% населення. Це обурило решту громадян, особливо на сході, де населення майже виключно розмовляло бенгальською.
21 лютого 1952 року, під час демонстрації протесту в Дака поліція та військові убили кількох студентів-демонстрантів. Після проголошення незалежності Східного Пакистану (Бангладеш) 1971 року, цей день відзначають в країні як день мучеників. У 1999 році ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови".
Чи не здається вам така акція дещо нелогічною?
За що бились?
Чесно кажучи, так і не можу зрозуміти, чого власне пані Фаріон хотіла в тому садочку домогтися? Щоб діти усвідомили, що Міша, Маша і Вовчик – це форми не наші, а Ліза – взагалі якесь "усічення"?
Уявіть як маленька Ліза приходить додому і каже, що тітоньці в садочку не сподобалось її ім’я. Як ви думаєте, що дитині на це відповіли б батьки? І головне, кому вона повірить?
Чи можливо, вона хотіла пояснити дітям, чим відрізняються імена Максим ("а руку потиснути можна такому гарному хлопчику? Знаєш, шо ім’я означає твоє, Максим? То означає – великий, великий, такий набагато більший, як той стіл") і Віктор ("Ну, може якось бути, від біди вже").
А власне нічим особливим, принаймні в сенсі національної приналежності, вони не відрізняються. Обидва імені латинського походження і якщо Максим означає найбільший (чуєте пані Фаріон, найбільший, а не просто великий, від лат. maximus), то Віктор – це переможець.
Ну і напевно це єдине, чого навчила дітей пані Фаріон: що в одних імена красиві ("краса неймовірна"), в інших можуть бути ("від біди"), а у всіх решта ну повна "катастрофа"…
Вітаю, пані Фаріон, ви внесли неймовірно важливий вклад в розвиток юного українського покоління!
Важко посперечатись, проблема з пригнобленням української мови існувала століттями і існує ще й досі. Варто хоча б переглянути українські телеканали, де всі телепередачі ведуться двома мовами, або спробувати найти наприклад в Києві газету українською мовою.
А найгірше, що ця проблема намертво вкорінена в наших головах. Ми продовжуємо дивитися "Фабрику зірок" і відсилати смски за одного чи двох виконавців, що співають українською, тим самим піднімаючи рейтинг цій російськомовній передачі. Та й права пані Фаріон, що дуже часто батьки-українці кличуть свого сина Михайла Мішею, хоча набагато природніше було б називати його Мишком.
Але ми тут говоримо не про ідею, а про форму. А власне форма в якій ВО "Свобода" в особі Ірини Фаріон провела цю акцію говорить лише про одне: ніхто не ставив за мету навчити дітей любити рідну мову, єдиною метою цієї акції був банальний піар, щоб не сказати більше, скандал.
Заява ВО "Свобода"
Ще більше ніж сама пані Фаріон мене обурила заява ВО "Свобода", яка з’явилася у відповідь на звернення Вадима Колесніченка до прокуратури. У цій заяві "Свобода" описує акцію "Садочок" майже як найголовніший етап в процесі становлення української національної свідомості. А пані Фаріон випливає у ролі революціонера-фронтовика.
Ну і, звичайно, всі хто таку акцію не розуміє або ж навіть засуджує величаються псевдопатріотами, українофобами та й просто "хрунями". А скажіть-но мені, шановні пані Фаріон і пане Тягнибок з цілою своєю "Свободою", а чи не страшно, отак на цілу Україну, своїх земляків, галичан, українців – "хрунями" називати?
Думаєте пробачать вам таку наглість? Спілкувався з багатьма львів’янами і жоден, чуєте жоден, не висловив свого захоплення вчинком Ірини Фаріон. Виходить ми всі псевдопатріоти, а тільки ви одні справжні? Важко певно ото вам і "Свободі" вашій на білому світі живеться…
Скажіть мені, чому замість "наскоків" на садочки ми не бачимо від "Свобода", наприклад, позовів в прокуратуру і у всеможливі суди різних рівнів, щодо дискримінації української мови в Україні?
Чому ми постійно чуємо лише про дискримінацію російської і про боротьбу таких як пан Колесніченко за неї? До чого ведуть всі ці ваші заяви, звернення,акції і мітинги? До чого крім піару?
Юрко Сущ, для УП
