Балканський мур. Або: НеСвідома Україна
Моя знайома нещодавно повернулась із навчання у Болгарії, і першими враженнями, якими вона поділилась зі мною, було те, що саме знає тамтешня молодь про Україну.
Київ, Одеса, Чорнобиль, Помаранчева революція, Віктор Янукович та Юлія Тимошенко - імідж країни базується в принципі на ось таких речах.
До цього всього декотрі не можуть точно сказати, незалежна країна ми чи ні, але про конфлікти з Росією, особливо про газовий, знає кожен.
Зараз дуже багато пишуть про брендинг міст та кампанію підняття міжнародного іміджу України. Дуже похвально. Час вже відправити урядам всіх країн світу листівки про те, що СРСР вже не існує, а Україна і Росія - це дві різні держави.
Але проблема не тільки в тому, що про нас ніхто нічого не знає. Проблема в тому, що ми не хочемо знати про інших.
Чому Балканський мур? Не тому, що ми нічого не знаємо про Балкани, багато хто добре знає історію братньої колишньої соціалістичної республіки - неофіційного 16 члена СРСР.
Балканський мур - це рукотворна відсутність якісних дипломатичних стосунків, співпраці з бізнесом і урядовими інституціями. Відсутність усвідомлення на найвищому рівні того, що більшість країн балканського півострову вже включені у програму євроінтеграції, тягне за собою втрату ще кількох десятків прихильників України у Європарламенті.
Звичайно, можна влаштовувати вечори для дипломатів, бізнесу та посадовців - це все сприяє налагодженню стосунків. Але це ніяким чином не вирішить віддаленість українського суспільства від Балкан. З таким підходом країни Балканського півострова для нас так і залишаться "балканським котлом".
В Україні немає жодного університету де вивчають балканістику - сукупність гуманітарних наук, які вивчають мови, літературу, політику, право, історію і культуру народів, які населяють Балканський півострів
Останні згадки про цей різновид науки можна знайти в підручниках часів УРСР, а ще краще - часів Імперської Росії. Сучасній українській науці Балкани не цікаві. Жодної книги про проблему Косово. Мабуть, відразу після проголошення ним своєї незалежності у нас про нього відразу забули.
В цілому українській науці цікаво все, але тільки не те, що актуально в світі.
Всім давно вже зрозуміло, що українська наука, як цілісний організм, далеко позаду і опустивши руки живе у своєму світі, створюючи безглузді правила такі ж як і вона сама.
Лише деяким її представникам вдається пробиватися через матрицю і оцінювати реальність та стан речей незалежно від своєї материнської плати.
Нещодавно в Києві, за ініціативи бюро журналістських розслідувань "Свідомо" і за підтримки Києво-Могилянської академії, розпочала свою діяльність Платформа.Свідомо - проект, мета якого пропагувати людей та ідеї, що змінюють світ.
Відома вчена у галузі молекулярної генетики та клітинної біології Наталія Шульга дала одну з перших відео-лекцій - Інновації, які змінять українську освіту і науку.
В ході свого виступу пані Наталія звернула увагу присутніх на важливу річ: "Першокласна освіта і наука є фундаментом інноваційної економіки. Принаймні, я не знаю жодного прикладу в світі, який би говорив про те, що спочатку інноваційна економіка, а потім була першокласна освіта і наука".
Якщо для світу - це істина, для нас - теорема, над якою ще роками будуть дискутувати у кабінетах бюрократів, боячись втратити прибутки від вступних кампаній.
Очевидним є те, що принцип "дамо на будь що, але не на науку" буде зберігатися в українській владі ще не один рік. Незважаючи на те, хто стане наступним президентом.
Жоден із "нових" керівників держави не погодиться на принципи фінансування, яких дотримуються країни ЄС: наука - освіта - малий та середній бізнес - великий бізнес.
В зв'язку з тим, що ми нікуди не рухаємося, на тлі потужної співпраці Європи та Росії, можна прогнозувати, що ми скоро обростемо височенним муром по всій своїй траєкторії території країни.
За такий короткий час, 19 років, ми просто загубились у світі, намагаючись чим швидше знищити те, що було, і не створити нічого нового.
Навіть з Болонського процесу ми змогли зробити страшну пародію на принципи освіти, які в інших країнах є запорукою освітнього розвитку.
Несприйняття інновацій, законсервованість старшого наукового складу університетів, низький професійний рівень кадрів і залишкове фінансування освіти - це тільки частина того, що буде прописане у графі "причина смерті" в некролозі нашої країни.
Олександр Оськін, Університет імені Адама Міцкевича в Познані, для УП
