Виборча vs ліберальна демократія

Четвер, 11 березня 2010, 14:20

Із завершенням президентських виборів в Україні розпочався цілком звичний і зрозумілий процес ротації політичних сил – ті, що виграли – отримали владу й почали її реалізовувати, а ті, що зазнали поразки – пішли в опозицію.

Звичний для демократичних суспільств процес в Україні відбувається із уже традиційною для нашого політичного життя національною специфікою, яка не викликає нічого крім здивування і розчарування, які ставлять під сумнів як правильність розуміння так і готовність українських політичних сил слідувати принципам демократії, а не лише записувати їх у свої передвиборчі програми.

Ключовим індикатором демократії є готовність змінити владу мирним шляхом за допомогою чесних та демократичних виборів. Однак виборча демократія є лише підставою, але ще не суттю ліберальної демократії. Ліберальні демократії не обмежуються наявністю системи демократичних виборів.

Як підкреслюють сучасні дослідники, зокрема Даймонд, кількість виборних демократій різко зросла за останні роки, у той час як кількість ліберальних демократій залишилась незмінною. До ліберальних демократій треба таки доростати!

За результатами досліджень, проведених Домом Свободи, 118 країн вважаються виборними демократіями. Однак, лише 79 з цих країн Дім Свободи визначає як "вільні", тобто ліберальні демократії. 39 держав з виборними органами влади і управління названі "частково вільними", серед них такі країни, як Росія, Індія, Туреччина, Бразилія, Пакистан, Колумбія та Україна.

Отож Україна зробила лише перший крок на шляху до ліберальної демократії. Крок, який не залишився непоміченим. Вітаючи зусилля України щодо забезпечення демократичних виборів, вільні демократії з інтересом спостерігають якими будуть подальші кроки українського політикуму. І кроки ці, на жаль, є не вельми обнадійливими.

Незважаючи на відсутність системних порушень, про що констатували усі міжнародні спостерігачі, Тимошенко таки відмовляється визнати поразку й продовжує свою конфронтаційну риторику та політику.

Президент, незалежно від того яке прізвище він носить, є одним із символів держави, поряд із її гімном та гербом. Про який патріотизм можна говорити, коли до нього під час офіційної інавгурації публічно, на очах в міжнародних делегацій, висловлюється відкрита неповага не лише з боку опонуючої політичної сили, але й зі сторони екс-президента.

Чи готовий демократичний світ такі політичні взаємини сприймати як демократичні? Хіба не очевидно, що така поведінка щонайменше видається політнекоректною та амбіційною. Межує вона із грубою зневагою до власної держави та її народу.

Не додають демократичності й опозиції, яка так претензійно величає себе демократичною, постійні звинувачення у недемократичності ба навіть злочинності своїх опонентів. І це при умові, що за дану політичну силу та її лідера віддають свої голоси майже половина населення України!

Цікаво, як би виглядав у США кандидат-демократ який би говорив, що його опонент-республіканець є злочинцем лише тому, що за нього голосують виборці Чикаго – колишньої гангстерської столиці США!

Предметом серйозних дискусій (побільшою мірою спекулятивних) сьогодні є й питання пов’язане із формуванням нової парламентської більшості, а відтак і уряду. З цього приводу варто взяти під увагу той факт, що акцент у цій дискусії свідомо робиться на її учасниках (фракціях чи окремих депутатах), а не на її сутнісній характеристиці.

А суть коаліції цілком прикладна – формування парламентської більшості, здатної законодавчо забезпечувати діяльність власного уряду.

І як у цьому зв’язку можна не помічати того очевидного факту, що нинішня "демократична" коаліція хоча й була сформована депутатськими фракціями, однак з виходом зі складу фракцій деяких депутатів, перестала бути коаліцією більшості, а відтак, втратила політичне й моральне право залишатися правлячою й називатися легітимною.

По своїй суті була вона коаліцією меншості, яка для забезпечення результативного голосування користувалася політичною підтримкою комуністів, які в такий спосіб (очевидно) виторговували для себе посади та інші матеріальні блага (хіба це не безпринципна політична корупція?).

Звинувачуючи ПР у тому, що вона сьогодні намагається сформувати коаліцію на двох з комуністами не зайвим було б нагадати "демократам" і той факт, що після дочасних парламентських виборів "демократичну" коаліцію теж з величезним скрипом та "викручуванням рук" формували БЮТ та НСНУ.

І лише після того як стало очевидним, що протиріччя між ними є настільки глибокими – долучили до неї блок Литвина, запропонувавши йому посаду спікера! Дивно, що тоді Литвин, прийнявши цю пропозицію, був демократом, а нині, коли схиляється до нової коаліції – став зрадником!

Істинні демократи не мали б заохочувати достроковий розпуск парламенту президентом у 2007 без наявних на те конституційних підстав. А після їх закінчення, європейський президент повинен був надати право формувати правлячу коаліцію (виступити форматором) лідеру партії, яка отримала найбільшу кількість голосів (тоді Януковичу)!

Ну й абсолютно зрозуміло, що під жодним приводом істинні демократи не мали права посягати на конституційні права громадян, вносячи та ухвалюючи рішення про відміну місцевих виборів.

Дрібниці – скажете ви. Можливо й так, але дуже показові! Шумпетер у своїй відомій праці "Капіталізм, соціалізм і демократія" наголошував на важливості для демократії дотримання процедур. "Процедурну демократію" він вважав основою сучасної ліберальної демократії. А всіх, хто її порушують – її ворогами!

У США президента обирає Колегія виборщиків. Виборщики від штату голосують за того кандидата, який здобув більшість у ньому. І ця неписана норма жодного разу не була порушена! Відмовився ставити її під сумнів й кандидат у президенти демократ Гор (хоча мав на те більш ніж поважні підстави!), а привітав з перемогою свого опонента республіканця Буша-молодшого. Заради добра Америки.

Президенти приходять й відходять, а традиції залишаються. Традиції за якими житимуть покоління громадян держави – нинішні та прийдешні! Носіями яких традицій є теперішні політики? Боюсь, що швидше більшовицьких, аніж демократичних. Як казав класик – яку партію не будуй – однаково КПРС виходить!

Юрій Шведа, політолог, Львів, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Доходи воєнного бюджету. Чи сподіватися на більше у 2025?

Біткоїн на шляху до $100000: глобальні тренди та перспективи крипторегулювання в Україні

Технології та мрії — що спільного?

Євростандарти vs реальність: чому Україна ризикує відкласти своє майбутнє в ЄС?

Україна-Швейцарія 2024: найбільш насичений рік в історії двосторонніх відносин

Які інвестиційні тренди формуватиме політика США у 2025 році