Народ без почуття гідності
Одне з найбільш болючих і суперечливих питань сучасного українського суспільства – питання державної мови.
Багато експертів вважають, що недоречно вирішувати його зараз, що воно роздирає суспільство, яке ще не готове осмислити цю проблему. Хочу не погодитися.
Хіба можна відкладати лікування хвороби на потім лише через те, що зараз не до того?
Мовне питання ніколи не буде актуальним і суспільство ніколи не буде готове до толерантного самостійного його вирішення. Але якраз для цього в нас є влада – коло освічених фахових людей, які здатні грамотно оцінити сучасні виклики українського суспільства і допомогти йому з ними впоратися - власне за це ми їм і платимо.
Адже, попри всі нарікання, ми все ж дослухаємося до нашої влади, бо розуміємо, що самі її "породили". І якби вона довела необхідність певного непопулярного кроку, напевно б змирилися.
Повернімося до мови. Історично доведеним фактом є те, що українці – етнічний народ, який заселяє свої етнічні території з прадавніх часів, а українська мова – діалектично найближча до мови Київської Русі.
Волею долі українці піддавалися чужим насильницьким впливам інших народів і забули про своє коріння. Але тепер історична справедливість відновилася: ми знову маємо свою етнічну державу і можемо говорити рідною мовою! То в чому ж справа? Чому мало виникнути оте "мовне питання"?
Впродовж століть в нас вбивали "українськість", витравлювали національну свідомість, нав'язували чужу ідеологію. І врешті (нічого гріха таїти) ми здалися. Забули, хто ми є, забули, що є носіями самобутньої прадавньої культури великого слов'янського етносу.
Ми повірили, що є чиїмись молодшими братами, хоча український народ ніколи не мав родинного коріння з російським, який значно пізніше утвердився на базі фінських племен і згодом змішався з болгарським і татарським етносами.
Коли я чую, що в східній та південній Україні влада організувала людям "мовне гетто", то не вірю своїм вухам…
Мовне гетто в нас було з 17 до початку 21 століття! І за цих 300 років ми умудрилися забути своє коріння, свою історію… очевидно, радянська система спрацювала на відмінно.
Але ж гетто скінчилося! Нам відкрилася наша істинна історія, про яку наші батьки і не підозрювали, нам відкрилася рідна мова, ми можемо знову повернути собі національну свідомість та гідність.
Ніхто ж не забороняє вивчати іноземні мови! Нам зробить честь, якщо читатимемо Ґьоте і Пушкіна мовою оригіналу.
Але ми українці! Ми маємо свою державу, маємо свою культуру і маємо чудову милозвучну рідну мову. Адже очевидно: говорити чужою мовою, навіть якщо багато століть вона нам нав'язувалась як рідна, – нижче нашої гідності.
Тож любі співвітчизники, будьмо свідомі своєї історичної ролі, визнаймо, що минуле нас зламало, навіть якщо це дуже неприємно, і знайдімо в собі мудрість, щоб повернути собі своє. Ми маємо на це повне моральне право.
Оксана Стадник, аспірант кафедри міжнародних відносин і дипломатичної служби Львівського національного університету ім. Івана Франка
