Чи справді нинішня держава – священна корова?
Справді цікавою є УП. І глибина думок іноді просто вражає. Навіть іноді дивно, чому при такій глибині теоретичних філософських роздумів авторів ми до цих пір не знаємо – куди йдемо і для чого?
Пишемо і підтверджуємо , що незалежні і потенційно багаті. Що чорноземи світові – в основному наші. Що розвиваємося ми в напрямку демократії. Як весь "прогресивний" світ! І все "прогресивне людство"!
Кажуть, що якщо щось ти добре знаєш – це саме той час, коли треба придивитися до цього пильніше.
В чому суть нашого розвитку – хтось мені підкаже? Чому одну частину світу називають "прогресивною" – комусь достеменно відомо?
Який наш, український, внесок у розвиток світу?
І головне: а ви впевнені, що інші, "прогресивні" країни, хочуть бачити нас вільними , багатими і незалежними?
Країна наша – безідеологічна. Тобто, офіційно не підтримує жодної ідеології. Просто країна, яка чомусь вирішила, що її світле майбутнє – у її власних руках. І сказала світові: "Ось яка я гарна! Співаю і танцюю. Граю в футбола і декламую вірші. Тому й маю право бути на рівних з вами всіма. І крапка".
Дивлячись на кожноденне погіршення оточуючої мене громади, її освіти і екології, права власності та ведення підприємництва, становище українців як нації, яка виборювала для себе (а не для інших) свою за суттю державу – у мене все більше і більше закрадається підозра: може ми чогось в побудові цієї держави не розуміємо?
Може чогось – таки не врахували?
Говорячи про незалежну українську державу ми практично боїмося порушити питання: а яка ж функція цієї держави?
Для чого вона нам? Чого чекати від неї в майбутньому?
Виходячи з власного 19 річного досвіду, спробую підбити підсумки 18-літніх завдань цієї "нашої" безідеологічної держави, які вона успішно виконала.
1. Втрачено ядерний статус.
2. Втрачено Чорноморський військовий та торговий флоти.
3. Порізано на металобрухт тисячі промислових підприємств.
4. Розкрадено і знищено колективне сільське господарство: ми завозимо цукор, м’ясо, молоко (яке завжди експортували).
5. Втрачено надзвичайний науковий потенціал: ми перетворюємося на недорозвинену і малоосвічену масу.
6. Ми чисельно скоротилися на більше 6,5 мільйонів українців.
7. Кількість олігархів і їхній статок є показовим для всього світу.
8. Більше 5 мільйонів українців шукають щастя за кордоном, втрачаючи сім"ї, дітей, Батьківщину.
9. Споєно і деградовано молодь – нашу надію на майбутнє.
10. Не створено ефективної системи оборони: армія деградована і деморалізована.
11. Кількість чиновників та депутатів перевищила допустимий тягар, який міг би нести народ.
12. Українці за походженням в своїй державі займають місце, не гідне назви держави.
13. Втрачено контроль над інформаційним простором.
14. До половини втрачено національну банківську систему.
Звичайно – це досить грубий підхід. Пунктів подібних знайдеться ще досить багато. По кожному з них – можна дискутувати.
Однак загальна тенденція є безсумнівною: або держава – поганий інструмент для того, щоб покращувати наше становище у світі.
Або цим інструментом непрофесійно/злочинно користуються ті, кому вона належить.
Спочатку хотілося б дізнатися: а для чого нам ця, законно грабуюча, тихо деградуюча, ідейно безлика держава?
З "русскоговорящімі" українськими депутатами, безнаціональними пріоритетами і поливаючими брудом всіх , крім "совєцьких" героїв, громадянами? Можливо не варто триматися неї?
Для цього мусимо визначитися : яка ж основна функція української держави?
Як на мене, вона лежить не в сьогоднішньому дні. Не в економіці чи політиці. Бо це все – лише інструменти в досягненні поставлених перед нацією цілей.
А основними для нації (будь-якої, і української в тому числі) були, є, і будуть наступні завдання:
Виконання Божого завдання українській нації – нації хліборобів – воїнів Добра.
Не просто бути близьким до Бога. А зрозуміти свою сутність в цьому світі. Свою Місію. Будуючи ракети, автомобілі і кораблі – ми забули про свій основний скарб – родючу українську землю.
Хіба є що важливіше і природніше для нас, як марка "Найкращий екологічно чистий хліб світу". Або "М'ясо з України. Без аналогів по якості".
В яких сорочках мають ходити українці – найбагатші за можливостями люди?
Весь світ має знати: це льон, бавовна. Без хімії.
Взуття – це натуральна шкіра. Будинки – це дерево і вогнетривка цегла.
Що ще потрібно нам від іншого світу? Його мультфільмів для наших дітей? Цього м’яса для наших котів?
Друге наше завдання – якнайкраще продовження роду українського. Продовження це – не в пенсіонерах і інвалідах. Не в приватній чи колективній власності. Не в кількості народних депутатів та їхній "горлатості за народ".
Продовження в наших дітях і онуках.
Воно – в створенні умов навчання, виховання, здоров’я та в здатності протистояти зовнішнім та внутрішнім загрозам. В постійній готовності бачити загрози ( як зовнішні, так і внутрішні), в розумінні їх причин та наслідків.
А ще краще – в передбаченні таких загроз для нащадків і плануванні контрдій стосовно цього. Однак до цього – ще дуже і дуже далеко.
Чого не вистачає нам найбільше?
А найбільше нам все-таки не вистачає сприйняття себе як іншої, особливої своїми історичними і світоглядними коренями, нації.
Зі своєю непростою, але чомусь незнищенною долею. Своїм по-дитячому добрим сприйняттям цього дикого і жадібного до життєвого простору світу.
Світу, для якого наша доброта є страшною через свою близькість до Бога. Адже Бог – це Добро і Любов.
Не вистачає гордості, стосовно нікчемних цінностей, які прийняв для себе весь світ. І який хоче втягнути до цього Армагедону і нашу Русь.
Тому маємо вибиратися на нову духовну дорогу. Дорогу, де сприйняття прогресу відбувається тільки через справжній прогрес людської думки та ідеї в розумінні філософії Життя – по образу і подобію Божому.
Сьогоднішній же "прогрес" – це знищення природи, масова деградаційна культура, асиміляція, статева розбещеність – прямий шлях до смерті нації та людства.
На цю дорогу ставати нашим дітям – це піддатися смертельній спокусі. Для нас це – смертельний гріх.
Виходячи з цього – повинні прийняти і певну ідеологію держави. Яка всю конструкцію свою будуватиме під цілі і завдання. А не під заклинання чорних по своїй суті політиків.
Україна-Русь має призначення зупинити людство на межі прірви. У відношенні людини до людини, до природи, до екології, до виховання дітей.
Інакше – ми продовжуватимемо писати світлі коменти при згущуванні темноти біля наших вікон.
І душ.
Петро Камінь, Товариство "Мале Коло", для УП
